31

Зміст

Вступ………………………………………………………………………

Розділ 1. Суть інституту представництва в кримінальному судочинстві…

1.1. Поняття та ознаки інституту представництва в кримінальному судочинстві…………………………………………………………………………

1.2. Класифікація представництва у кримінальному судочинстві……………….

Розділ 2. Представник як суб’єкт кримінально-процесуальної діяльності........................................................................................

Розділ 3. Загальна характеристика окремих видів представництва у кримінальному провадженні………………………………………………..

Висновки……………………………………………………………………….

Список використаних джерел ………………………………

Вступ

Актуальність теми. При визначенні завдань кримінального судочинства у кримінально-процесуальному законодавстві на перше місце поставлено охорону прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб (ст. 2 КПК). Однією з гарантій реалізації вказаного завдання є інститут представництва. Крім того, представництво спрямоване на реалізацію й інших завдань кримінального судочинства, оскільки представники, здійснюючи охорону прав і законних інтересів суб’єктів процесу, сприяють всебічному, повному й об’єктивному дослідженню обставин справи, допомагають правильно застосовувати закон, виносити вмотивоване, обґрунтоване й справедливе рішення. Належна законодавча регламентація залучення до участі у провадженні по кримінальних справах представників сприяє також розвитку та становленню принципу змагальності в кримінальному судочинстві.

Разом з тим, існуюча нині кримінально-процесуальна регламентація участі представників при провадженні по кримінальній справі є суперечливою, а в деяких випадках взагалі відсутня, що приводить до обмеження прав і законних інтересів суб’єктів кримінального процесу.

Отже, проблеми охорони та забезпечення прав і законних інтересів суб’єктів кримінального судочинства є в сучасному кримінальному судочинстві України досить гострими, тому оптимізація діяльності представників при провадженні по кримінальних справах як одного з засобів вирішення цих проблем є значущою й актуальною.

В Україні проблема інституту представництва у кримінальному судочинстві не була предметом окремих дисертаційних та монографічних досліджень. Незважаючи на те, що деякі теоретичні та практичні аспекти цієї проблеми побічно з’ясовувалися у працях М.І. Гошовського, О.П. Кучинської, В.В. Леоненка, Т.В. Омельченка, цілісна концепція цього інституту так і не знайшла свого вираження у кримінально-процесуальній доктрині. Окремо слід згадати дисертаційну роботу В.В. Самолюка на тему “Законне представництво у кримінальному процесі України”, захищену у 2005 р., але предметом його дослідження був лише один з видів представництва у кримінальному процесі.

Предметом дослідження є інститут представництва у кримінальному судочинстві України та особливості його реалізації.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є комплекс сучасних методів наукового пізнання. За допомогою діалектичного методу з’ясовано сутність та сучасний стан інституту представництва у кримінальному судочинстві, а також встановлено ознаки та сутність представництва. Історико-правовий метод використовувався при дослідженні генезису становлення інституту представництва. Метод системно-структурного аналізу дав можливість визначити структуру кримінально-процесуального інституту представництва. Метод системного аналізу застосовувався при дослідженні кримінально-процесуальних норм. Порівняльно-правовий метод застосовувався в процесі порівняння норм кримінально-процесуального законодавства України та іноземних держав, які регламентують інститут представництва. Логіко-нормативний метод та метод моделювання використовувалися для формування пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства та проекту КПК. Статистичний метод використовувався при обґрунтуванні наукових положень даними судової статистики. Методи анкетування та опитування використовувалися для з’ясування думки суддів, слідчих, прокурорів, адвокатів та викладачів щодо проблемних питань реалізації представництва. Всі ці методи дослідження використовувалися у взаємозв’язку, що забезпечило переконливість і достовірність наукових результатів.

Розділ 1. Суть інституту представництва в кримінальному судочинстві

1. Поняття та ознаки інституту представництва в кримінальному судочинстві.

Інститут представництва в кримінальному судочинстві покликаний до життя необхідністю сприяти повнішому здійсненню названими учасниками процесу своїх прав, обов'язків і охоронюваних законом інтересів. У такій захисту прав та інтересів потребують і фізичні і юридичні особи. Одні з них позбавлені можливості брати участь у виробництві у справі (недієздатність, хвороба, тривале відрядження і т.д.),інші, беручи участь у справі, відчувають серйозні труднощі в захисті своїх інтересів (обмежена дієздатність), третє внаслідок правової необізнаності бажають скористатися кваліфікованої юридичної допомогою (дорослі дієздатні потерпілі, цивільні відповідачі).

Юридичні особи, визнані у справі цивільними позивачами або цивільними відповідачами, беруть участь у справі виключно через своїх представників.

Закон розглядає представників як учасників процесу, а в судовомурозгляді ставить їх у становище сторін (ст.245УПК).

Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути: адвокати, близькі родичі та інші особи,уповноважених в силу закону представляти під час виробництва по кримінальній справі законні інтереси відповідно потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Стаття 56 КПК свідчить про те, що потерпілі, цивільні позивачі і цивільні відповідачі можуть відстоювати свої інтереси в кримінальному судочинстві як особисто, так і через представників. Необхідність у останніх виникає в силу різних причин: а) недієздатності (повної або часткової) громадянина; б) неможливості участі суб'єкта права (керівника великого підприємства, об'єднання, колегіального суб'єкта права); в) бажання здійснювати кваліфікований (професійне)ведення справи на попередньому слідстві або в суді. Кримінально - процесуальний закон, як видно зі змісту ст. 56 УПК, допускає представництво в інтересах як фізичних, так і юридичних осіб.

На відміну від обвинуваченого, інтереси якого можуть відстоювати лише законні представники, на боці потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача має можливість виступити більш широке коло осіб.

