Стилістика власне неповних речень, еліптичних і приєднувальних неповних речень

Будь-яке речення в мові граматично повне або не­повне. Комунікативно-стилістична сутність усіх різно­видів неповних речень (серед них речень еліптичних і приєднувальних) полягає в тому, що за умови стиліс­тичного користування ними мовець щоразу може вис­ловитись і найприродніше, і, що вкрай важливо, найе- кономніше, лаконічно: Я і так багатий. — Чим? (пор.: Чим я багатий?) — народною силою, народною любов’ю (М. Коцюбинський); А тим часом стародавню Січ роз­руйнували: Хто на Кубань, хто на Дунай (Т. Шевчен­ко); Свободу кожному народу! (П. Тичина). Як заува­жує І. Білодід, «неекономність — одне з лих нашого мовлення. У мові вченого воно викликане часто незнан­ням відповідних економічних дефініцій, визначень, формул, силогізмів, які становлять специфіку наукової мови…, у багатьох… ораторів, виступаючих нееконом­ність пояснюється невмінням, оперуючи словесним ма­теріалом, виділити основні думки і через їх вершини вести мовлення з максимальною економією словесного матеріалу. Вносяться пропозиції…, щоб до характерис­тики ділових якостей людини додавати ще й мовну ха­рактеристику: уміє (чи не вміє) економно висловлювати свої думки».

Стилістично вмотивоване користування неповними реченнями вагомо засвідчує вміння висловлюватися стисло, точно і найприродніше.

На практичну доцільність еліпсисів (пропусків) слів, зумовлених потребою досягнення стислості і економ­ності у висловленні думки, вперше вказав німецький учений Л. Босс у своїй праці «Еліпсис у грецькій мові» (1702). У 20—30-ті роки XIX ст. відомому німецькому лінгвістові Дж. Рісу здавалось, що еліптичні (неповні) структури вживаються переважно тоді, коли людина перебуває в стані сильного збудження, підвищеної афек­тації. Нині таке розуміння причин використання про­пуску слів видається дещо наївним.

Неповними є речення, в яких одна з ланок їх внутрішньосинтаксичної будови (один чи кілька членів речення, навіть частина одного з членів речення) не ви­мовляється (не пишеться), але усвідомлюється, повніс­тю чи достатньо зрозуміла.

Різноструктурні і стилістично неоднакові неповні речення поділяють на такі три основні структурно-се­мантичні групи (різновиди):

1)  власне неповні речення. Вони неповні синтаксич­но і незрозумілі за змістом, якщо їх розглядати поза контекстом, конкретною ситуацією мовлення, тобто ок­ремо від інших речень: У груди набрав повно повітря (не зрозуміло, про кого йдеться). Але: Юра спинився. У груди набрав… (Ю. Смолич) — це неповне речення з не- названим (пропущеним, випущеним) підметом Юра;

2)  еліптичні речення. Ці речення неповні тільки гра­матично (синтаксично, формально), але повні за зміс­том, бо зрозумілі без сусідніх речень: Дівчина так шви­денько травою-травою до хати (А. Тесленко) — дієсло­во (присудок) у цьому двоскладному реченні, будучи лексично й формально не вираженим, все ж загалом зрозуміле, хоч і сприймається синонімічно (пішла, по­бігла, подалася тощо);

3)   неповні приєднувальні речення, конструкції (їх ще називають видільними, парцельованими). До них належать:

а)  означальні приєднувальні речення: О! Моя Варва­ра — золота жінка… Спокійна, розсудлива, прихильна (М. Коцюбинський);

б)  обставинні приєднувальні конструкції:

—  способу дії: Марта ревнувала Антона. Вперто, за­таєно, сильно (М. Коцюбинський); І слухає мій сум при­рода. Люба. Щира. Крізь плач. Крізь сміх (П. Тичина);

—   обставини місця: А ми, упоравшись, пішли шука­ти новоі хати і знайшли зелену хату і кімнату. У гаї темному. В лугах. В степах широких, в байраках кру­тих, глибоких (Т. Шевченко);

—   обставини часу: Упала на піл Марія й ридала як ще ніколи. До самого вечора (А. Головко);

—    обставини причини: Може, цигарку позволиш? Ах, правда, не вживаєш, — пам’ятаю! З принципу (І. Франко);

—  обставини міри: Почалися жнива. За роботою лю­ди й про біду забули. Та не дуже (Б. Лепкий);

—  додаткові приєднувальні конструкції (з функцією додатка): Сам без душі і довкола себе бездушність роз­пускає. Пустоту (І. Рябокляч); Нічого не ощадила ме­ні доля за ті три роки. Ані розчарувань, ані ганьби, ані багатства, ані бідності (І. Франко).

