1.4. Основні функції та принципи авторського права і. Поняття авторського права

Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює відносини, пов'язані з використанням творів літератури, науки і мис­тецтва. У цих відносинах беруть участь, з одного боку, автори тво­рів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого — організації, зацікавлені у використанні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудії, телестудії, радіостанції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законодавство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців суб'єктів суміжних прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють роз­повсюдженню цих творів. Охорона прав творців об'єктів суміжних прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особ­ливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захис­тити в законодавчому порядку фольклорні твори, шляхом охорони прав саме цих суміжних професій.

Існують відмінності між майновими правами автора і його осо­бистими немайновими правами, які в сукупності і утворюють автор­ське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору, що надається йому законом, оголосити себе ав­тором твору, відтворювати його, розповсюджувати або доводити йо­го до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також дозволяти іншим особам використовувати твір певними способами.

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обнародування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За життя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо бу­де, то коли і яким чином. Використання твору після обнародуван­ня підкоряється певним правилам. Автор, який володіє правами на свій твір, і твір або його правовласник користуються правовим захис­том. Але авторське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.

Часто охорона авторських прав є гарантією інвестицій, що вкла­даються в опублікування твору, сприяє отриманню і цілеспрямова­ному розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли вико­ристанню його твору.

У тих країнах, де існує таке законодавство, його практична цін­ність залежить від ефективності застосування. Однак прийняття то­го або іншого закону — це лише перший крок. Результативне право-застосування може бути забезпечено шляхом створення відповідних організацій, які займаються збиранням винагород за використання творів і виплатою їх авторам, що в результаті є стимулом як для ав­торів, так і для власників прав (агентів, видавців тощо).

Не зовсім правильно порівнювати прибутки, які автор може отри­мати від використання твору, що охороняється авторським правом, із заробітною платою. Величина винагороди автора визначається не ча­сом, витраченим на створення цього твору, і навіть не його якістю і цінністю. Вона залежить від попиту, що визначається в процесі вико­ристання твору. Таким чином, йдеться про винагороду, яка ближче

до торговельного прибутку, ніж до заробітної плати, а законодавст­во забезпечує автору справедливу оплату за використання його творів.

Система охорони авторських прав не може функціонувати у віл риві від творчого процесу. А без охорони прав авторів суспільство не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес, тобто по­ставити досягнення науки і мистецтва на службу максимально ши рокому колу зацікавлених осіб. Звідси необхідність якнайширшої популяризації питань авторського права в інтересах економічного, соціального і культурного прогресу.