- •1. Законодавча база охорони праці в Україні.
- •2. Предмет та методологічна база курсу «Основи охорони праці».
- •3. Зв'язок охорони праці з іншими дисциплінами.
- •4. Стан охорони праці в Україні і в світі.
- •5. Основні гарантії прав громадян на охорону праці.
- •6. Фактори, що впливають на умови праці.
- •7.Робочий час, види робочого часу.
- •Час відпочинку працюючих. Додаткові відпустки.
- •Святкові та неробочі дні.
- •Визначення необхідної кількості первинних засобів пожежогасіння.
- •10. Забезпечення охорони праці неповнолітніх.
- •11. Державний нагляд за станом охорони праці.
- •12. Громадський контроль за дотриманням законодавства з охорони праці.
- •13. Управління та нагляд за охороною праці на підприємстві ( суопп).
- •14. Організація навчання з охорони праці.
- •15. Види інструктажів з питань охорони праці за характером і часом проведення.
- •16. Види відповідальності за порушення законодавства та нормативних актів про охорону праці.
- •17. Виробничий травматизм і професійні захворювання. Класифікація та їх наслідки.
- •18. Виробничий травматизм в Україні та світі.
- •19. Класифікація нещасних випадків.
- •20. Розслідування нещасних випадків на виробництві.
- •21Небезпечні та шкідливі виробничі чинники. Класифікація умов праці за цими чинниками.
- •22Мікроклімат виробничого середовища. Характеристика показників мікроклімату.
- •23. Класифікація робіт за ступенем важкості.
- •24Класифікація вентиляційних систем та їх призначення.
- •25Природне та штучне освітлення.
- •26Освітлення виробничих приміщень. Основні вимоги до освітлення.
- •27Шум. Його характеристики та заходи захисту від шуму.
- •28Поняття «електробезпека», «електротравма» та «електротравматизм». Особливості електротравматизму.
- •29Дія електричного струму на людину.
- •30Засоби і заходи електрозахисту.
- •Поняття «пожежа», «горіння». Основні фактори горіння.
- •32. Основні завдання та структура пожежної безпеки.
- •33. Обов’язки власників підприємств щодо дотримання пожежної безпеки.
- •34Загальні вимоги пожежної безпеки до території та будівель підприємств.
- •35Система попередження пожеж. Система пожежного захисту.
- •36. Порядок дій персоналу підприємства у разі виникнення пожежі (ознак горіння).
- •39. Типи вогнегасників
Святкові та неробочі дні.
Законодавством України про працю передбачені такі святкові дні:
1 січня — Новий рік;
7 січня — Різдво Христове;
8 березня — Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня — День Перемоги;
28 червня — День Конституції України;
24 серпня — День незалежності України.
Робота також не проводиться і в дні великих релігійних свят. Такі дні, згідно зі ст. 73 КЗпП, називаються "неробочими", чим наголошується на їх недержавному характері. Проте держава, шануючи релігійні традиції більшості населення, закріпила це положення у законі:
7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії, надається до трьох днів відпочинку впродовж року для святкування їхніх великих свят із відпрацюванням за ці дні.
Робота у святкові й неробочі дні допускається у виняткових випадках, аналогічно як і у вихідні дні та на тих же умовах. Робота у ці дні компенсується або подвійною оплатою, або наданням іншого дня відпочинку.
Ще одним видом часу відпочинку є щорічні відпустки.
Відпустка — час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається працівникам зі збереженням місця роботи і заробітної платні за відпрацьований робочий рік. Закон України "Про відпустки" передбачає такі її види:
1. Щорічні відпустки:
— основна;
— додаткова за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці;
— додаткова за особливий характер праці;
— інші додаткові, передбачені законодавством.
2. Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням.
3. Творча відпустка.
4. Соціальні відпустки:
— у зв'язку з вагітністю та пологами;
— для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
— додаткова для працівників, які мають дітей.
5. Відпустки без збереження заробітної платні.
Законодавство, колективний договір, угода та трудовий договір можуть установлювати інші види відпусток.
Щорічна основна відпустка надається працівникам для відновлення працездатності тривалістю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, що відлічується від дня укладання трудового договору. Святкові та неробочі дні (ст. 73 КЗпП) не враховуються при визначенні тривалості відпусток.
Окремі категорії працівників, названі в ст. 6 Закону "Про відпустки", отримують щорічну основну відпустку більшої тривалості.
Тривалість додаткових відпусток визначається колективним договором, але не може перевищувати:
— для додаткових відпусток за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці — 36 календарних днів;
— для додаткових відпусток за роботу з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я — 35 календарних днів;
— працівникам з ненормованим робочим днем — 7 календарних днів.
Щорічні відпустки за перший рік надаються, зазвичай, через 6 місяців безперервної роботи на підприємстві, а за наступні роки — згідно з графіком відпусток, який затверджується працедавцем за погодженням з виборним профспілковим органом.