Характерні ознаки старослов'янізмів [ред.]

Старослов'янізми мають характерні ознаки, що відрізняють їх від інших слів. Це, як правило, специфічні сполуки звуків, префікси, суфікси тощо.

• Сполуки -ра-, -ре-, -ла-, -ле- між приголосними в коренях слів або у префіксах: благо, блаженство, область, храм;

• Початкові сполуки -ра-, -ла-: раб, рабство;

• Сполука -жд-: страждати;

• Щ у прикметниках на зразок підходящий, сущий тощо.

Старослов'янізми в українській мові [ред.]

В українській мові старослов'янізми поширені менше, ніж, скажімо, у російській . Це пов'язано з тим, що українська мова на відміну від російської розвивалася на народнорозмовній основі. Як приклад можна навести такі старослов'янізми: благодать, священик, страждати, учитель^[2]. Старослов'янізми в українській мові найчастіше вживають зі стилістичною метою.

Старослов'янізми в художній літературі [ред.]

Старослов'янізми в українській мові найчастіше вживають з певною стилістичною метою в художній літературі. Порівняйте старослов'янізм, ужитий зачинателем нової української літератури Котляревським, у таких рядках: «Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, Летиповинность ісправлять». Використання зі стилістичною метою старослов'янізмів дає змогу увиразнити текст, зробити його урочистим, піднесеним. Вони, зокрема, служать засобом сатири. Старослов'янізми досить часто використовував у своїй творчості класик української літератури Тарас Шевченко. 

24. Стилістичне вживання іншомовної лексики

У сучасній українській мові широкі стилістичні можливості мають іншомовні слова — слова, запо­зичені з інших мов. Іншомовна лексика української мови охоплює слова і сполучення слів, які увійшли до її складу:

—  під впливом зовнішніх (немовних) причин — най­різноманітніших, давніх і теперішніх контактів (еконо­мічних, політичних, культурно-освітніх, військових тощо) нашого народу з іншими народами;

—  під впливом причин внутрішніх (власне мовних), серед яких потреба звузити, стилістично (функціональ­но) розмежувати використання іншомовних і власне ук­раїнських слів і сполучень слів: імпорт і ввіз (товарів), лінгвістика і мовознавство і наука про мову, асиміля­ція звуків і уподібнення звуків та ін.

Термін «іншомовна лексика» в словниковій системі української (і кожної іншої) мови дещо умовний і одно­бічний, бо прикметниковими формами «іншомовне», «іншомовні» можуть позначатись і ті слова, іншомов- ність яких уже не відчувається (школа, левада — давні засвоєння із давньогрецької мови), і виразно чужомов­ні, що усвідомлюють навіть ті, хто не володіє лінгвіс­тичними знаннями з історії слів рідної мови.

Чужомовні слова й сполучення слів українська мова засвоювала з часів активного формування нашої мови (з

VI  ст.), їх кількість важко визначити навіть приблизно.

В українській нормативній лексиці прийнято виді­ляти за походженням такі її основні шари:

—    спільноіндоєвропейські слова: мати, батько, брат, сестра, око, ніс, серце, дім, двері, піч, череда, вів­ця, ягня, вовк, бути, жити, їсти, спати, влада, слава, один, два, три та ін.

—   праслов’янські (спільнослов’янські) слова: коса, граблі, лопата, сніп, пшениця, цілина, мука, віл, коро­ва, теля, бджола, кожух, полотно, відро, молот, слива, ягода, сад, часник, озимина, сіни, двір, жито, варити, пряжити та ін;

—   власне українські слова: вуглець, кисень, водень, мрія, матінка, добриво, добробут, вибрик, примхи, пере­котиполе, багаття, бандура, гайворон, дружина, ко­зацтво, батьківщина, карбованець, гривня, гай, смуга, деруни, вареники, корж, галушка, кремезний, чарівний, баритися, зволікати, линути, очолити, напувати, байдуже, мабуть, бо, адже та ін.

