39. Правове регулювання тривалості робочого часу.

У правовому регулюванні робочого часу особливе місце займають режим і облік тривалості праці. Режим праці чи робочого часу – це певний порядок розподілу норми часу, зокрема його початку, закінчення та перерв у роботі.

Режим праці включає певну тривалість робочого часу за відповідний період: робочий тиждень, робочий день, робочу зміну, поділ робочого часу на частини, ненормований робочий час, нічний робочий час, надурочні роботи, чергування та облік робочого часу.

Особливим різновидом режиму робочого часу є режим, при якому вводиться підсумований облік робочого часу. Режим підсумованого обліку робочого часу може вводитися на безперервно діючих підприємствах, в установах і організаціях, а також в окремих виробництвах, цехах, дільницях, відділеннях та на деяких видах робіт, де за умовами виробництва (праці) не може додержуватись встановлена законодавством для даної категорії працівників щоденна чи тижнева тривалість робочого часу.

Надурочною роботою при підсумованому обліку робочого часу є робота понад встановлену тривалість робочого часу за обліковий період. За чинним законодавством, як правило, забороняються надурочні роботи. У разі залучення працівників до надурочних робіт у виняткових, передбачених законом випадках, встановлені граничні норми – щонайбільше чотири години протягом двох днів підряд і 120 годин на рік на кожного працівника. Винагорода за надурочну роботу виплачується в підвищеному розмірі. Працівники, що уклали трудовий договір з умовою про неповний робочий час, не можуть взагалі залучатися до надурочних робіт. Вони можуть залучатися до роботи понад встановлену погодженням сторін тривалість робочого часу лише на підставі взаємної домовленості з опла­тою роботи виходячи зі звичайних (одинарних) розцінок.

Робочий тиждень – це розподіл робочого часу протягом календарного тижня. Розрізняють два види робочого тижня: з одним та двома вихідними днями (як правило, субота і неділя).

Робочий день – це встановлений законом робочий час протягом доби. Тривалість щоденної роботи на конкретному підприємстві (в установі, організації) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності в разі змінного режиму роботи.

Робоча зміна – це тривалість робочого часу протягом доби відповідно до графіка чи розкладу роботи. Графіки змінності затверджуються при роботі змінами протягом дня (доби). Графіки змінності можуть бути дво- або тризмінними, а на безперервно діючих підприємствах – і чотиризмінними. Графіки змінності доводяться до відома працівників, як правило, не пізніше ніж за 1 місяць до введення їх в дію. Перехід з однієї зміни в іншу, як правило, має відбуватися через кожний робочий тиждень у години, визначені графіками змінності.

До початку роботи кожен працівник зобов’язаний відмітити свій прихід на роботу, а по закінченні робочого дня (зміни) – вихід з роботи у порядку, встановленому на підприємстві. На безперервно діючих виробництвах працівникам забороняється йти з роботи до явки змінника (п. 16 Типових правил внутрішнього трудового розпорядку).

Особливим видом режиму робочого часу є режим роботи з розподілом робочого дня на частини. Розподіл робочого дня на частини передбачений ст.60 КЗпП і означає можливість встановлення перерви в роботі більше двох годин. Дві години, – це така тривалість перерви, яка дозволяє кваліфікувати її, як перерву для харчування і відпочинку. Поділ робочого часу на частини встановлюється для водіїв міського транспорту та працівників тваринництва (годівля, доїння корів тощо). Можливість розподілу робочого дня на частини передбачена цілим рядом нормативних актів, регулюючих питання робочого часу і часу відпочинку в окремих галузях народного господарства.