Епізодично неповні приєднувальні речення трап­ляються в поезіях Т. Шевченка, прозі І. Нечуя-Ле- вицького, Панаса Мирного, творах інших авторів. Сис­темно, широко і своєрідно вдавався до приєднуваль­них конструкцій М. Коцюбинський. Зрідка він навіть починав ними рядки-абзаци. За таких умов приєдну­вальні речення інтонуються з особливою виразністю, на них зосереджується максимум уваги: Які очі в неї? Не встиг роздивитись… Протискуюсь плечем і стрі­чаюся з нею.

—   Наче фіалки після дощу.

—   Темні, м’які, блискучі.

Найпоширенішими серед неповних речень є:

1)   власне неповні. Це контекстуальні й ситуативні конструкції, в яких з певної стилістичної причини (щоб висловитися стисло, без повторення того, про що вже йшлося, що зрозуміле, відоме) не називається, випуска­ється головний член односкладного речення (підмет, присудок) або другорядний член речення. До них нале­жать:

а)  неповні двоскладні речення: Осіннє сонце сідало за хмари. Прощаючись з землею, заливало хмари й зем­лю огняним світлом (Панас Мирний) — неповне дво­складне речення з неназваним підметом (сонце); Вони реготали, мов діти. Вона — тонко і дзвінко, як моло­да дівчина. Він — грубіие, передчасним баском двад­цятилітнього парубка (М. Коцюбинський) — неповні речення з випущеним присудком реготали;

б) неповні односкладні речення:

—   означено-особові неповні речення: Можемо ви­робляти, що хочеш! Свистіти, співати (О. Гончар);

—  неозначено-особові неповні речення: Зачувши да­леку стрілянину, насторожився. Моргуненко (прислу­хаючись). Десь за річкою. Нібито в Кримці (О. Гон­чар); Траву дивися вдень, як обсохне, а дівку — в бу­день, коли вона боса (Нар. творчість);

—   безособові неповні речення: …Черниша дуже? [поранено] — В голову, в бік (О. Гончар);

—   інфінітивні неповні речення: …хоч трошки, на один сантиметр підлізти. А там — круча в прірву (він зна це). На один сантиметр хоч би (А. Головко);

—    номінативні неповні речення: Година… Друга. Старшина біля бійниці жде (М. Нагнибіда);

в) двоскладні й односкладні неповні речення з неназ­ваним додатком або іншим другорядним членом речен­ня: Подавай заяву. Садовенко вже подав (І. Рябо- кляч); Я не пущу Насті, — понуро сказав він. — Ба пус­тиш! — Ба не пущу (М. Коцюбинський); Сонце опалило їхні обличчя, вітер висушив шкіру (В. Собко);

2)  еліптичні речення. Особливий різновид неповних речень, котрі, як і власне неповні речення, бувають дво­складними й односкладними, поширеними, непошире- ними, розповідними, питальними й спонукальними. Слово-термін «випущення» (опущення, пропуск) на оз­начення формальної нестачі члена речення в еліптично­му реченні вважається невдалим, бо може наштовхува­ти на думку, ніби в еліптичних реченнях мовець напе­ред або в процесі мовлення так формує фразу, речення, що свідомо пропускає якусь ланку (член речення) в ній. Однак цього у більш чи менш виразних еліптичних ре­ченнях не буває. Зміст і граматичні форми еліптичних речень дають змогу синонімічно «домислити» в них пев­ний член речення (переважно дієслівний) і при цьому не ускладнити, не зневиразнити обміну думками. В еліп­тичних реченнях не вербалізується, словесно не вира­жається:

—  дієслово (найчастіше) із значенням руху, пересу­вання в просторі: Так мати мерщій до хазяїна мене в се­ло одно (Панас Мирний);

—  речення з еліпсисом присудка (або головного чле­на односкладного речення) переважно спонукальної чи питальної модальності: Води! — скрикнув смотри­тель. — Води! (Панас Мирний); Зброю на землю! — крикнув сивобородий (О. Копиленко); Тихіше, тихіше, Омеляне… (М. Стельмах);

—   еліптичні речення без лексично вираженого бут- тєвого дієслова: Солдати в тривозі (О. Довженко); Уже сонце на небі (Ю. Яновський);

—  речення з еліпсисом дієслова мовлення: Сердито й лагідно: «Ось де він, заволока» (С. Васильченко); Хоч одне слово [скажи, промов]; Нікому ні слова; А він мені на це;

—    інші різновиди еліптичних конструкцій: Іти лиш в хату… [треба] (Т. Шевченко); Пройшло лиш мі­сяців коло двох в тісноті, що ні лягти, ні присісти (А. Тесленко); Пора додому, — сказала Івга (Панас Мирний); або еліптичні речення з неназваним підметом чи додатком: Зорі сяють: серед неба горить білолиций (Т. Шевченко); — Значить, свіженького, Давиде, зме­лемо? — Вже ж не торішнє (А. Головко).