Слова, які мають спільноєвропейські, праслов’янсь­кі корені, в українській мові зазнали різних змін: фоне­тичних (зачарований — чарівний; шести — шостий) і граматичних, особливо морфемних. До них належать:

—  назви осіб чоловічої статі із суфіксом -ій: вередій, плаксій, багатій, торохтій і под.;

—   іменники із суфіксом -ощ-, які позначають озна­ки, процеси, стан людини: веселощі, жалощі, пустощі, хитрощі, лінощі і под.;

—   іменники із суфіксами -ень (красень), -шн- (діт­лашня ), -от (голота), -ук- (ковальчук), -неч- (ворожне­ча ), -анн- (бажання), -ив- (вариво), -езн- (старезний), -ісіньк-, -есеньк-, -юсіньк- (гарнісінький, білесенький, тонюсінький) та ін.

Окрему групу іншомовної лексики становлять ста­рослов’янізми: врата, брег, вождь, храм, єдність, мислитель, гординя, глашатай, грядущий, премудрий, соратник та ін.

Багато засвоєнь в українській мові з інших сло­в’янських мов:

—  з російської мови: промисловість, котел, вислуга, безробіття, передовиця, народоволець, кадет, завод, па­ровоз, указ, різночинець, декабрист, нігіліст, есдек, есер;

—  з польської мови: перешкода, конати, кодло, хлоп, хлопець, міщанин, поєдинок, урядник, збруя, ко­вадло, вензель, гасло, міць, шлюб, недолугий, дощенту, цілком,раптом, принаймні та ін.;

—  з чеської мови: брама, влада, огида, паркан, карк;

—  із білоруської мови: розкішний, обридати, наща­док, маруда та ін.;

—  із болгарської мови: глава, владика, сотворити та ін.

Найтиповіші і наймасовіші запозичення й засвоєння іншомовних слів — це ті лексеми, які в різний час укра­їнська мова переймала з неслов’янських мов, зокрема:

—  з давньогрецької мови (грецизми): ангел, ідол, іко­на, єпископ, Євангеліє, монах, монастир, клірос, лампа­да; філософія, історія, етнографія, педагогіка, фонети­ка, граматика; демократія, партія, пролетаріат; електрон; поема, ода, епос, проза, комедія, хорей, ідея; Андрій (свіжий, бездоганно здоровий); Панас, Афанасій (безсмертний); Василь (царський); Євген (благородний);

Зоя (життя); Галина (спокій, ясність); Лідія (народжена в Лідії); Олександр (захисник чоловіків); Петро (ка­мінь, скеля); Тарас (неспокійний, бунтівний) та ін. Во­ни проникли в нашу мову безпосередньо або через ста­рослов’янську та інші європейські мови;

—    з латинської мови (латинізми): адміністрація, декрет, агітація, агресія, конгрес, конституція, ора­тор; юрист, адвокат, нотаріус, прокурор, апеляція; ан­гіна, ампутація, аспірин, інстинкт, рецепт; антена, колектор, турбіна; вектор, інтеграл, аберація; асимі­ляція, афікс, префікс, інфінітив; абітурієнт, аудито­рія, атестат, декан, інститут, університет, екза­мен, конспект, лекція, ректор, факультет, студент, літера; латинізми особливо прислужились у збагаченні суспільно-політичної лексики, різних галузевих термі­нологій — юридичної, медичної, математичної, грама­тичної тощо;

—  з німецької мови: штаб, князь, агент, командир, юнкер, офіцер; броня, панцир, лафет, патронташ; гал­стук, рюкзак; графин, верстат, домкрат, кран, ста­меска; камертон, лейтмотив, танець; абзац, шрифт; шахта, штрек; бухгалтер, вексель, касир, маклер, штраф; фартух, кітель; акція тощо. Це найчисленні- ші запозичення — порівняно із засвоєннями з інших су­часних європейських мов;

—  з французької мови: імперіалізм, націоналізм, аб­солютизм, бюрократ, комюніке, саботаж, шантаж; ансамбль, балет, бюст, акомпанемент, амплуа, рояль; авангард, арсенал, бригада, гарнізон, парашут; вуаль, блуза, велюр, пальто, трикотаж, одеколон; режим, прем’єр;

—   з англійської мови: бульдозер, комбайн, блюмінг, комп’ютер; сейф, телетайп; трактор, трамвай; бункер, танк, мічман, снайпер; бізнес, банкнот, бюджет; бокс, волейбол, матч, гол, рекорд, нокаут, спортсмен, теніс, гольф, футбол; джаз, гумор, памфлет, клоун тощо;

