Література

1. Гайденко П. П. Парадоксы свободы в учении Фихте. – М., 1990.

2. Коплстон Ф. От Фихте до Ницше / Пер. с англ., вступ. ст. и примеч. д. ф. н. В. В. Васильева. – М.: Республика, 2004. – 542 с.

3. Кембаев Ж.М. Политические и правовые воззрения Иоганна Готлиба Фихте относительно объединения государств Европы и мира // История государства и права. 2011. № 16. C. 44-48.

4. О свободе человеческой воли / А. Шопенгауэр, Е. и Н. Рерихи. – М. : Знание, 1991. – 63 с

5. О свободе человеческой воли / А. Шопенгауэр, Е. и Н. Рерихи. – М. : Знание, 1991. – 63 с.

6. Фишер К. Фихте. Жизнь, сочинения и учение // История новой философии. Шестой том / Примечания и послесловие А. Б. Рукавишникова. –СПб.: РХГИ, 2004. – 723 с.

Олена Марунська – студентка 3-го курсу

Порівняльний аналіз німецького просвітництва з англійським та французьким

У статті досліджуються особливості Просвітництва як цілого періоду філософії, розкриваються особливості французького та англійського Просвітництва та їх відмінність від ідей, що виникали у Німеччині у цьому ж періоді. Особлива увага звернена на характер, який носила доба Просвітництва – поширення і доступність знань та характеристика цього у вищезгаданих країнах.

Ключові слова: Просвітництво, раціональність, засади розуму, соціально-політичне становище.

Актуальність, виклад основного матеріалу. Переломним моментом в історії людства вважається XVII-XVIII ст., коли розгорнувся інтелектуальний соціально-політичний рух, який назвали Просвітництвом. Термін «просвітництво» використовують Вольтер, Гердер, остаточно ж він закріплюється після статті І. Канта. «Що таке Просвітництво?». Просвітництво — явище досить складне і багатогранне. У широкому значенні під цим терміном розуміють просвіту широких верств населення, прилучення їх до культури, наук, мистецтва. У вужчому, історико-культурному значенні цей термін використовується для означення ідейного руху, що розгорнувся у країнах Європи під гаслом подолання закоснілих форм соціально-політичного, соціально-економічного і соціокультурного життя в ім´я ідеї всебічного соціального прогресу. У XVII ст. на всій культурі Європи позначився просвітницький вплив, який виявився у прищепленні європейській культурі ідеології постійного соціального прогресу.

У XVIII ст. ідеї Просвітництва поступово охопили всі країни континенту, але проявилися в них із різною масштабністю й радикальністю, що залежало, насамперед, від соціально-політичного становища тієї або іншої країни. Хронологічно — це приблизно друга половина XVII—XVIII ст. Період характеризується подальшим зростанням і зміцненням національних держав Європи, докорінними економічними зрушеннями, бурхливим розвитком промисловості та напруженими соціальними конфліктами.

Якщо коротко давати характеристику Просвітництву як процесу, що огорнув чимало держав і народностей у XVIII столітті, то це пояснюється простими словами – культ розуму, раціональність та возвеличення знань, їх популяризація. Знання йшли у широкі маси. Головна риса Просвітництва – доступність знань. Розум не є ні скарбом духу, ні скарбницею, в якій надійно зберігається істина (на кшталт викарбуваної монети); навпаки, розум - це рушійна сила, яка породжує духовне багатство, ведуча до розкриття істини, а вона і є зародок і необхідна передумова всякої справжньої впевненості.[3, 594]

Батьківщиною Просвітництва вважається Англія, де в другій половині XVII ст. під впливом буржуазної революції зародилось багато ідей, характерних для всієї епохи Просвітництва. Свого розквіту Просвітництво досягає в середині XVIII ст., а завершенням Просвітництва стала Французька буржуазна революція, на знаменах якої були написані його гасла: свобода, рівність і братерство. Французька революція провела межу між минулим і майбутнім, прискоривши хід історії. Ідеї, народжені європейською культурою епохи Просвітництва, поширилися у світі, стали частиною його надбання. Серед них — ідея нації як людської спільноти, що складається історично на основі єдиної території, економічних зв´язків, мови, особливостей культури й характеру.