Правові відносини між представниками і представляються (потерпілими, цивільними позивачами, цивільними відповідачами) грунтуються: а) або на договорі (з юридичною консультацією, юридичним бюро, юридичною фірмою); б) або на спорідненість представника і акредитуючої; в) або на речі представників до числа осіб,уповноважених законом представляти інтереси громадян, потерпілого,цивільного позивача і цивільного відповідача (наприклад, представники установ та організацій, на піклуванні яких перебуває потерпілий); г)або на приналежності до кола осіб, яким в силу службового становища представлено право здійснювати представницькі повноваження у справах відповідних державних підприємств, установ, організацій; д)або на повноваженнях, які надані зазначеним особам законом, статутом або положенням, захищати права та інтереси членів відповідних організацій. Сказане дає можливість підкреслити, що «законний представник »і« особи, уповноважених в силу закону »здійснювати представницькі функції, - це не одне й те саме.

На боці громадянина (потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача) в якості законних представників у кримінальному судочинстві можуть брати участь не тільки близькі родичі (п. 9 ст. 34), яких прямо називає законодавець у ст. 56 КПК, а й інші особи-усиновителі,опікуни, піклувальники, представники установ і організацій, під опікою яких знаходиться представляється (п. 8 ст. 34). Всі перераховані особи охоплюються поняттям «законні представники». Коло самих осіб, «Уповноважених в силу закону» здійснювати представництво, значно ширше.

Оскільки коло можливих цивільних позивачів і цивільних відповідачі в досить широкий, а перелік їх можливих представників у КПК не дано,доречно в даному випадку звернутися до аналогії ст. 44 ГПК РСФСР.

Обсяг прав представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не завжди однаковий. У разі недієздатності акредитуючої (наприклад, потерпілого) його права повністю переходять до представника. При представництві, заснованому на договорі, обсяг прав представника обумовлений волею, яку представляють. Справи юридичних осіб представники ведуть за дорученням їх органів, що діють в межах повноважень, наданих їм законом, статутом або положенням (ст. 43 ГИК).

У ст. 67 УПК даний перелік обставин, що виключають участь у справі особи в якості захисника або представника. Їм не може бути особа, якщо заданій справі: а) воно надає або раніше надавав юридичну допомогу особі, інтереси якого суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про ведення справи; б) воно раніше брали участь в якості судді, прокурора, слідчого, особи,провадила дізнання, експерта, спеціаліста, перекладача, свідка або понятого; в) в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат, представник профспілки та іншої громадської організації перебуває в родинних стосунках.

Питання про відвід адвоката, представника громадського об'єднання,бере участь в якості захисника або представника, вирішується припровадженні дізнання і попереднього слідства відповідно особою,провадить дізнання, слідчим або прокурором, а в суді - судом,який розглядає справу

Підставою для допуску адвоката до справи в якості представника служить ордер юридичної консультації, а для інших осіб – відповідні довіреність або документ, що засвідчують їх ставлення до акредитуючих учасників процесу. Що стосується загальних положень про представництво в кримінальному процесі то представництво поділяється на договірне (добровільне), законне і суспільне.

Договірне (добровільне) представництво виникає з волі потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача і здійснюється на підставі договору доручення або трудового договору. Інтереси фізичних осіб представляють адвокати та близькі родичі, а інтереси юридичних осіб - їх штатні співробітники (зазвичай юрисконсульти) та адвокати.

Представники потерпілого діють поряд з потерпілим, представники цивільного позивача і цивільного відповідача як поряд з акредитуючою,так і замість нього.

Представники юридичної особи, визнаного цивільним позивачем або цивільним відповідачем, самостійно здійснюють процесуальні права,належать позивачу або відповідачу.

Законне представництво здійснюється в силу прямих вказівок закону і має на меті забезпечити захист прав та інтересів обвинуваченого, потерпілого,цивільного позивача і цивільного відповідача, які через повну або часткової втрати дієздатності не в змозі або ускладнені в самостійного захисту своїх прав і законних інтересів. В якості законних представників виступають батьки, усиновителі, опікуни чи піклувальники. При повної недієздатності представляються (малолітніх, душевнохворих,недоумкуватих) вони здійснюють за них всі процесуальні дії і вільно розпоряджаються належними їм правами, а при обмеженій дієздатності представляються (неповнолітніх, розумово відсталих і т. д.) діють поряд з ними. Законні представники не пов'язані позицією що представляються, втому числі позицією обвинуваченого і його захисника, участь якого в процес і не звільняє законного представника від виконання своїх обов'язків.

Участь законного представника в справі не виключає можливості його допиту в якості свідка.

Близько до законного представництва примикає участь у справі керівника юридичної особи, що має одноосібний орган (директор,управитель). На відміну від штатних співробітників, що представляють цивільно -правові інтереси юридичної особи, керівник підприємства, установи або організації розпоряджається всіма правами, присвоєними цивільному позивачеві або цивільного відповідача. Зовсім іншу функцію виконують в судовому розгляді представники підприємств і організацій, в яких навчався або працював неповнолітній підсудний (ст. 400 КПК). Дані представники не є учасниками процесу і сторонами в судовому розгляді; вони призиваються головним чином для викладу думки про неповнолітнього підсудного, його батьків, про які приймалися заходи щодо виявлення та усунення причин та умов скоєння злочину і т. п. Їх участь в судовому розгляді не впливає на діяльність законних представників неповнолітнього підсудного.

Громадське представництво здійснюється громадськими організаціями (профспілками, творчими організаціями та ін) по захисту прав та інтересів їх членів. Які беруть участь у кримінальному процесі члени цих організацій в як представники цивільних позивачів і цивільних відповідачів керуються не тільки нормами кримінально-процесуального права. На них повністю поширюються вимоги всіх норм, що відносяться до добровільному представництву.