—   з італійської мови: бенкет, макарони; карета; банк; газета; акорд, алегро, альт, арія, бас, віолончель, інтермецо, кантата, квінтет, концерт, піаніно, соло та ін.;

—  з голландської мови: бак, баркас, флот, каюта, шкіпер, вимпел, фарватер, румб, яхта, румпель;

—  з тюркських мов (тюркізми): батіг, казан, аркан, капкан, газ, торба, тапчан; кинджал, кайдани, орда, осавул, отаман, сагайдак; гайдамака, бурлака, козак, хан, султан, ярлик; аршин, базар, кабала, казна; бер­кут, кабан, бугай, судак, сазан; ковбаса, балик, лапша, кумис, халва; капкан, халат, чалма, каптан та ін. Та­кі засвоєння досить давні, деякі з них сягають дописем­них часів;

—   з фінської мови: камбала, морж, норка, нерпа, пельмені, салака, сьомга.

Частина іншомовних слів особливо активізувалась уже в незалежній Україні: істеблішмент (структура та інститути влади; правлячі, панівні кола суспільства); комп’ютер (електронна обчислювальна машина); мар­кер¹ (той, хто прислуговує під час гри на більярді та під­раховує очки) і маркер²(сільськогосподарське знаряддя або пристосування в сівалці, яким роблять на ріллі боро­зенку перед сівбою, садінням); маркет (магазин самооб­слуговування з великим асортиментом продовольчих то­варів); маркетинг (система управління підприємством, яка передбачає комплексне врахування становища на ринку збуту для прийняття рішень); імплементація (виконання державою міжнародних правових норм; введення результатів референдумів у конституцію дер­жави); ксерокс (апарат, яким що-небудь написане, сфо­тографоване копіюється методом ксерографії, з вико­ристанням особливого пристрою); дистрибуція (розпо­діл, розчленування; у лінгвістиці — сума всіх оточень, текстів, у яких трапляється певна мовна одиниця, бо кожна з них (крім речення) має більш чи менш обмеже­ну здатність поєднуватися з іншими подібними до неї одиницями); офіс (установа; контора, канцелярія якої- небудь фірми, підприємства).

Велика кількість іншомовних лексем — це і н тер — націоналізми , тобто слова, котрі, як правило, у фо­нетично й граматично видозміненій формі використову­ються майже в усіх літературних мовах, особливо в мо­вах європейського і північноамериканського регіонів.

Отже, іншомовна (чужомовна) лексика дуже чис­ленна, тематично й структурно різноманітна. Вона ви­користовується в усіх стилях мови, особливо в науково­му, дещо менше — в публіцистичному.

Ця лексика значною мірою демонструє собою той чи інший стан, рівень розвитку кожної окремої літератур­ної мови, її словникове багатство, різноаспектні стиліс­тичні можливості.

 

Використання іншомовної лексики підлягає пев­ним загальним стилістичним нормам, найголовніша з яких — однозначність. їх слід уживати з усталеною се­мантикою, фонетико-граматичною формою, з дотри­манням вимог стилю. Тільки доладне використання за­позичень не переобтяжує мовлення, посилює такі його якості, як сучасність, простота, зрозумілість, дореч­ність, тобто стилістичність висловлення.

25. Діалектизм (грец. διάλεκτος — наріччя, говір) — позанормативний елемент літературної мови, що має виражену діалектну віднесеність.

Діалектизми належать до лексики обмеженого вживання. Проте водночас це потужні джерела, які живлять велику ріку нашої мови, збагачуючи її синоніміку. Найчастіше діалектизми використовують у художніх та публіцистичних творах. Тут треба пам'ятати, що невмотивоване вживання діалектизмів розхитує літературні норми, знижує рівень культурного мовлення. Часто використання діалектизмів не зумовлене ні стилістичними, ні номінативними настановами; воно є наслідком недостатнього розмежування засобів літературної мови та діалектів або ж свідомим хизуванням, протиставленням своїх, «правильних» засобів української мови чужим, напівросійським, «неправильним». Це не сприяє ні збільшенню кількості нових носіїв української мови, ні загалом соборності України.

