Література

1. Анисимов А. Ф. Духовная жизнь первобытного общества. – М.-Л.: Наука, 1971

2. Антология мировой философии: В 4 т. - М.: Мысль, 1969 – 1972: Т.1 (Философия древности и средневековья). – 1969. – Ч. 1 и 2. - 936 с.

3. Асмус В. Ф. Античная философия. – Изд. 2-е, доп. – М.: Высшая школа, 1976. – 543

4. Горан В. П. Древнегреческая мифологема судьбы. – Новосибирск: Наука, 1990. – 335 с.

5. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский. – М. : Мысль, 1979. – 620 с.

6. Древнеиндийская философия:Начальный период.–2-е изд. – М.: Мысль,1972.– 271 с

7. Древнекитайская философия: Собрание текстов. – М.: Мысль, 1972-1973. – Т. 1 – 363 с.; Т. 2 – 384 с.

8. Кессиди Ф. Х. От мифа к логосу: становление греческой философии. – М.: Мысль, 1972. – 312 с.

9. Материалисты древней Греции. – М.: Госполитиздат, 1955. – 238 с.

10. Римские стоики: Сенека, Марк Аврелий. – М.: Республика, 1995.–463 с.

11. Сенека Л. А. Моральні листи до Луцилія / Л. А. Сенека ; [пер. з латин., передм. А. Содомори]. – К. : Основи, 1995. – 603 с.

12. Чанышев А. Н. Начало философии. – М.: Изд-во МГУ, 1982. – 184 с.

О. А. Кононович – магістр, здобувач

кафедри філософії та релігієзнавства

Ідеї Фіхте про шляхи і можливості обєднання Європи

У статті розглядаються ідеї видатного німецького філософа Й. Г. Фіхте про шляхи і можливості об’єднання тогочасної Європи.

Ключові слова: вільнодумство, науковчення, вічний мир, конфлікт.

Актуальність та виклад основного матеріалу. Не можна сказати, щоб у наших історико-філософських дослідженнях приділялося недостатньо уваги німецькій класичній філософії. Навпаки, в останні десятиліття вченням Канта і Гегеля було присвячено багато цікавих робіт. Дещо менше, правда, пощастило Фіхте і Шеллінгу, однак і їх творчість не залишилася поза увагою сучасних філософів, які з позицій сьогодення стараються більш глибоко осягнути і переосмислити теоретичну спадщину видатних попередників.

Філософія Фіхте охоплює широке коло проблем, центральне місце серед яких займає його вчення про науку – «науковчення». Але як і інші представники німецької класичної філософії він розробляв також соціально-філософські проблеми, виступав з критикою станових привілеїв, ратував за об’єднання Німеччини (шляхом подолання феодальної роздрібленості) і всієї Європи.

Зокрема, на популяризацію проблеми миру в Європі він звертав увагу в своїй рецензії на роботу Канта «До вічного миру». Але праця Фіхте не обмежилася лише рецензуванням і з часом вилилася у нове віяння та послугувала популяризації проблеми миру у світі. Він вважав, саме освіченість допоможе людству перемогти невігластво, що неминуче призведе до загального миру. Торгівля, як механізм еволюційної конкуренції та розвитку між народами буде тільки спонукати до об’єднання і Європи і світу. Союз народів – як цементуюча складова, запорука вічного миру. Завдяки торгівлі та освіченості буде стиратися різниця між народами, відійдуть у минуле суперечності, конфлікти, які виникають на основі етнічних чи релігійних відмінностей, вважав Фіхте.

Життя великого німецького філософа тісно пов'язане з тим величезним впливом, який на його волелюбну натуру мала Французька революція. У 1793 р., коли "завісу" революційного дійства вже опускали, Фіхте написав і опублікував два вельми сміливих твори - «Вимога від правителів Європи свободи думки, яку вони досі пригноблювали» та «До виправлення суджень публіки про Французьку революцію. Частина перша: до обговорення її правомірності». Під впливом Французької революції, її гасел, під впливом "поривів" вільнодумства в своїй країні Фіхте створив філософську cuстему, в основу якої було покладено принцип свободи і гідності людини.

Можна констатувати, що питання об'єднання держав Європи займало одне з центральних місць у політичних і правових поглядах Фіхте. При цьому погляди німецького філософа щодо методів побудови союзу європейських держав піддалися фундаментальним змінам: якщо спочатку він був прихильником консолідації європейських країн шляхом революційних перетворень на основі космополітичних гасел і під ідейним керівництвом найбільш прогресивної держави того часу - Франції, то згодом (зважаючи на зміни, що наступили у французькій політиці) Фіхте ратував за об'єднання Європи шляхом еволюційного розвитку, насамперед за допомогою завершення процесу формування національних держав в Європі та проведення в них прогресивних внутрішніх реформ, що створило б передумови для утворення в майбутньому рівноправного вільного союзу держав. Однак, незважаючи на зміну поглядів щодо методів об'єднання держав, Фіхте завжди був послідовним у відстоюванні цілей, які таке об'єднання повинне було переслідувати, а саме: встановлення міцного миру в міжнародних відносинах як фундаменту для прогресу всього людства, досягнення ним "вищого ступеня культури" і об'єднання в рамках єдиної універсальної організації.

На думку Фіхте, єдиним засобом запобігання гегемоністських устремлінь будь-яких держав повинно бути надання можливості кожному європейському народові сформувати свою національну державу. У цьому зв'язку він насамперед сподівався на утворення єдиної національної німецької держави. "Якби тільки ця (могутня німецька нація – О.К.) залишалася з'єднаною в одну загальну волю і одну загальну силу, - писав Фіхте, - то ... в центрі Європи ... (войовничим силам) завадив би зіткнутися між собою міцний вал німців. Таким чином, зникла б стара "штучна" система політичної рівноваги, на вагах якої численні німецькі держави були лише "придатками головних" і будь-який конфлікт у Старому і Новому Світі призводив до міжосібної війни між німцями. Об'єднання Німеччини створило б набагато більш стійку "природну" систему рівноваги, в силу якої Німеччина "збереглася б у спокої сама і зберегла б спокій у найближчому своєму оточенні, не використовуючи для цього яких би то не було штучних заходів, - одним тільки своїм природним існуванням». Таким чином, у створенні єдиної Німеччини Фіхте бачив благо не тільки для німецького народу, але і для Європи і всього людства, оскільки воно сприяло б припиненню воєн в усьому світі і, таким чином, більш швидкому і успішному розвитку людської цивілізації.

Пізніші розчарування філософа від людської жадібності, схильності до татолітаризму вплинули на його подальші роботи. Але не змінили його поглядів на фундаментальне бачення буття: людина - творець свого життя і свого майбутнього і саме вона тримає ключі від свого буття.