Прості двоскладні та односкладні речення

Просте речення, у якому наявні обидва головні члени (підмет і присудок), називається двоскладним (Краса нас усьому вчить (О. Довженко)).

Односкладним називається речення, у якому наявний лише один із головних членів — або підмет, або присудок.

Види односкладних речень

1) Означено-особові — речення, головним членом яких є особова форма дієслова, що вказує на виконавця дії, носія ознаки чи стану (Хочу плакати, але замість того завжди сміюся).

2) Неозначено-особові — речення з головним членом-присудком, який відноситься до всіх осіб взагалі або до неозначеної кількості осіб (У школіготуються до свята рідної мови).

3) Узагальнено-особові — речення з головним членом-присудком, що вказує на дію, ознаку чи стан, які можуть стосуватися будь-якої особи в будь-який момент часу. Такі речення вживаються переважно в прислів’ях та приказках (Не брудни криниці, бо схочеш водиці (Нар. тв.)).

4) Безособові — речення з головним членом-присудком, який називає дію або стан, що не мають виконавця або носія, і може бути виражений безособовим дієсловом, дієслівними формами на -но, -то, неозначеною формою дієслова, прислівником, словами нема, не було, не буде, при яких стоїть додаток у родовому відмінку (Так тихо, тихоскрізь (П. Тичина)).

5) Називні — речення з головним членом-підметом, який стверджує наявність, існування предметів чи явищ (Сонячні чудесні міста. Вільнілюди (О. Гончар )).

За змістом односкладні означено-особові і синонімічні їм двоскладні означено-особові речення тотожні: те саме означа­ють вислови Думаю і Я думаю; Подумай і Ти подумай. Стилі­стична ж своєрідність односкладних означено-особових речень полягає в тому, що увага в них зосереджується більше на дії, ніж на особі. Тому в спонуканні, де основною є дія, перевагу надають односкладним означено-особовим реченням: Тільки бо­ріться! Віще слово ніколи не вмре (О. Ющенко). У розповідях, повідомленнях однаково можуть вживатися як односкладні, так і двоскладні означено-особові речення. Але коли є потреба ви­ділити, підкреслити особу, якої стосується дія, тоді вживають речення із займенниковим підметом: В далекій дорозі найду або долю, або за Дніпром ляжу головою... А ти не заплачеш, а ти не побачиш, як ворон клює ті карії очі (Т. Шевченко).

36. Стилістика односкладних речень

Односкладні речення порівняно з двоскладними в більшості випадків структурно значно менші за обся­гом, проте вживаються в усіх стилях мови. їм властива стилістична своєрідність, яка не може бути зовсім адек­ватно виражена синтаксичною будовою двоскладного речення.

Односкладні речення — речення з одним го­ловним членом, які для вияву повноти і своєрідності своєї синтаксичної будови і об’єктивно-суб’єктивного змісту не потребують доповнення їх другим головним членом речення.

Серед односкладних речень виокремлюють такі різ­новиди:

—  означено-особові речення: Вітчизну сонячну свою люблю високою любов’ю (В. Сосюра);

—   неозначено-особові речення: Весною в селі вста­ють рано (Г. Тютюнник);

—  узагальнено-особові речення: Не вчи орла літати (Нар. творчість);

—   безособові речення: Ледь почало розвиднятись (С. Скляренко); Нема без втрати перемоги, без горя радості нема (О. Олесь); І стало скрізь тихо (П. Ти­чина);

—   інфінітивні речення: Куди мені діватись? Де по­мочі шукати? Кого просити? (І. Котляревський);

—  номінативні речення: Мітинги. Радість. Пісні. Братання. Хвиля народного ентузіазму (Г. Тютюн­ник).

Автор теорії односкладних речень О. Шахматов ви­значав односкладні речення як речення тільки з од­ним головним членом речення. У шкільній навчаль- но-лінгвістичній практиці головний член одно­складного речення прийнято умовно називати або присудком (в односкладних дієслівних реченнях — означено-особових, неозначено-особових, узагальне­но-особових, безособових, інфінітивних), або підме­том (в односкладних номінативних, або називних, ре­ченнях).

В усіх стилях і жанрах мови односкладні речення вживаються з неоднаковою активністю. За кожним з різновидів односкладних речень закріпилась у мові й певна своєрідна стилістична функція (функції).