Найчастіше діалектизми використовують:

• у розмовному мовленні як засіб вільного, невимушеного спілкування людей – носії певного говору;

• у художніх текстах для відтворення цього типу мовлення;

• у художньому мовленні в прямій мові для створення мовної характеристики персонажа, для типізації характерів представників різних суспільних верств;

• у художньому мовленні для реального відтворення життя з усіма його подробицями;

• у художньому мовленні для відтворення місцевого колориту;

• у публіцистичному стилі для позначення реалій життя словами, яким нема відповідників у літературній мові;

• у публіцистичному стилі в прямій мові для створення мовної характеристики персонажа, для відтворення місцевого колориту.

У науковому та офіційно-діловому стилях діалектну лексику, як правило, не використовують.

Функціональне навантаження діалектизмів в українських художніх текстах ХІХ ст. було іншим порівняно з функціями діалектизмів у сучасних художніх творах. Через мовну практику майстрів художнього слова лексика діалектного походження утверджувалася як елемент лексичної норми літературної мови ХІХ ст. Оскільки для зазначеного періоду розвитку літературної мови художній стиль був основою формування літературної норми і завдяки писемній практиці визначав цю норму, то й діалектизми становили неодмінну частину лексичної системи літературної мови на певному історичному зрізі її розвитку. Поширюючись у мові художньої літератури, діалектизми набували статусу наддіалектних явищ, зокрема регіональної, ареальної лексики. Останні поняття застосовуються до мовних одиниць, що характерні для комунікативної практики не лише мовців, носіїв окремих діалектів, а й для мовної практики представників ширших територій певних регіонів.

У ХХ ст. феномен діалектизмів розглядаємо у зв'язку зі стильовим розгалуженням літературної мови, функціонуванням стильових норм. Діалектизми набувають статусу стилістичних засобів, що збагачують, урізноманітнюють не лише художній, а й розмовний стиль літературної мови. Останній формується у 2-ій половині ХХ ст. Він тісно пов'язаний з регіональними відмінами літературної мови [14, с. 112], активно вбирає в себе лексичні, граматичні елементи територіальних діалектів, спричиняючи активний процес формування наддіалектних явищ.

Отже, у розвиненій літературній мові з різноманітними функціональними стилями й жанрами існують певні закони входження діалектної лексики в загальномовний словник. Інтеграційні процеси, або явища нівелювання територіальних діалектів, властиві як початковому періодові формування літературної мови, так і наступним часовим зрізам останньої.

26. В лексичному складі мови фразеологізми займають значне місце, тому що вони образно і точно передають думку, відображають різні сторони дійсності.

Фразеологізми мають чітко виражене стильове призначення. Кожен стиль послуговується значним запасом фразеологізмів. Стильове використання фразеологізму залежить насамперед від наявності чи відсутності емоційного забарвлення.

Нейтральні (міжстильові) фразеологічні звороти вживаються у всіх стилях мовлення. Наприклад: вогнище культури, посіяти іскру.

Емоційно забарвлені фразеологізми використовуються в художньому, розмовному та публіцистичному стилях. Наприклад: мокра курка — зневажливе ставлення.

Стилістичні функції фразеологізмів залежать і від джерел походження. На цій

підставі вони поділяються на розмовно-побутові, народнопоетичні і книжні.

Розмовно-побутові фразеологічні звороти використовуються насамперед у р0з-

мовному і художньому стилях, рідше — в публіцистичному. Вони мають емоцій­

но-експресивне забарвлення і є засобом підсилення, увиразнення думки. їм властивий

побутовий характер, певна вільність, інтимність, яскрава позитивна чи негативна

оцінка. Наприклад: голодній курці просо на думці; утерти носа; без задніх ніг.

Народнопоетичні фразеологізми — це вирази, що виникли на фольклорній основі

(сталі епітети, порівняння, метафори, тавтологічні звороти, синекдохи, примовки

каламбури тощо) і поширені як у розмовному, так і в художньому стилях. Книжні фразеологізми виникли на писемній основі і використовуються в книж­

них стилях. Це сталі словесні формули ділових документів (договірні сторони, допо­

відна записка), крилаті вислови (олімпійський спокій, ахіллесова п ’ята, лебедина

пісня) і афоризми («Очі дружби рідко помиляються» — Вольтер), термінологічні

словосполучення (адамове яблуко, північне сяйво, неповне речення, юридична особа).

