2. Законодавство про інформаційні відносини у сфері авторського права

Аналізуючи законодавство у сфері створення та використання інформаційних систем, не можна обминути проблеми, вирішення якої знаходиться у сфері авторського права.

Не всі результати творчої діяльності у сфері інформатики отри­мали належну правову охорону. Зокрема, інформаційні системи та їх різновиди не мають досі належної цивільно-правової охорони. У науковій літературі обговорюються питання охорони авторським пра­вом багатьох нових видів творчої діяльності зі специфічними об'єк­тами, але до Проекту нового цивільного кодексу і у відповідні закони вони поки що не увійшли. Логічним результатом в зв'язку з цим є й те, що не вирішені питання про майнові права суб'єктів цих від­носин, не врегульовані і відносини немайнового характеру. Тому вва­жається вірним доповнити перелік об'єктів інтелектуальної влас­ності в Цивільному кодексі України і в Законі «Про авторське право і суміжні права», а також розробити самостійні статті або розділ, присвячені врегулюванню відносин, пов'язаних з творчістю при ство­ренні інформаційних систем. Можливо, достатнім буде наявність в Кодексі тільки відправних норм з питання охорони цього об'єкту, а всі важливі положення розробити в спеціальному законі.

Як вже підкреслювалось, інформаційну систему можна віднести до творів в галузі науки, а саме до таких, які перераховані у ст. 5

Закону України «Про авторське право і суміжні права» від 1994 ро­ку. Важливим завданням на сьогодні є необхідність забезпечення авторсько-правовою охороною інформаційної системи: збірники тво­рів, збірники звичайних даних, включаючи бази даних, інші скла­дові твори за умови, що вони є результатом творчої праці по добору, координації або упорядкуванню змісту без заподіяння шкоди охо­роні творів, що входять до них.

Попередньо проведені дослідження дають можливість з упевне­ністю вести розмову про виникнення нового об'єкта авторсько-пра­вового регулювання, про відповідність його ознак правовим озна­кам, що притаманні творам науки.

У зв'язку з цим, доцільно було б доповнити ст. 4 Закону термі­ном «інформаційна система» у такому тлумаченні: «Інформаційна система — сукупність інформаційних ресурсів і програмного забезпе­чення у формі, доступній для сприйняття машиною, функції якої забезпечуються інформаційними технологіями та інформаційними процесами.»

Зрозуміло, що поняття «інформаційна система» не поширюється на поняття «комп'ютерна програма» і «база даних», значення яких наведено в Законі.

Позитивним є те, що Законом охоплюється більшість об'єктів, про які велася розмова, говорячи про складові інформаційної сис­теми. До творів, що охороняються, відносяться комп'ютерні прог­рами, збірники звичайних даних, бази даних, операційні системи; а ст. 18 повністю присвячена питанню вільного відтворення програм. Без цих досліджень було б складно сьогодні вести мову про інфор­маційні системи.

Існує необхідність, можливо, дати визначення поняттям «інфор­маційні ресурси» і «програмне забезпечення», які існують в інших законодавчих актах, а також найбільш сучасному виду інформацій­них систем — експертним системам.

Разом з тим, може виникнути необхідність ведення поняття спе­ціальної (і, особливо, експертної) системи.

З урахуванням ряду особливостей нового об'єкту авторсько-пра­вового регулювання найбільш повно розкрити всі аспекти про­понується за допомогою спеціального закону про правову охорону інформаційних систем, включивши до нього такі розділи та поло­ження:

• Загальні положення, до яких включити основні понятті: відно­сини, які регулюються законом і пов'язані зі створенням, пра­вовою охороною та використанням інформаційних систем, на­дання інформаційній системі правової охорони як збірникам; об'єкт правової охорони; умови визнання авторського права; авторське право на інформаційні системи, як на збірники; строк дії авторського права; сфера дії даного закону;

• Виключні авторські права: авторство; особисті права; майнові права; передача майнових прав; майнові права на інформаційну систему, створену в порядку виконання службових обов'язків; право на реєстрацію;

• Використання інформаційних систем: використання інформа­ційних систем за договором з правоволодільцем; вільне відтво­рення; вільний перепродаж екземпляру інформаційної системи;

• Захист прав: порушення авторського права; захист прав на ін­формаційні системи; інші форми відповідальності.

Такий нормативний акт має розкрити суть практично всіх пере­рахованих положень, хоча для прийняття закону пропонуються до­даткові дослідження.

Стосовно всіх ускладнюючих питань, про які йшлося у поперед­ніх параграфах розділу, висновків, зроблених про можливість комп­лексного регулювання розглядуваного об'єкту за допомогою і автор­ського, і винахідницького права — на нинішньому етапі доцільно вести мову про авторсько-правову охорону з подальшим вивченням проблеми. Адже пункт 2 Закону «Про авторське право» вказує на те, що охорона авторським правом не поширюється на будь-які ідею, процедуру, метод, процес, концепцію, відкриття, винахід, корисну модель, промисловий зразок, знак для товарів і послуг, раціоналі­заторську пропозицію, звичайні дані, навіть якщо вони виражені, описані,пояснені, проілюстровані утворі тощо.

У даному переліку не наведені системи, і це не заважає говорити про системи (інформаційні та експертні зокрема) як про об'єкт і ав­торського і винахідницького права. Можна дивитися на ті ж інфор­маційні системи з погляду інформаційних технологій, в тому числі з використанням засобів обчислювальної техніки і зв'язку, що реалі­зують інформаційні процеси. І тоді це виявляється скоріше за об'єкт винахідництва, у випадку, якщо наявні всі ознаки — новизна або нове технічне рішення і т. ін.

Комплексне вирішення цього питання в майбутньому в межах нового інституту — єдине вірне рішення. І це далеко не останній об'єкт в інформатиці, проблеми і протиріччя якого можливо вирі­шити повноцінно, тільки ідучи шляхом комплексної охорони об'єк­тів інтелектуальної власності.

Слід зазначити, що твори науки, літератури, мистецтва, відкрит­тя, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуально'] праці віднесені сьогодні до об'єктів права власності, тобто не лише результати творчої діяльності закріплені як об'єкти права інтелек­туальної власності, а й сама ця діяльність. Отже, законодавець ро­бить коло об'єктів права власності надзвичайно широким.

В результаті широкої дискусії були висловлені різні точки зору з цього приводу. Перша — породжена умовами, в яких автор визна­чається товароволодільцем, який відчужує за гроші свій твір, а пра­во власності проголошується «природним правом людини». Друга базується на тому, що не заперечуючи практичної необхідності та­ких підходів, підкреслює, що навіть коли ми говоримо про ринкові відносини, немає достатніх обставин для спроб підкреслити абсо­лютний характер даних прав на нематеріальні об'єкти розумової пра­ці, ототожнюючи їх з правом приватної власності на речі.

Однак, як вже підкреслювалось, найбільш прийнятною є пози­ція, яка стверджує, що результати творчої праці, які охороняються правом, мають свою специфіку і не можуть безпосередньо кваліфі­куватися як звичайні об'єкти права власності, як це відбувається у випадку аналогічного права на тілесні продукти людської діяльності або природні об'єкти.