Від цих еліптичних конструкцій відрізняються (сфе­рою застосування і стилістичною функцією, але не структурою) еліптичні речення, які здебільшого актив­но використовуються в публіцистичному мовленні, в га­зетних заголовках: 3 любов’ю до України; 3 новою Кон­ституцією; За рідну мову!; Усе життя з музикою; Пер­ший крок до перемоги; На ваших екранах; Ми всі — з однієї родини; Погляд із вічності; 3 останньої пошти; Від редакції та ін.

Неповні речення (усіх різновидів, синтаксичних ви­явів, форм) особливо характерні для мовлення розмов- но-побутового, усного й писемного, переважно діалогіч­ного, в якому вони нерідко однослівні: Хто?, Що?, Де?, Куди?, Чому?, Коли?, Тут, Там та ін.

Неповні речення (власне неповні, еліптичні, приєдну­вальні) формуються під впливом відповідних повних речень. Без асоціації, порівняння з повним реченням неповне речення було б незрозуміле, комунікативно неспроможне. Випущення члена (членів) у неповних реченнях надає розповіді особливо виразної лаконіч­ності, стислості. Будучи вмотивованим стилістично, не­повне речення сприймається як максимально природна форма висловлювання. Характер уживання неповних речень у художньо-літературних текстах зумовлюється також жанром твору і певними естетично-стилістични- ми намірами, завданнями. Вживання їх залежить та­кож від особливостей творчої манери письменника. Будь-яке невмотивоване використання повних речень замість неповних перевантажує вислів, робить його стилістично недовершеним, незручним. Тільки гармо­нійне поєднання повних і неповних структур є запору­кою і виявом мовлення з усіх поглядів найдоречнішо­го, найбільш зрілого, тобто стилістичного.

37. Складнопідрядні речення вживаються в усіх стилях мовлення, але

найчастіше -- у художньому, науковому, офіційно-діловому, публіцистичному. У художньому стилі часто вживаються складнопідрядні речення з підрядними означальними та обставинними часу, місця, способу дії.

У науковому стилі широко вживаними є складнопідрядні речення з підрядними з'ясувальними, обставинними умови, причини, наслідку, оскільки саме вони дають можливість визначити причинно-наслідкові чи умовні зв'язки. Використання цих речень допомагає досягти в текстах наукового стилю логічності та доказовості.

Офіційно-діловому стилю властиві складнопідрядні речення з кількома підрядними (з неоднорідною та послідовною підрядністю).

Публіцистичному стилю — складнопідрядні речення з кількома під­рядними (з однорідною підрядністю).

Складним реченням висловлюється думка, яка відображає взаємозумовленість явищ, зв’язок одного явища з іншим, а простими реченнями висловлюються думки про окремі самостійні явища, увага читача чи слухача акцентується саме на цих явищах, а не на їх взаємозв’язку.

Залежно від мети висловлювання (хочемо ми точно вказати на часову, причинову чи наслідкову залежність і досягти смислової точності у висловлюванні чи лише вказавши на взаємозв’язок явищ, досягти лаконізму, емоційності, ритмомелодики) використовуються синонімічні конструкції речень.

Часова, причинова і наслідкова залежність може бути виражена по-різному: складносурядними, складнопідрядними й безсполучниковими реченнями.

В науковому стилі переважають складні синтаксичні конструкції, які мають логічну будову, чітку послідовність складових частин; для вираження між ними логічних і граматичних відношень використовують сполучники й сполучні слова.

У розмовному мовленні прості речення переважають над складними, у складних реченнях немає такої стрункості, якої дотримуються в науковому, офіційно-діловому й публіцистичному стилях; серед складних синтаксичних конструкцій складносурядні речення переважають над складнопідрядними.

В офіційно-діловому й науковому стилях широко використовується підрядність: у розмовному – сурядність; у художньому – добір тих чи інших конструкцій визначається особливостями стилю й індивідуальними уподобаннями автора.