У публіцистичних і художніх текстах фразеологізми іноді видозмінюються (транс­

формуються), що служить засобом експресії, створення каламбурів тощо. Наприклад:

1. Як бути — ось у чім питання. 2. Пасажир — це звучить гордо (3 газет).

Фразеологізми збагачують наше мовлення, але використовувати їх треба пра­

вильно й доречно.

У художньому стилі мовлення фразеологізми вживаються найширше. Вони надають мові художніх творів глибокої національної своєрідності, барвистості й краси, у діалогічному мовленні служать для створення мовної характеристики персонажів та для передачі місцевого колориту. Фразеологізми виступають засобом вираження гумору й сатири.

Фразеологізми виконують найрізноманітніші стилістичні функції: оцінну, емоційно-експресивну, функцію створення сатири й гумору та ін. Фразеологічні звороти різних типів досить часто використовують у пресі як один з найважливіших засобів посилення й відсвіження експресії та поглиблення логізації викладу. Вжив. фразеологізми і як складники тексту, і як заголовки.

Метафоричність, емоційність, експресивність - всі ці якості фразеологічних одиниць надають тексту образності і виразності.

У публіцистиці фразеологічні звороти використовуються в авторському мовленні, роблячи його різноманітнішим, більш мальовничим, сповненим почуттів. Якщо в художньому стилі образність виявляється в багатоплановому, організованому системному викладі, то в публіцистиці образна оповідь переривається безпосередньо авторськими міркуваннями. Особливість публіцистичного образу полягає в тому, що він якоюсь мірою забарвлює інформаційний текст.

Отже, можемо зробити такий висновок, що

Публіцистичний стиль не потребує такої ши-

рокої й різноманітної експресії та образності, як

художній. Для публіцистичного стилю характерні фра-

зеологізми:

• літературно-книжного походження;

• громадсько-політичні;

• словосполучення, що в більшій чи меншій

мірі зберігають образність;

• вислови, що підкреслюють патріотизм,

громадську гідність, пошану до всього пере-

дового й прогресивного та засудження воро-

жого;

• яскраві, експресивно забарвлені, образні

розмовно-побутові та фольклорні (не властиві

газетним статтям, особливо передовим, але ши-

роко вживаються в полемічних творах, памфле-

тах й ораторських виставах).

Наприклад: не здавати темпів; розгорнути

дискусію; підготовка кадрів; міжнародна арена;

біля розбитого корита; люди доброї волі; собаку

з’їли; очі засліпити; чує кіт, де сало лежить; бездонної бочки не наллєш.

Стаття Пономаріва

Розмовний стиль

Розмовні фразеологічні звороти переважно утворюються в живій народній мові. Ці фразеологічні звороти мають яскраво вираженою експресивністю, чому сприяє їх метафоричність, наприклад: голому сорочка, каламутити воду, на краю світу та інші. Серед розмовних фразеологічних зворотів можна виділити групу тавтологічне, застарілих словосполучень, експресивність якій виражена повтором слів, що мають однаковий корінь, наприклад: тьма тьмуща, дурень дурнем і інші.

Дуже яскраву емоційно-експресивну забарвлення жартівливість містять фразеологічні обороти каламбурною характеру, наприклад: без року тиждень, від жилетки рукава, без задніх ніг і інші.

Розмовні фразеологічні одиниці наділені  безпосередністю, невимушеністю; їм властивий побутовий характер. Просторічні  фразеологізми вживаються переважно в розмовному мовленні, але в них більше, ніж у розмовних одиниць, виявляється  емоційність, оцінність, експресивність. Як і  просторічна лексика, вони перебувають на межі літературної мови: утерти носа, без задніх ніг, заткнути пельку, хай  тобі грець, чорти б тебе забрали, щоб ти сказився (хай ти сказишся), іди к чорту (к чортам собачим, к чортам  свинячим, під три чорти, до всіх чортів).

Отже, фразеологізмам властиві такі виразові якості, як образність, емоційність, оцінність, експресивність.  Образність є домінантною рисою фразеологічних одиниць,  становить їхню естетичну цінність.

