2. Вибір слова – основа культури мовлення

Залежно від змісту й мети висловлювання у процесі спілкування відбувається певний добір і комбінування найбільш точних, влучних слів. Вибір слова для ділового документа повинен відповідати встановленим нормам і має бути вмотивованим. Тільки продумане вживання слова виправдовує його появу в тексті документа, незалежно від того, яке це слово за походженням чи яке місце його в літературній мові. Якщо вся увага читача зосереджена на змісті документа, а сама форма сприймається як щось органічно злите зі змістом, невіддільне від нього, то добір слів тут вмотивований, доцільний. Якщо увага читача раз у раз відривається від змісту, окремі слова тексту викликають здивування, обурення – це означає, що укладач документа не продумав його до кінця, не знайшов відповідних слів, що його вибір був випадковим, необдуманим.

Невмотивований добір слова є часто результатом квапливості, намагання нашвидкуруч, похапцем укласти документ, не завдаючи собі зайвого клопоту пошуками потрібного, влучного слова.

Взагалі, чим вища загальна і мовна культура особи, тим менше у неї проблем, пов’язаних з вибором слова. Чуття мови в освіченої людини веде її все ближче до того єдиного слова, яке у контексті найточніше передаватиме потрібний відтінок думки, усі інші варіанти будуть здаватися їй недосконалими або неграмотними.

У розмовному стилі порушенням норми є надмірне викорис тання слів-термінів, зокрема іншомовного походження, напри клад, наголошувати — акцентувати, байдужість — апатія, ге не'зис походження, адаптація — пристосувавання, анемія — не докрівья.

14 -

0 У науковому стилі використання термінів у невластивому для них значенні: уява — уявлення (уява — те, що відтворене у свідомості, образ; уявлення — чуттєво-наочний образ предметів або явищ дійсності, що зберігається і відтворюється у свідомості людини поза безпосереднім впливом їх на органи чуттів), активація — активізація (активація — збудження чогось, посилення діяльності організму; активізація — спонукання кого-, чого-небудь до діяльності, більший вплив чогось); кривавий — кров'янйй (кривавий — залитий кров'ю, пов'язаний з пролиттям крові, жорстокий; кров'яний — який міститься у крові або виник із крові); пітний — потовий (пітний — укритий потом; потовий — який виділяє піт); сердечний — сердцевий (сердечний — сповнений доброзичливості, чуйності; серцевий — який стосується серця, його діяльності, пов'язаний з хворобами серця, їх лікуванням); дефектний — дефективний (дефектний — який має дефект, ваду; дефективний — який має психічні або фізичні вади, ненормальний); дистиляційний — дистильований (дистиляційний — пов'язаний з дистиляцією, призначений для дистиляції; дистильований — вільний від домішок).

0 В офіційно-діловому та науковому стилях використання групи слів, що є калькуванням російських лексем: багаточисленний (укр. численний, чисельний), співставляти (укр. зіставляти, порівнювати), накладна плата (укр. післяплата), міропріємство (укр. захід), слідуючий (укр. наступний, такий),

Малишева А.В.

Запорізький юридичний інститут ДДУВС

ПРОБЛЕМА ВИЗНАЧЕННЯ ТЕРМІНУ «МОВНА ІНТЕРФЕРЕНЦІЯ»

Сьогодні вчені в галузі мовних контактів говорять як про позитивний так і про негативний вплив мов одну на другу серед білінгвів. В той час, як явище, яке відображає позитивний вплив однієї мови на іншу, визначається лінгвістами як «трансференція», все ж більшість досліджень проводиться в галузі порушень мови білінгвів, тобто негативного впливу певної мови на іншу, що визначається терміном «інтерференція».

Інтерференція як процес та результат процесу становить порушення носієм двомовності та багатомовності правил співвідношення контактуючих мов, які проявляються в його мові у відхиленні від норми.

Термін «інтерференція» (від англ. interference) був створений у Празькій лінгвістичній школі, де вона визначається як процес відхилення від норм контактуючих мов.

Спочатку термін «інтерференція» використовувався тільки в фізиці та позначав взаємне посилення та ослаблення хвиль при їх накладанні одна на іншу. В теперішній час він отримав широке розповсюдження в психології, лінгвістиці та методиці викладання нерідної мови.

Однак в психолінгвістичній та методологічній літературі термін «інтерференція» використовується спеціалістами неоднозначно: деякі вкладають в його зміст як позитивний, так і негативний вплив рідної мови, інші - тільки негативний вплив рідної мови нерідну, що вивчається. Така різниця в думках поясняється складністю та багатоаспектністю самого явища, яке супроводжується в процесі увімкнення в діяльність механізму переключення кодів на різних етапах засвоєння першої нерідної мови, другої нерідної.

З лінгвістичної точки зору термін «інтерференція» використовується у зв'язку із вивченням проблеми контактування мов для позначення тих змін, які спостерігаються в мові носіїв двомовності (багатомовності) як результат взаємодії різних мовних систем. Однак у визначенні поняття мовної інтерференції немає повної єдності серед лінгвістів. Деякі пов'язують її із поняттям мовної норми, інші - з лінгвістичним переплетенням (накладанням). Деякі трактують це поняття широко, включаючи в її зміст явища запозичення та субстрату, інші - вузько, обмежуючись лише порушеннями мовних норм в мовленні.

