Література

1. Фихте И. Г. Сочинения в двух томах. – СПб.: Мифрил, 1993. – Т. 1. - 687 с. Т. 2. – 798 с.

2. Бур М. Фихте. – М.: Мысль, 1965. - 204 с.

3. Гулыга А. В. Немецкая классическа философия. – М.: Высшая школа, 1986.

4. Нарский И. С. Западно-европейская философия ХІХ века. – М.: Высшая школа, 1976. – 584 с.

М. А. Кононович – магістр, здобувач

кафедри філософії та релігієзнавства

Іммануїл Кант як засновник філософської антропології Нового часу

У статті розглядаються основоположні ідеї І. Канта, які сприяли заснуванню ним філософської антропології Нового часу.

Кючові слова: філософська антопологія, здібності, моральний закон.

Актуальність та виклад основного матеріалу. Видатний німецький філософ Іммануїл Кант став всесвітньо відомим і увійшов в історію філософії як засновник німецької класичної філософії та ідеалістичної діалектики, як автор знаменитих праць про можливості і закони пізнання, людського розуму. Але сьогодні все більше дослідників звертаються до його ідей про людину, проблема якої стала центральною в філософії і науці ХХ століття, і філософське вчення про яку під назвою філософської антропології теж було започатковане знаменитим філософом.

Кант вважав, що «найголовнішим предметом у світі», до якого можуть бути застосовані всі набуті знання й досягнення культури, - «це людина, бо вона для себе своя остання мета». Саме «у філософській антропології, - на його думку, - людині в якості предмета в самому точному сенсі слова дана вона сама». Іншим завданням цієї науки є розробка специфічної методології дослідження, в якій людина виступає в якості вихідного пункту, а також цілі філософії.

На думку Канта, філософська антропологія є найважливішою для людини наукою, яка повинна відповісти на питання: «як належним чином зайняти вказане людині місце у світі, і з якої можна навчитися тому, якою треба бути, щоб бути людиною» [1, 206]. Ця наука може бути представлена з точки зору або фізіологічної, або прагматичної. Фізіологічне людинознавство має на увазі дослідження того, що робить з людини природа, а прагматичне – дослідження того, що вона, як вільно діюча істота, робить або може і повинна зробити з себе сама.

Сферу філософії в її всесвітньо-громадянському значенні, вважав Кант, можна підвести під наступні запитання: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я смію сподіватися? Що таке людина?, яке оголосив основним питанням філософії. «На перше питання відповідає метафізика, на друге - мораль, на третє - релігія і на четверте - антропологія. Та по суті все це можна було б звести до антропології, бо три перших питання відносяться до останнього» [3, 332]. Кант був переконаний тому, що основне завдання філософії полягає в пізнанні життя, а «найголовніший предмет у світі, до якого це пізнання може бути застосоване, - це людина, бо вона для себе - своя остання мета.

Однією з головних заслуг Канта можна вважати усвідомлення ним активності пізнання, вторгнення суб’єкта в об’єкт у процесі їх безперервної взаємодії. У сфері етики ним було поставлене питання про обов’язок як абсолют, визначаючий моральну поведінку. Підкреслюючи першочергове значення моральності у житті людини, Кант наголошував на прийнятті не теоретичного, а практичного розуму. Естетичне розглядалося ним як опосередковуюча ланка між теорією та практикою, як центр творчих можливостей людини. У своїй моральній філософії він дав обґрунтування найвищої онтологічної цінності людини відносно природи. Здатна до самостійної мотивації, людина є «ціллю в особі», тоді як тварина – лише простим засобом. Як природна істота людина підкоряється необхідності , а як моральна – належить до трансцендентного світу, і в цій якості вона вільна і підкоряється тільки моральному обов’язку. Оскільки всі люди є також цілями в собі, а не засобами для когось, то у відношенні до них необхідно дотримуватися «категоричного імперативу»: «Роби так, щоб використати людину для себе так само, як і для когось іншого, завжди як мету і ніколи тільки як засіб».

Найважливішим завданням практичної філософії німецький мислитель вважав виявлення підстав і суті моральних правил, що регулюють відносини між людьми. Він увів категоричний імператив як загальний моральний закон, який є безумовним моральним приписом у душі людини, і вважав, що мораль і право мають одне і те ж джерело - практичний розум людини і єдину мету - утвердження загальної свободи. Але мораль відноситься до сфери моральності, а право становить сферу легальності.

Розглядаючи співвідношення релігії і моралі, Кант стверджував, що не мораль випливає з релігії, а, навпаки, релігія випливає з моралі. Тому мораль повністю незалежна від релігії. Справжня моральність, вважав філософ, полягає в дотриманні морального закону і не залежить від віри в Бога, який таким чином виявляється всього лише персоніфікацією загального морального закону.

Кантівське обгрунтування релігії грунтується на розумінні людини як представника роду в якості центру та основи світобудови. В антропологічній філософії кенігсберзького мислителя буття поставало саме як людське буття. Оскільки практична філософія, в трактуванні Канта, має важливіше значення порівняно з філософією теоретичної, то питання пізнання світу для нього мають сенс тільки в тому випадку, якщо вони підпорядковані питанням творення морально досконалого світу самою людиною. У практичній же антропології Канта основоположним вченням є моральна антропологія, до якої безпосередньо примикають педагогічна антропологія та історична антропологія.

Кант був у числі перших мислителів, які проголосили безвідносну цінність людської особистості незалежно від расової, національної та станової приналежності. Один з варіантів категоричного імперативубув сформульований так: "Роби так, щоб ти завжди ставився до людства і в своїй особі і в особі всякого іншого як до мети і ніколи не відносився б до нього тільки як до засобу".

Кант також зауважував, що з усіх істот людина найменше досягає мети свого існування, тому що витрачає свої надзвичайні здібності на такі цілі, яких інші істоти досягають з багато меншими здібностями значно надійніше і простіше. І вона була б нікчемнішою із усіх істот, якби її не підвищувала надія на майбутнє і якби заключені в ній сили не чекав повний розвиток.