Наукова фразеологія

Наукові фразеологізми суто інтелектуальні,

позбавлені емоційності.

До них відносяться:

• загальнонаукові поняття;

• терміни;

• визначення;

• назви певних явищ;

• сталі формулювання деяких законів, пра-

вил, положень тощо.

Наприклад: теоретичні положення, скласти

бібліографію, поставити експеримент; доконаний

вид, короткі прикметники, неповні речення; від

переміни місць доданків сума не міняється, квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів

тощо.

Фразеологія ділової мови – це сукупність стійких, цілісних за складом і

лексичним значенням словосполучень, наприклад: вузьке місце, питома

вага, нагальна потреба, на повну потужність, наводити приклад, з огляду

на сказане, класти в основу, громадська думка, у багато разів. Ділове мовлення виробило власну фразеологію. Передусім це різноманітні

назви ділових паперів: вірча грамота, Почесна грамота, пам'ятна записка,

доповідна записка, витяг з протоколу (трудової книжки, наказу), бортовий

журнал, дорожній лист, трудова угода, посвідка на проживання.

Офіційно-діловому мовленні притаманні функціональні словосполучення на

зразок грошова винагорода (компенсація), одноразова (матеріальна)

допомога, безперервний (трудовий) стаж

Офіційно-ділова фразеологія має ряд особ-

ливостей:

• вона позбавлена образності й емоційної за-

барвленості;

• поширена в ділових документах, вжива-

ється на зборах, засіданнях тощо, характерна

для окремих галузей людської діяльності —

фінансово-бухгалтерської, торговельної тощо;

• для неї характерні стійкі, узвичаєні канце-

лярські звороти, що перетворюються в словесні

штампи, трафарети, кліше : згідно з розпорядженням, відповідно до чинного законодавства, на підставі наказу, оголосити догану, взяти до уваги, заслухавши і обговоривши, поставити запитання, зняти питання з порядку денного, з оригіналом згідно.

Фразеологізми – це згустки розуму й емоцій, як і мова, отже, на¬скрізь пронизані враженнями, оцінками, почуттями, пристосовані до вербалізації семантики мовця і слухача, читача; вони суціль ко¬мунікативні й прагматичні, з найширшою й деталізованою шкалою конотацій. Таке переплетення найтонших нюансів звучання й ста¬новить їх експресивно-стилістичне забарвлення, зумовлює стильове розшарування з невичерпними потенціями функціонального використання. Істотні зміни в усіх сферах суспільного життя сприяють не тільки формуванню нового мислення, а й становленню адекват¬них засобів фразеологічного вираження.  27./28. Словотвір - розділ мовознавчої науки, що вивчає структуру слів i способи їх творення.

Основними способами творення нових слів в українській мові є морфологічні Серед неморфологічних способів творення нових слів розрізняють морфолого-синтаксичний, лексико-синтаксичний і лексико-семантичний. Морфолого-синтаксичним називається такий спосіб, при якому слово набуває нового значення, переходить з однієї частини мови в іншу, змінюючи свої синтаксичні функції і морфологічні ознаки. Наприклад, прикметники і дієприкметники переходять в іменники: передова, трудящі, майбутнє, минуле, операційна, пальне, колискова, ланкова, учительська, вчений, безробітний, черговий, варенична, завідувач, керуючий, булочна, добові, або іменники переходять в прислівники: стали стіною, дивиться вовком, прибуду весною, вивчити напам'ять, кругом вода. Лексико-синтаксичним називається спосіб, при якому нове лексичне слово утворюється в результаті зрощення слів словосполучення в одне слово: добра ніч → добраніч, перекотиполе, горицвіт, держиморда, натщесерце, попідтинню, донесхочу, пройдисвіт, впівголоса, сьогодні. Лексико-семантичним способом називається переосмислення уже існуючих у мові слів. При переосмисленні виникають омоніми, наприклад: швець, чинбар, кожум'яка, гончар, коваль, стельмах (назви осіб за фахом) і Швець, Чинбар, Кожум'яка, Гончар, Коваль, Стельмах (прізвища); захід, схід (сторони світу) і Захід (Західна Європа), Схід (Східна Європа), свобода (воля) і “Свобода” (назва газети).

