8. Поняття територіального принципу дії кримінального закону

Територіальний принцип просторової чинності (дії) кримінального закону України сформульовано у ч. 1 ст. 4. Він полягає в тому, що усі особи, які вчинили злочин на території України, підлягають кримінальній відповідальності на підставі КК та імплементованих норм міжнародного права. "Усі особи", про яких ідеться в ст. 4, — це громадяни України, іноземні громадяни (в тому числі й громадяни країн СНД), які не користуються правом особистої недоторканності і дипломатичного імунітету, а також особи без громадянства. Поняття "територія України" визначається нормами державного та міжнародного права. Основні положення щодо цього поняття закріплено у статтях 1—б Закону "Про державний кордон України" від 4 листопада 1991 p. (далі — Закон). Стаття 1 Закону визначає: "Державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України — суші, вод, надр, повітряного простору". Поняттям "територія

України" охоплюються: 1) суша, море, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордонів України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, в тому числі й над територіальними водами (територіальним морем); 2) військові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі, у територіальних водах або портах іншої держави; 3) невійськові кораблі, приписані до портів на території України, які знаходяться під прапором України у відкритому морі; 4) військові повітряні судна України, приписані до аеропортів на території України, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, у повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави; 5) невійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на території України та знаходяться поза її межами у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України. Територіальна чинність кримінального закону України поширюється і на іноземні невійськові судна, які знаходяться у територіальних водах чи портах України. Згідно з п. 5 ст. 28 Закону прикордонні війська України мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за зако- 44 нодавством України, передавати цих осіб органам дізнання і слідства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Злочин (у формі готування, замаху, виконання, пщ-мовництва, пособництва, організаційної діяльності) визнається вчиненим на території України у випадках: 1) коли він розпочатий і закінчений на території України; 2) коли він розпочатий за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України.

Наприклад, якщо особа за межами України придбала обладнання для виготовлення підроблених білетів Національного банку України, а надрукувала їх на території України, то місцем вчинення цього злочину треба вважати територію України; 3) коли суспільне небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, постріл було зроблено з території Молдови, а смертельне поранення особи сталося на території України). Юрисдикція української держави щодо вирішення питання про злочинність і караність діянь, вчинених на її території, може зазнавати часткових обмежень на підставі норм міжнародного права (Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р; Конвенції про передачу засуджених осіб 1983 p.; Європейської конвенції про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 p.)', або ж навпаки, доповнюватися ще й делегованими повноваженнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства в іноземній державі (в Україні), тобто може грунтуватися на одночасному застосуванні національного (українського) та іноземного законодавства (Мінська конвенція країн СНД про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах 1993 р.)2. Відповідні повноваження в аналогічних випадках делегує також українська держава іншим договірним державам. Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій дер- * Україна в міжнародно-правових відносинах. Книга 1: Боротьба із алочинністю та взаємна правова допомога. — К., 1996. — С. 1095—1115, 1131—1142. 2 Там само. — С. 1049—1082. 