1. Спосіб полярних координат.

Найчастіше його використовують для виносу в натуру точок проекту з пунктів полігонометрії. Точка споруди В визначається на місцевості шляхом побудови проектного кута 1В і відкладання проектної віддалі S. Величини 1В і S знаходять з розв'язку оберненої геодезичної задачі.

На точність розбивки точки В відносно вихідних пунктів впливають помилки тβ побудова кута β і помилка т_S відкладення проектної віддалі S.

Загальна помилка в положенні точки В під впливом помилок розбивочних робіт буде:

=

2. Спосіб прямокутних координат.

Застосовують при наявності на майданчику геодезичної будівельної сітки в системі координат якої задано положення всіх головних точок проекту. Визначивши від найближчого пункту сітки прирости координат ΔХ і ΔУ, відкладають від центру знака прирости абсцис чи ординат по відповідній стороні сітки. В знайденій точці А встановлюють теодоліт і будують, від сторони сітки при двох положеннях круга, прямий кут. По перпендикуляру відкладають значення другого приросту і закріплюють точку В, Для контролю точку В можна визначити від другого пункту будівельної сітки.

Внаслідок впливів помилок на місцевості ми отримаємо замість точок А і В, точки А' і В'.

На точність побудови точки цим способом впливають помилка відкладень на створах ΔХ і ΔУ i помилка побудови куга тβ.

(зі сторони ординат)

(зі сторони абсцис)

Порівнюючи ці формули бачимо, що величина помилки т залежить від порядку розбивки, від того яку координату відкладаємо по стороні сітки, а яку по перпендикуляру до неї.

Помилка розбивки буде меншою, коли по перпендикуляру до сторони сітки відкладати меншу відстань, тоді вплив помилки кутових побудов буде меншим.

3. Спосіб прямої кутової засічки.

Застосовується для розбивки мостових переходів і гідротехнічних споруд. В цьому випадку точку В знаходять відкладенням двох кутів β1 і β2. Кути відкладають оптичним теодолітом при двох положеннях круга. Сторона 1 - 2 є базисом засічки. Вона є стороною розбивочної основи або вимірюється спеціально. Кути β1 і β2 визначаються як різниця дирекційних кутів сторін.

Так як на даній території є будівельна сітка, то координати її відомі (координати вершин). З метою виключення деформації паперу і збільшення графічної точності виміру координат точок, що існують, потрібно виконувати від двох сторін квадрата.

Визначені координати в подальших розрахунках приймаються за вихідні. З їх допомогою визначають відрізки ΔХ і ΔУ, необхідні для перенесення проекту в натуру способом прямокутних координат. Точність розбивки точки способом прямокутних координат залежить від точності відкладання відрізків S1=ΔX, S2=ΔY і побудови прямого кута в 90° на стороні будівельної сітки. Точність розбивки найбільш віддаленої точки від кутів сітки буде:

Де - середня квадратична помилка положення визначуваної точки;

- середні квадратичні помилки відповідно відкладання віддалі, кута, фіксації точки ( =3мм).

4.2 Складання розмічувальних креслень.

Для зручності виконання геодезичних розмічувальних робіт, уникнення можливих похибок за результатами геодезичної підготовки проекту складають розмічувальні креслення.

Їх складають схематично в масштабах 1 : 500 – 1 : 2000, а інколи і крупніше, в залежності від складності споруди або частин споруд, які розміщуються на місцевості.

На розмічувальних кресленнях показують: контури споруд; їх розміри; розміщення осей; пункти геодезичної основи або тверді предмети і контури, від яких виконуються розмічування, елементи розмічувальних робіт і їх значення; графічно зображується спосіб розмічування та необхідні контрольні виміри.

Для складання креслень потрібно мати виконавчий план перенесення в натуру червоних ліній чи пунктів будівельної сітки, а також план фундаменту чи першого поверху.

При наявності будівельної сітки проект прив'язують до її сторін. Винесення його в натуру роблять способом прямокутних координат. Точність детальної розбивки складає 1 – 2 мм. Для забезпечення такої точності по периметру споруди на відстані 3 – 5 м від неї роблять дерев'яну опалубку, на якій намічають осі споруди. Вісь опалубки повинна бути паралельна осі споруди, сама опалубка може бути суцільною або у вигляді секцій. Висота опалубки над поверхнею землі має бути 0.9 - 1.2 м. Вона повинна бути прямолінійною (при відкладенні відстаней по опалубці рулетка не повинна провисати).

При встановленні обноски місце забивки стовпів потрібно виставляти по теодоліту. Обноска встановлюється по висоті на певній відстані відносно будівельного нуля. На обноску переносять всі будівельні осі. Після винесення основних точок і їх закріплення (цвяхом) на обноску переносять всі решта осей.