Стилістичні можливості словотвору виявляються при зіставленні слів, які мають однаковий корінь і значення, але різне словотворче оформлення. Наприклад: вітер - вітерець, вітрище; далеко - далеко-далеко, далеченько,далекувато.

У наведених прикладах слова праворуч емоційно забарвлені, вони надають мовленню стилістичної виразності та експресивності.

Одним з найбільш стилістично виразних словотворчих засобів є суфікси.

Одні з них використовуються для розрізнення значень слів: воля - вільний, вольовий, воліти, вільно; а інші вносять додаткові відтінки ніжності, ласкавості чи згрубілості, зневаги: кіт - котик, котичок, котусик, котяра, котюга, котище.

Безсуфіксні слова стилістично нейтральні, а суфіксальні - стилістично марковані. Значна частина суфіксів творить слова з абстрактним, узагальнюючим значенням, які найчастіше вживаються в науковому, діловому, публіцистичному стилях. Це суфікси - анн-, - енн-, - от-, - ість-, - ізн-, - ізм-, - ств-, - цтв - та ін. Наприклад: відділення, нарощування, широта, громадськість, людство, практицизм, натуралізм, посередництво.

Чимало професійних слів, утворених суфіксами - ник-, - щик-, - льник-, - тель-, використовуються в діловому, науковому і публіцистичному стилях. Для книжних стилів характерні прикметники, утворені за допомогою суфіксів - альн - (-увальн-, - ювальн-), - арн- (-ярн-), - ичн - (-ічн-, - їчн-). Наприклад: соціальний, молекулярний, зрошувальний, історичний, хімічний, копіювальний, архаїчний.

Для творення слів-термінів використовуються суфікси - ист-, - уват-, - атист - та ін.: азотистий, сіркуватий, цукристий, хмарнуватистий. У науковому стилі великого поширення набули віддієслівні іменники на - ння, - ття: становлення, конструювання, буття, травлення, збереження, дослідження, здобуття, визнання. Виразне емоційно-експресивне забарвлення мають слова з суфіксами позитивної і негативної оцінки. Приєднуючись до основи слова, ці суфікси вносять додаткові відтінки здрібнілості, пестливості, ласкавості, ніжності, зневаги, згрубілості тощо.

Вони є постійною ознакою художнього і розмовного стилів. До таких суфіксів належать - к-, - ок-, - очок-, - ичок-, - очи-, - их-, - оньк-, - еньк-, - есеньк-, ісіньк-, - н-, - в-, - ищ; - ущ-, (-ющ-), - иськ-, - юх-, - ил-: коник, грибочок, рідненький, теплісінький, хижачня, маячня, мушва, злющим, хлопчисько, сплюх та ін.

Стилістично виразнішими роблять слова і префікси. Особливої експресії набувають слова, у яких повторюється або комбінується з іншими префіксами префікс по-.

Наприклад: Притаїлося все, пополохалось перед з'явищем тучі грізної... (М. Стельмах).

Префікси па-, пра-, уз- та інші надають словам відтінку урочистості. Наприклад: Паморозь розкішним мереживом покрила нерухомі дерева (М. Стельмах).

За допомогою префікса не- виражається негативний, зневажливий відтінок. Наприклад: недотепа, нездара.

Стилістичне забарвлення складних слів пов'язане здебільшого з новим значенням, що виникає внаслідок поєднання слів або основ слів. Складні слова виконують різні стилістичні функції:

- уживаються як терміни в науковому, офіційно-діловому, публіцистичному стилях (гідроканал, кіловат-година);

- виражають різноманітні емоційно-експресивні відтінки в художньому стилі (громовозвукий, смуток-жаль).

Наприклад: Ранок був ясний-найясний і теплий-найтеплий (Марко Вовчок).

В діловому мовленні велику роль відіграють документи.

Для наказів, указів, доручень та інших документів характерним є наказовість, тобто в тексті документа присутні префікси (казати – сказати, наказати, переказати, вказати, доказати). Суфікси перевежно не вживаються в діловому мовленні, тому що така забарвленість слів або речень є недопустимою для ділової документації. Наприклад: малий – маленький, малесенький, малюсінькій. Закінчення притаманне всім словам ділового мовлення. У діловому мовленні, в більшості випадків, твірні слова і твірні основи збігаються: передивитися – дивитися, накреслити – креслити, наказати – казати, підрозділ – розділ.