Складносурядні речення можуть бути паралельними за значенням до простих речень з

однорідними присудками: Золотиться, всіма барвами грає проти сонця кукурудза, гордо схиляє набік свої розкішні султани, тихо шелестить листям. (Ю.Збанацький) – Золотиться, всіма барвами грає проти сонця кукурудза, гордо схиляються набік її розкішні султани, тихо шелестить листя.

Добір однієї з синонімічних конструкцій зумовлюється метою й змістом мовлення: якщо потрібно зосередити увагу читача на одному предметі чи явищі, використовуємо просте речення, якщо на двох чи кількох взаємозв’язаних предметах, явищах, – складне.

Прості речення акцентують увагу на окремих предметах, явищах, не підкреслюючи їх взаємозв’язку. Складносурядне речення вказує на тісний зв’язок між предметами й явищами. Складнопідрядне розкриває види залежності між явищами. Ту ж саму функцію виконує безсполучникове речення, крім того, воно експресивніше.

Складносурядне речення виражає протиставлення між взаємозв’язаними предметами, діями, явищами; складнопідрядне вказує на допустовість; у безсполучниковому реченні підкреслюється одночасність. Але не всі складносурядні речення з протиставним зв’язком можуть бути співвідносні зі складнопідрядними реченнями з підрядними допустовими. Це буває тоді, коли в складносурядному реченні протиставляються предмети, явища, між якими немає тісного взаємозв’язку.

Підрядне речення – це засіб для вираження смислових відношень думок (означальних, часових, причинових, наслідкових, мовних тощо), які відбивають зв’язки між явищами в природі.

38. Безсполучникове складне речення — таке складне речення, у яких прості речення об'єднуються в одне ціле без сполучників, за допомогою інтонації. Інтонація пов’язує компоненти конструкції, формує структуру та виконує смислорозрізнювальну функцію.

Ознакою експресивності безсполучникових

складних речень є стислість, динамізм, пов’язані із

особливою ритмомелодикою та еліптичністю

конструкції, неповнотою. У безсполучникових реченнях особливої

виразності набуває протиставлення (зіставлення). Складні речення з предикативними частинами,

побудованими за принципом структурного паралелізму

(останній, як відомо, базується на однорідності та

повторі), відзначаються виразною експресивністю, яка

посилюється за умов безсполучниковості. Однакове розміщення членів речення – показник

структурного паралелізму. Структурний паралелізм є ознакою книжного

мовлення. Поряд із одиницями, предикативні частини яких

неускладнені, широко використовуються

безсполучникові конструкції з ускладненнями. Отже, ознакою експресивності безсполучникових

складних речень є динамізм, пов’язаний із особливою

ритмомелодикою та еліптичністю конструкції, її

неповнотою, порівняно зі сполучниковою.

Безсполучниковість між однорідними неускладненими

компонентами, як правило, пожвавлює виклад, передає

динаміку розвитку подій.

39. Складні речення не закріплюються за певними сферами мовлення, але активніше вони використовуються у книжних стилях — науковому, офіційно-діловому та художньому.

Відзначимо кілька видів помилок у побудові складних речень.

У складнопідрядних реченнях підрядна частина може займати будь-яку позицію щодо головної, порівняйте: Який би спосіб інформування не застосовувався, інформація про ціни на товари має бути доступною і достовірною; Інформація про ціни на товари, який би спосіб інформування не застосовувався, має бути доступною і достовірною. Інформація про ціни на товари має бути доступною і достовірною, який би спосіб інформування не застосовувався.

При розміщенні підрядного речення всередині головного, в останньому іноді спостерігається зміщення конструкції, тобто неузгодження окремих форм, наприклад: Головне, на чому наполягав доповідач, це на необхідності захисту прав споживачів; Найважливіше, на

що ми повинні звертати увагу, це на підвищення якості продукції, (Правильно: Головне, на чому наполягав доповідач, — це необхідність захисту прав споживачів; Найважливіше, на що ми повинні звертати увагу, — це підвищення якості продукції).