45 жаві, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо Україна передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (так звана передача кримінального провадження). Передача кримінального провадження передбачена Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 p., до якої Україна приєдналася 22 вересня 1972 p. Чинності для України Конвенція набула 1 січня 1996 p. Ця Конвенція, як і ряд інших ратифікованих Україною міжнародних договорів, згідно із Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 p. є невід'ємною часткою національного законодавства України (в даному випадку — кримінального) і має пріоритетну чинність, оскільки вирішує питання територіальної чинності кримінального закону та деякі інші питання інакше, ніж ст. 4 та інші статті КК України, і застосовується в такому ж порядку, як і норми національного законодавства. Передача кримінального провадження, згідно зі ст. 2 Конвенції, полягає в тому, що одна договірна держава передає іншій договірній державі "повноваження переслідувати в судовому порядку згідно зі своїм кримінальним законодавством будь-який злочин, до якого застосовується кримінальне законодавство іншої Договірної Держави"'. Юрисдикція України може обмежуватися і стосовно виконання вироку щодо засуджених в Україні до позбавлення волі за вчинення злочину іноземних громадян певних договірних держав у випадках передачі Україною цих громадян договірній державі для виконання вироку. Таку передачу передбачає Конвенція про передачу засуджених осіб від 21 березня 1983 р., до якої Україна приєдналася 22 вересня 1995 p. Чинності для України Конвенція набула 1 січня 1996 p. Учасниками Конвенції — договірними державами — є 37 країн. Підставою передачі засудженого для відбування покарання у державі, громадянство якої він має, є сукупність таких фактів: 1) засудження іноземного громадянина українським судом за злочин, вчинений на території України, до позбавлення волі на такий строк, який на момент отримання запиту іноземної держави про передачу засудженого становив би не менш як 6 місяців (ч. 2 ст. 2, * Докладніше див.: Коментар ... — С. 14—16. 46 п. "с" ч. 1 ст. З Конвенції); 2) наявність у засудженої особи громадянства договірної держави (п. "а" ч. 1 ст. З Конвенції); 3) добровільна згода засудженої особи щодо її передачі для відбування покарання у своїй державі або згода законного представника засудженої особи, якщо вона за віком чи станом здоров'я не здатна прийняти самостійне рішення (ч. 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, п. "о" ч. 1 ст. З Конвенції); 4) вчинене засудженим діяння визнається злочином згідно з кримінальним законодавством держави винесення вироку і держави виконання вироку (п. "е" ч. 1 ст. З Конвенції)' Юрисдикція України може передаватися іншій договірній державі і стосовно нагляду щодо осіб, які мають постійне помешкання на території цієї держави, засуджених в Україні за вчинення злочину умовно або з відстрочкою виконання вироку чи відстроченням виконання покарання (статті 45, 46', 462 КК) або умовно-достроково звільнених від покарання (статті 52, 53 КК). Таку передачу передбачає Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками від ЗО листопада 1964 р., до якої Україна приєдналася 22 вересня 1995 p. Чинності для України Конвенція набула 1 січня 1996 p. Учасниками Конвенції — договірними державами — є 16 країн. Передача нагляду полягає у передачі іноземній договірній державі особи, яка має в ній постійне помешкання, засудженої в Україні за вчинення злочину умовно або з відстрочкою виконання вироку чи відстроченням виконання покарання (статті 45, 46', 462 КК) або умовно-достроково звільненої від покарання (статті 52, 53 КК), для застосування цією державою до переданої особи визначених українським судом заходів, здатних сприяти виправленню і соціальній реабілітації цієї особи, та для здійснення контролю за її поведінкою, а в разі, якщо виправлення не було досягнуто — і для застосування санкцій, тобто реального виконання вироку2. Одночасне використання поряд з національним законодавством делегованих Україні іноземною договірною державою повноважень щодо вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України або на території іншої договірної держави, передбачено Мінською конвенцією країн СНД про правову допомогу і правові ' Докладніше див.: Коментар ... — С. 16—18. 2 Докладніше: Там само. — С. 18—22. 47 відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 p. Щодо злочинів, вчинених на території України, використання делегованих повноважень іншої договірної держави СНД полягає у врахуванні при кваліфікації діяння або індивідуалізації покарання судимості за злочин, вчинений будь-якою особою на території цієї країни (країн). Для цього кожна з договірних сторін, згідно зі ст. 79 Конвенції, щорічно сповіщає інших учасників Конвенції про обвинувальні вироки, що набули чинності, винесені її судами щодо громадян відповідної договірної сторони, одночасно пересилаючи відбитки пальців засуджених.