У Німеччині культура Просвітництва розгорталася на тлі феодальної роздробленості, збереження старих форм життєдіяльності й організації суспільства. Просвітництво за таких умов звернулося до проблем духу, критики, формування теорій і форм відносин людини з природою, суспільством і пізнанням [4, 190]. На шлях Просвітництва Німеччина вступила порівняно пізно, з середини XVIII століття, вже в цей час склалася плеяда блискучих мислителів: Лессінг, Гердер, Гете, Шіллер та інші, що зробили великий впливі по суті підготували грунт для великих ідеалістичних систем Канта, Фіхте, Шеллінга, Гегеля.

Роблячи аналіз Просвітницьких тенденцій у Англії, Франції та Німеччині, варто почати вести мову з його зародження в цих країнах. Свої початки і мотиви Просвітництва кожна з держав мала різні і це було обумовлено багатьма факторами.

В Англії Просвітництво штовхало революцію. Річ в тім, що королівська влада деградувала, разом з тим відбувалося посилення влади парламенту. Велася активна боротьба, фактично Англією керував не король, а міністри, що захищали інтереси великої буржуазії. Політично роздроблена Англія була феодальною. З появою буржуазії феодальні відносини викликали невдоволення, бо буржуазія прагнула вільної торгівлі. Монархи ж протиставили цим прагненням систему роздання монопольних прав на виготовлення товарів. І, таким чином, феодально-абсолютистський лад став гальмом капіталістичних відносин. Селяни сплачували побори феодалам, землі короля були конфісковані і саме ця нестійкість політичного режиму та народні заворушення штовхали до держаного перевороту, що отримав назву «Славної революції». Витоки Англійського Просвітництва сягають «Славної революції».

Дещо інше становище було у Франції. Просвітництво тут стало духовною формою революції, як основної ідеології. У Франції передумовами Просвітництва були війни, що велися з Англією за першість на морях і колоніях. Війни ослабили Францію, державна скарбниця була порожньою, але, не дивлячись на це, дворяни продовжували купатись в розкоші. Феодальні відносини заважали розвиватись буржуазії. Створювалась передреволюційна ситуація – виробничі відносини не могли далі розвиватися при існуючій системі продуктивних сил. Всі прошарки суспільства були незадоволені існуючим порядком. Зубожіли колись багаті і знатні роди, занепадали древні феодальні помістя, а золотий запас зосереджувався в руках третього прошарку. Революційний рух, що ніс на своїх знаменах ідею прогресу, очолили у франції просвітителі, які були ідеологами буржуазії.

Просвітництво проникло у Німеччину вже роздроблену на безліч невеликих держав, керованих примхливими і властолюбними князями. Дрібне і жорстоке самодержавство князів, панування консервативного протестантизму, економічна слабкість німецького бюргерства і його незначна соціальна роль - все це народжувало почуття глибокої незадоволеності в представників передової німецької інтелігенції. Не маючи достатніх сил для активного протесту проти засилля феодалів, князів і церкви, представники німецької буржуазії, яка тільки-но народжувалась, виражали його в ідеологічній сфері, особливо в питання культури, естетики і філософії. Саме ці революційні події, що творилися в Європі на той час у XVII- XVIII століттях вели до розвитку філософської думки. У Німеччині Просвітництво мало інший характер, ніж в Англії та Франції, насамперед тому, що тут, з одного боку, впродовж тривалого часу залишалася впливовою пізня схоластика. Відігравала роль і та обставина, що філософія в Німеччині спочатку концентрувалася насамперед в університетах, тоді як найважливіші англійські та французькі мислителі доби працювали поза вищою школою. [1, 116]

Що ж такого було у Німецькому Просвітництві, що не було характерним для Англії та Франції? Насамперед, це характер філософії. Особливість Англійського Просвітництва – аристократичний характер. Німецьке ж лише тяжіло до аристократичних форм, бо багато представників Німецького Просвітництва були вихідцями із бідних сімей і зовсім не належали із самих початків свої діяльності до аристократичних кіл. Проте, саме Німецькі просвітителі були людьми крупного масштабу. Вони задали основні напрямки філософії і визначили характер філософської думки. Німецькі просвітителі розглядали себе як своєрідних місіонерів в розумінні покликаних відкрити людям очі на їхню природу і призначення, направити їх на шлях одухотворюючих істин. Найбільше надбання - це діалектичне мислення та розумова діяльність в сфері матеріальної практики. Вся Німецька філософія періоду Просвітництва – це спекулятивний рівень філософі, високі логічні міркування, широкі можливості розумово-розсудкових висновків. Особливість німецької філософії – вона вперше зародила цілий ряд розділів філософії. В результаті виникла наука: історія філософії, нова логіка, естетика, раціональна теологія. Німецька філософія не є спрощеною, так як, скажімо, у Англії чи Франції, де філософія неслася у широкі маси. Це скоріше кабінетна мудрість, яка навіть не завжди досягається людьми з інтелектуальною працею. Це високий рівень філософії, до якого потрібно тягнутися, бо вона написана високою філософською мовою і є надзвичайно абстрактна.

