16. Контракт як різновид трудового договору.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Контракт (від лат. сontractus) — угода, що має законну силу, між двома і більше сторонами про вчинення чи невчинення певних дій. Контракт є синонімом поняття «договір», що застосовується в цивільних, господарських, сімейних та трудових відносинах

Контракт у трудовому праві за юридичною природою — це угода про працю; від звичайного трудового договору відрізняється тим, що:

— завжди укладається в письмовій формі;

— у ньому можуть установлюватися додаткові (крім тих, які зазначені в трудовому законодавстві) підстави щодо його розірвання;

— зазвичай має строковий характер;

— при його розірванні (відповідно до Положення про порядок укладення контракту при прийнятті (найманні) на роботу працівників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 року № 170) можливе й відшкодування моральної шкоди;

— сфера його застосування визначається законами України.

Особливість контракту в його спеціальному цільовому призначенні як регулятора трудових відносин на ринку праці й робочої сили.

Як особлива форма трудового договору, контракт регулює не лише трудові, а й тісно пов’язані з ними інші суспільні відносини — соціально-побутові та економічні. Таким чином, порівняно з традиційним трудовим договором контракт охоплює ширше коло правовідносин.

Упровадження контрактної форми в трудових правовідносинах обумовлено прагненням роботодавців залучати до роботи найкваліфікованіших і творчо найактивніших працівників, а також захищати більшою мірою проти законодавства власні інтереси. Ця форма трудового договору дає можливість раціональніше регулювати чисельність та якісний склад персоналу, поліпшувати структуру зайнятості, в разі потреби додатково залучати кваліфікованих працівників зі сторони.

Перевага контракту перед звичайним трудовим договором полягає в тому, що контракт дає змогу максимально індивідуалізувати кожну конкретну угоду про працю, наповнити її специфічним змістом: детально регламентувати права та обов’язки сторін, режим праці й відпочинку, соціально-побутові умови, форму й розмір винагороди за роботу та інші додаткові умови.

Частиною третьою статті 21 КЗпП контракт визначається як особлива форма трудового договору, в якому терміни його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (разом з матеріальною), умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, умови розірвання трудового договору, зокрема й довгострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Від контрактів слід відрізняти трудові договори, при укладенні яких законодавством передбачено обов’язкову письмову форму хоч би вони й передбачали термін дії, права, обов’язки і навіть відповідальність сторін. Зокрема, не поширюється правовий режим контракту на укладений в письмовій формі трудовий договір з працівниками, діяльність яких пов’язана з державною таємницею. Не підпадають під дію частини третьої статті 21 КЗпП також угоди між адміністрацією вищого навчального закладу державної форми власності та особами, підготовка яких здійснюється за державним замовленням, згідно з якими ці особи зобов’язуються після закінчення навчання і одержання відповідної кваліфікації відпрацювати за направленням у державному секторі економіки не менше трьох років (ст. 2 Указу Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів»).

Трудовий контракт, як і трудовий договір, — це вольовий двосторонній акт, угода двох суб’єктів, спрямована на виникнення трудових відносин. Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП сторонами трудового договору, а отже, і контракту є працівник і роботодавець.

Таким чином, однією стороною всіх видів трудових договорів незмінно виступає громадянин, що реалізує своє право на працю укладанням договору (ст. 2 КЗпП) і набуває статусу працівника. Працівник повинен особисто виконувати покладені на себе трудові обов’язки. Їх не можна здійснювати через представника.

Статус працівника як сторони контракту можуть набути громадяни, які досягли встановленого законом віку та за станом здоров’я можуть виконувати конкретну, визначену цим контрактом роботу. Законодавство спеціально не встановлює вік працівників, з якими можуть укладатися контракти, а отже, укладаючи контракт, слід керуватися вимогами щодо віку, встановленими законодавством для укладення звичайних трудових договорів.

Серед працівників, з якими відповідно до законів дозволяється укладати трудовий контракт, вирізняється особлива категорія працівників — керівники державних підприємств, з якими, на відміну від інших категорій працівників, законодавство передбачає укладення трудового контракту.

Другою стороною трудового контракту є роботодавець. Згідно зі статтею 21 КЗпП — це власник підприємства чи уповноважений ним орган або фізична особа. Працівник укладає трудовий контракт з власником тоді, коли власник безпосередньо управляє своїм майном. На укладення трудових договорів (контрактів) власник підприємства може уповноважувати відповідний орган. Скажімо, таким органом, уповноваженим державою як власником, є відповідний центральний орган виконавчої влади (міністерство, відомство), який укладає трудові контракти з керівниками підпорядкованих цьому органові підприємств. В інших випадках роботодавцем, а отже стороною контракту виступає саме підприємство, а керівник підприємства, укладаючи трудові договори (контракти) з працівниками цього підприємства, є лише його представником та діє від його імені.

Зміст контракту

Основні вимоги щодо змісту трудового контракту, що укладається із широким колом працівників, визначено в Положенні про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників. Залежно від категорії працівників, з якими укладається контракт, особливі вимоги щодо змісту трудового контракту містяться в спеціальних нормативних актах, зокрема, в Положенні про порядок укладання контрактів з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, Положенні про порядок укладання або переукладання контракту з керівником виконавчого органу відкритого акціонерного товариства, холдингової компанії та державної акціонерної компанії, затвердженому наказом Фонду державного майна України від 5 квітня 2004 року № 662, Положенні про порядок укладання контракту з керівником державного підприємства, установи та організації, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики України, затвердженому наказом Міністерства промислової політики України від 3 вересня 2004 року № 175-Д, та інших.

Під час укладання трудового контракту, як і звичайного трудового договору, обов’язковою вважається домовленість про сам факт прийняття на роботу, про місце роботи, про встановлення трудової функції, про розмір оплати праці, про час початку роботи, про термін дії контракту.

Зазначені умови контракту проти звичайного трудового договору мають певні особливості.

Здебільшого початок роботи настає відразу ж після укладення трудового контракту. У разі виникнення усіляких життєвих обставин сторони можуть домовитись і про пізніший час початку роботи. Тобто контракт може певний час існувати без породження трудових відносин. Це можливо тоді, коли він, скажімо, укладається зі студентами, які ще навчаються, про те, що, закінчивши навчання у вищому навчальному закладі, випускник працюватиме в роботодавця, який оплачував його навчання.

Розрив між днем укладення контракту і днем, коли працівник стане до роботи, може бути спричинений також потребою оформити розірвання трудового договору за попередньою роботою.