Серйозним недоліком є надмірне ускладнення речення підрядними, як-от: Зважаючи на те, що докази відповідача, що позивачка була прийнята на посаду, якої немає в штатному розписі, і що вона несумлінно виконувала обов'язки, не можуть бути взяті до уваги, оскільки це не пов'язано із звільненням позивачки з роботи, і керуючись cm. 310, 311 ЦПК України, судова колегія у цивільних справах ухвалила залишити без зміни рішення Дарницького райсуду м. Києва про поновлення Кузьмук Л. О. на роботі і виплату їй належної заробітної плати. Через нагромадження підрядних речень дуже важко зрозуміти, про що тут йдеться. Подібні конструкції повинні спрощуватися шляхом скорочення, поділу на кілька речень тощо: Докази відповідача, що позивачка була прийнята на посаду, якої немає в штатному розписі, і що вона несумлінно виконувала обоє 'язки, не можуть бути взяті до уваги, оскільки це не пов'язано із звільненням позивачки з роботи. Зважаючи на всі обставини і керуючись cm. 310, 311 ЦПК України, судова колегія у цивільних справах ухвалила залишити без зміни рішення Дарницького райсуду м. Києва про поновлення Кузьмук Л. О. на роботі і виплату їй належної заробітної плати.

Помилкою вважається використання як однорідних конструкцій підрядного речення і члена речення, наприклад: Ви повинні визначити вузькі місця у виробництві і чи поінформовані працівники про основну мету підприємства. Виправити речення можна двома способами: Ви повинні визначити, чи є вузькі місця у виробництві і чи поінформовані працівники про основну мету підприємства; Ви повинні визначити вузькі місця у виробництві і поінформованість працівників про основну мету підприємства.

Правки потребують речення з послідовним підпорядкуванням однотипних підрядних частин, наприклад: В указі роз'яснюється, що до зовнішньої реклами належить будь-яка реклама, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, що розташовуються просто неба, на фасадах будинків та споруд тощо. Це речення включає 3 підрядні означальні речення, які вводяться за допомогою сполучного слова що. Речення звучатиме краще, якщо одне з підрядних речень замінимо дієприкметниковим зворотом, а друге — введемо за допомогою сполучного слова який: В указі роз'яснюється, що до зовнішньої реклами належить будь-яка реклама, розміщена на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, які розташовуються просто неба, на фасадах будинків та споруд тощо. Можна також використати безсполучниковий зворот між першим і другим реченням: Указ роз'яснює: до зовнішньої реклами належить будь-яка реклама, що розміщується на окремих спеціальних конструкціях, щитах, екранах, розташованих просто неба, на фасадах будинків та споруд тощо.

Необхідно правильно визначати місце підрядного речення, перевіряти, чи не виникає двозначності у сприйнятті фрази. Невдало побудоване, наприклад, таке речення: Міжнародна виставка "ЕКСПО-2000" відбулася в найбільшому виставковому центрі Європи в Ганновері (Німеччина) під девізом "Людина. Природа. Техніка ", яка умовно підіб'є підсумки досягнень людства за останнє тисячоліття в галузі виробництва, наукових досліджень, інформатики. Редагуючи таке речення, необхідно поставити підрядне речення після означуваного слова (виставка, яка підіб'є...) або поділити складне речення на два прості: У найбільшому виставковому центрі Європи в Ганновері (Німеччина) під девізом "Людина. Природа. Техніка" відбулася Міжнародна виставка "ЕКСПО-2000", яка умовно підбила підсумки досягнень людства за останнє тисячоліття в галузі виробництва, наукових досліджень, інформатики; Міжнародна виставка "ЕКСПО-2000" відбулася в найбільшому виставковому центрі Європи в Ганновері (Німеччина) під девізом "Людина. Природа. Техніка". Вона умовно підбила підсумки досягнень людства за останнє тисячоліття в галузі виробництва, наукових досліджень, інформатики.

Підрядне речення не може виступати в ролі присудка двоскладного речення, наприклад: Самовільне підключення до електромережі — це коли електрична енергія споживається громадянами без укладення з електропостачальником договору.

Типовою помилкою є змішування прямої і непрямої мови. Виявляється ця помилка у тому, що підрядне речення містить елементи прямої мови (форми особових займенників і дієслів): У своєму виступі Петренко П С висловив обурення діями голови профкому, що як же ви можете порушувати чергу на отримання квартир і що тепер у мене немає сумнівів у вашій непорядності.

40. Стилісти́чні фігу́ри (від лат. stilus — «грифель для писання» та figura — «образ», «зовнішній вигляд») — незвичні синтаксичні звороти, що порушують мовні норми, вживаються задля оздоби мовлення.

Стилістичні фігури досить поширені в поезії, покликані не лише індивідуалізувати мовлення автора, а й збагатити його емоційними нюансами, увиразнити художнє зображення. Стилістичну фігуру, яка ще називається фігурою поетичного мовлення, слід відрізняти від тропів, які будуються не за синтаксичним принципом.