В Англії та Франції філософія і Просвітництво пов’язані з політичними умовами. Особливість Німецького Просвітництва – філософія виникла на першопочатках не на національному грунті. Німецькі просвітителі діяли в межах своєї держави, а ось в Англії та Франції Просвітництво мало запозичений (завозний) характер, бо система Просвітництва формувалась в еміграції.

В основі Англійського і Французького Просвітництва закладені матеріалістичні основи, в Німеччині нічого подібного не відбувалось. Особливістю є те, що Німецька філософія від Лейбніца розвивалась в дусі німецького ідеалізму, філософія будувалася на засадах розуму і носила раціональний характер.

Французьке та англійське Просвітництво було заземленим. Просвітителі писали з метою, щоб все було негайно використаним в перебудові суспільства. Тобто будь-яка ідея була пристосована до подій, що відбувалися. Щодо Німеччини, то німці творили і «не думали, що люди ходять по землі», їх теорії носили захмарний характер і були глибоко філософськими. Німецьке Просвітництво було далеке від політичних подій.

Англійське та французьке Просвітництво ґрунтувалося на чітко вираженій антирелігійності, яка мала широкий діапазон форм – від вільнодумства до атеїзму. Німецьке Просвітництво повністю пронизане темою релігії. Проблема релігії була чи не найголовнішою, через яку пройшли майже всі великі філософи. До релігії по-різному ставилися і по-різному вирішували релігійні питання, але всі вони вирішувалися на користь Бога (у дусі Романтизму). Іншою особливістю німецького Просвітництва є наявність ідеї, що об’єднувала та згуртовувала різних за духом представників – від найрадикальніших до дуже поміркованих.

Свої особливості та відмінності були і в освіті. На відміну від французької німецька загалом не зверталася до стандартних антропологічних сюжетів. У філософських текстах немає безпосередніх міркувань про людську природу чи природу людської суб’єктивності. Антропологічна тема там є дещо розмитою, мова більше ведеться про особливості національного характеру та про прогрес людства. В німецькому просвітництві філософська антропологія з часом оформилася в самостійну галузь, як от теорія пізнання чи етика.

Таким чином, можна сказати, що німецьке Просвітництво мало ряд специфік у порівнянні з французьким та англійським. Панівна ідея Просвітництва – розум, за нею – переконаність в існуванні відносно невеликої кількості сталих істин, зрозумілих у будь-яку епоху, а значить, одержаних через здатність розуму пізнавати сутність речей і явищ. Розум підносився як єдиний дійовий засіб пізнання та облаштування світу. Будь-яка людська діяльність сприймалася тепер як вияв універсального закону природи, природного порядку речей. Все художнє життя Європи періоду Просвітництва розвивалося під сильним впливом його ідей, що зародилися в Англії, а остаточно сформувалися як ідейний рух у Франції. При цьому вражає разюче протиріччя між воістину жалюгідним станом політико-економічної відсталості Німеччини і високим злетом філософської думки. Німеччина стала батьківщиною багатьох геніальних ідей, насамперед знаменитої класичної німецької філософії, біля джерел якої стояв Імануїл Кант. Як ідеологічна течія Просвітництво було явищем усеосяжним, таким, що знайшло вираження в різних сферах духовного життя — політиці і соціології, філософії й естетиці, літературі і мистецтві, педагогіці, теології тощо. У кожній з цих сфер проявилася характерна для багатьох просвітителів багатогранність і енциклопедичність, яка продовжує традиції ренесансної культури.

Підсумовуючи, можна сказати, що духовна культура Просвітництва була складним і водночас важливим етапом в розвитку світової культури. Епоха Просвітництва може бути названа революційною не лише в розумінні соціально-економічних та політичних перетворень, а й перетворень у сфері духовної культури. Внаслідок творчості вчених, філософів-просвітителів, літераторів, композиторів, художників, архітекторів людство отримало принципово нові підходи до розуміння філософських, етичних і естетичних проблем, які не втратили своєї актуальності й сьогодні.