Для Л.І. Баранникової інтерференція - це «зміна в структурі або елементах структури однієї мови під впливом іншої». В.Ю. Розенцвейг підкреслює саме негативний вплив однієї мови на іншу в своєму трактуванні інтерференції, яка розуміється нею як «порушення білінгвом правил співвідношення контактуючих мов, які проявляються в його мовленні у відхиленні від норми». Е.М. Верещагін також підкреслює в своєму визначенні інтерференції негативний характер цього процесу, стверджуючи що «інтерференція - внутрішній не здатний до спостереження процес у білінгва, який виражається в його мові та в «видимих відхиленнях» від норм однієї або більше мов». Більш загальне визначення надає З.У. Блягоз, для нього інтерференція - це «всі зміни структурних елементів мови в мовленні - у значеннях, властивостях, у сполучуваності та «поведінці» мовних одиниць, яке з'являється в результаті взаємодії мовних систем». Р.А. Вафеєв визначає інтерференцію як «тиск, витіснення чужорідної системи із системи рідної мови на момент їх контактування із поступовим послабленням ступеню та якості тиску», однак в цій трактовці залишається незрозумілим поняття «якості тиску», що робить це визначення досить неточним.

В лінгвістичній літературі існують й інші визначення інтерференції, які так чи інакше корелюють із наведеними визначеннями. При цьому аналіз та критична оцінка існуючої в лінгвістичній літературі сутності інтерференції дає підстави звести її до загальних ознак в лінгвістичному аспекті.

Отже, інтерференція - це невід'ємна складова частина процесу повільного, поступового проникнення того чи іншого іншомовного елементу в систему сприймаючої мови.

……………

Су́ржик (від стар. сурожь — «суміш різних зерен з житом»)  — мова, яка є сумішшю кількох мов і не може розглядатися як чиста (літературна). Інші назви: арго, жаргон, креол, лінгва франка. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику.

В основному це «побутове мовлення», в якому об'єднано лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Походить від слова, яке позначає буквально — «Суміш зерна пшениці й жита, жита й ячменю, ячменю й вівса і т. ін.; борошноз такої суміші»^[1] 

…………..

Зрозуміло, що кількасотрічне приниження української мови і водночас насаджування іншої, тобто російської, не могло не позначитися на усному (в першу чергу) та писемному мовленні її носіїв. Українська мова навіть там, де вона активно функціонувала, зазнала такого негативного впливу російської, що перетворилася на суржик, «язичіє», на мішанину українських та російських слів, кальок, а частіше всього - мовних покрутів, які утворилися на базі цих двох великих мов.  Особливо тривожить те, що частина носіїв української мови часто вживає російські слова з підкресленою бравадою, хизуючись при цьому своїми «глибокими» знаннями російської мови. Інша категорія україномовців - це люди, що не володіють українською літературною мовою і вживають російські слова, вважаючи при цьому, що це її літературні форми. Є ще й така категорія українців, що добре володіє літературною мовою, але часто лінується, не хоче напружити пам'ять і віднайти правильний український відповідник до російського слова. І як наслідок - українсько-російський покруч.  Звичайно процес взаємопроникнення слів із однієї мови в іншу - закономірний процес. В українській мові є немало «законних», унормованих русизмів, полонізмів, германізмів, тюркізмів, запозичень з інших європейських мов. Вважається, що близько 10% слів нашої мови є іншомовними запозиченнями. Однак, коли слова з чужої мови вживаються бездумно, безсистемно, коли перекручується їх зміст і спотворюється звукове оформлення, це засмічує мову.  ………………

10. 1. Поняття морфологічних норм

Морфологічні норми – це загальноприйняті правила вживання граматичних форм слів, що вивчає розділ мовознавства – морфологія.

За кожною граматичною категорією закріплена певна система відмінкових закінчень. Так, категорія роду представлена закінченнями -а(я), -о, нульовим в чол.р., -а(я), нульовим в жін.р., -о, -е, -а(я) в сер.р., категорія числа – закінченнями слів певного роду в однині і закінченнями -и, -і, -а(я) у множині. Оформлення граматичних категорій стабілізоване й усталене в українській мові. Інша річ, коли мова йде про варіантність у засобах вираження граматичних категорій. Варіанти на морфологічному рівні представляють собою видозміни форми однієї і тієї ж мовної одиниці у межах певної граматичної категорії, напр., у давальному відмінку – учителю й учителеві.

Морфологічні норми регулюють вибір варіантів граматичної форми висловлювання. Від вибору найдоцільнішої морфологічної форми, особливо коли в мові налічується кілька способів висловлення, залежить смислова точність, логічна послідовність, чіткість, багатство і різноманітність викладу думки. При цьому причиною появи помилок, особливо в офіційно-діловому стилі, є невластиве для нього використання певних морфологічних форм іменників, прикметників, числівників та інших частин мови.