Вживання складноскорочених слів є недопустимим у діловому мовленні: педагогічна рада – педрада.

Для українського ділового мовлення характерні майже всі способи словотворення. Наприклад, префіксальний спосіб: наказати – казати (у наказах, указах, розпорядженнях), безвідповідально – відповідально (у заявах, пояснювальних записках); префіксально-суфіксальний спосіб; беззаконний – закон (акт, статут, наказ, установа); основоскладання: сільськогосподарський - сільське господарство, правосторонній – права сторона, односторонній – одна сторона і т. д. (у договорах, заявах),

Одним із різновидів складних слів є складноскорочені слова (абревіатури), але вони так само як і складноскорочені слова, які згадувались вище, не вживаються у діловому мовленні, а саме в документах, тому що це дає відтінку неточності, незрозумілості.

Отже, засоби словотвору характерні для ділового мовлення у обмеженій повноті, тому що не всі словотвірні функції може виконувати сам документ, він є обмежений правилами.

Утворюють слова з абстрактним, узагальнювальним значенням, назви опредмеченої дії. 

Стилістичне забарвлення суфіксів
Суфікси	Особливості суфіксів	Приклади
-ість, -ств(о), -цтв(о),     -зтв(о), -от(а), -анн(я),    -енн(я), -інн(я), -тт(я),    -ізм (-їзм), -изм та ін.	Утворюють слова з абстрактним, узагальнювальним значенням, назви опредмеченої дії.	громадськість, збирання,людство, реалізм
-альн-, -увальн-  (-ювальн-), -арн- (-ярн-),	Характерні для наукового, офіційно-ділового, публіцистичного стилів	соціальний, гуманітарний, історичний
-ист-, -уват-, -атист-		азотистий,  цукристий  (слова-терміни)
-к-, -ок-, -очок-, -ичок-,  -очк-, -ик-, -оньк-, -еньк-,    -есеньк-, -ісіньк-, -н-, -в-,   -ищ-, -ущ- (-ющ-), -иськ-,    -юх-, -ил-, -л-	Утворюють емоційно забарвлені слова. Характерні для художнього і розмовного стилів	рідненький,  гайочок,  котище

Часто в публіцистиці вживаються слова, утворені з допомогою суфікса -ств: депутатство,

прем’єрство, чернецтво, макіавеліанство, керівництво. Вони характерні для професійної лексики та

використовуються для створення відповідного стилістичного відтінку (наприклад: У зв’язку з уве-

денням в дію імперативного мандату, 15 депутатів від фракції БЮТ, котрі перейшли у більшість,

позбавлені депутатства [3, 9]).

Для публіцистичної лексики характерними є такі функціонально забарвлені префікси, як -анти й -

само: антитерористичний, антигени, анти-НАТО, антифаталіст, антикомуністичний; самоціль,

самозахист, самоочевидність, самодисципліна. Із допомогою відповідних префіксів творяться під-

креслено виразні публіцистичні слова: ультранаціоналістичний, архіскладний, мегазірка, гіпер-

складно. Їх уживають для емоційно-експресивної, дещо гіперболізованої оцінки об’єкта мовлення. У сучасному публіцистичному стилі для творення слів активно використовуються деякі суфікси

іншомовного походження, зокрема -ізм, -ація: вандалізм, модернізація, інтернаціоналізація, легалі-

зація, популізм, націоналізація. Вони слугують для підсилення відповідного запозиченого колориту. Важливу роль у словотворі сучасного публіцистичного стилю відіграє словоскладання й ос-

новоскладання, які також наділені великими стилістичними можливостями. Серед слів, утворених

цим способом, є такі, що стали загальновідомими, наприклад: реаліті-шоу, музей-заповідник, рок-

колектив, актор-комік, лікарі-практики, ресторан-бар, гольф-клуб, телесуфлер, священнослужите-

лі, природоохоронці тощо, – вони виконують, як правило, номінативну функцію в тексті без додат-

кового чи надмірного стилістичного навантаження; є такі, що в межах публіцистичного тексту вико-

нують експресивно-характеристичну функцію, наприклад: людина-корівка, боксери-патріоти.