Крім того, кожна з договірних сторін надає іншим учасникам Конвенції на їх прохання відомості про судимість осіб, засуджених раніше її судами, якщо ці особи притягаються до кримінальної відповідальності на території сторони, яка робить запит. У більшому обсязі, згідно зі статтями 72, 73, 76 Конвенції, повноваження договірної сторони СНД передаються Україні щодо злочинів, вчинених громадянами України на території цієї сторони, якщо вона передає обов'язки здійснення кримінального переслідування Україні. Певних обмежень зазнає територіальний принцип чинності кримінального закону і стосовно тих осіб, які користуються дипломатичним імунітетом. Норми міжнародного права, зокрема Віденської конвенції про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 p.'. Віденської конвенції про консульські зносини від 24 квітня 1963 p., та внутрішнього — прийнятого на основі цих конвенцій Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні від 10 червня 1993 p.2 надають особистої недоторканності та виключають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав та певне коло інших іноземних громадян або частково обмежують таку юрисдикцію щодо консульських посадових осіб і консульських службовців, виходячи з принципу взаємності. Ці особи за вчинений злочин на території України підлягають юрисдикції лише держави, яка їх акредитувала, тому питання про їх відповідальність вирішується дипломатичним шляхом. На цих осіб кримінальна юрисдикція України, відпо- ' Международное право в документах. — 2 Голос України. — 1993. — 26 червня. 48 М., 1982. — С. 124—138. від но до ст. 13 Положения, поширюється як виняток лише у випадках ясно наданої згоди на це держави, що їх акредитувала, яку вона, згідно з пунктами 1, 2 ст. 32 Конвенції, висловлює позбавленням певної особи імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування (України). На загальних підставах кримінальній юрисдикції України можуть підлягати такі особи лише у разі втрати ними такого імунітету з інших причин. Наприклад, після того, як Україна сповістила державу, котра їх акредитувала, про те, що згідно з п. 2 ст. 9 Конвенції вона вже не визнає співробітником дипломатичного представництва дипломатичного агента, якого раніше Україна, згідно з п. 1 ст. 9 Конвенції, визнала неприйнятною особою і сповістила про це дану державу, а та протягом розумного строку не відкликала цю особу або не припинила її повноважень чи відмовилась це зробити'. Крім КК, на території України мають чинність і загальновизнані норми міжнародного права — норми прямої дії, імплементовані у національне законодавство України як його невід'ємна частина Законом України "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10 грудня 1991 p.2. Оскільки ця імплементація є загальногалузевою, то стосується вона і кримінального законодавства України. "Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України" (ч. 1 ст. 9 Конституції України). Згідно з преамбулою Закону від 10 грудня 1991 p. у випадках суперечності між нормами міжнародного права та КК пріоритетну чинність мають міжнародні норми. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 19 грудня 1966 р. та Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 23 березня 1976 p. надають повноваження Комітету ООН з прав людини приймати і розглядати повідомлення (скарги) окремих осіб про порушення державою-учасницею будь-якого з прав, передбачених даним Пактом, наприклад, повторного притягнення до кримінальної відповідальності за один і той самий злочин (ч. 7 ст. 14 Пакту). Комітет розглядає такі скарги лише після того, як були вичерпані всі наявні внутрішні засоби правового захисту (ст. 2 Протоколу). ' Докладніше див.: Коментар ... — С. 23—25. 2 Закони України. — К., 1996. — Т. 2. — С. 362. 49 У зв'язку з розглядом поданих скарг держави — учасниці Протоколу зобов'язані подавати Комітетові письмові пояснення або заяви. Свої міркування після розгляду цих скарг Комітет повідомляє державі — учасниці Протоколу та зацікавленій особі. У цих міркуваннях Комітет ООН констатує факти наявності або відсутності порушення гарантованого Пактом права. Міркування Комітету імперативної сили для держави — учасниці Пакту не має. Гарантуючи права і свободи людини і громадянина, ч. 4 ст. 55 Конституції України надає право кожному "після використання всіх національних засобів правового захисту звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних судових установ, чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна".