23.Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів

Пароніми- це слова (пари слів), які мають подібність у морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням.Їх різниця може бути в одній букві,чи в зміненому суфіксі чи префіксі.Вони переважно належать до однієїчастинимови, маютьоднаковіграматичніознаки. Для пароніміввзаємозамінністьнеможлива.

За звуковим складом пароніми поділяють на однокореневі та різнокореневі.

Однокореневі — відрізняються лише суфіксами чи префіксами:

танк — танкер,

зв’язаний — пов’язаний,

вникати — уникати,

Різнокореневі— відрізняються одним-двома звуками:

компанія — кампанія

ступінь — степінь,

За лексичним значенням розрізняють синонімічні та антонімічні пароніми.

Синонімічні — мають подібні значення:

повідь — повінь,

привабливий — принадливий,

плоский — плаский,

барабанити — тарабанити,

линути — ринути,

Антонімічні — протилежні за значенням:

прогрес — регрес,

експорт — імпорт,

густо — пусто.

Також пароніми можуть відрізнятися і за семантикою слова.

Семантично близькі:

крикливий — кричущий,

цегельний — цегляний,

ніготь — кіготь,

м’язи — в’язи,

Семантично різні:

газ — гас,

глуз — глузд,

орден — ордер,

Наприклад :

Виборний - виборчий

Виборний - якийвизначаєтьсяабообираєтьсяголосуванням: Виборна посада.

Виборчий - пов'язаний з виборами, з місцем, де відбуваютьсявибори, з правовими нормами виборів: виборчадільниця, виборча урна, виборчийбюлетень, виборче право.

Вникати - уникати

Вникати - намагатисязрозумітисутність причини, явища, подіїтощо: вникати в суть справи (питання в що?).

Уникати - намагатисяобминатипроблеми, перешкоди, людей (сторонитися, цуратися): уникатизустрічей (питання кого? чого? щоробити?).

Громадський - громадянський

Громадський - якийстосуєтьсясуспільства, громадянчиокремогоколективу; якийвідбувається в суспільстві (громаді, колективі) абопов'язаний з суспільнокорисноюдіяльністю: громадськіорганізації, громадська думка.

Громадянський - якийстосуєтьсягромадянина як члена суспільства, властивиййому: громадянськийобов'язок, громадянськамужність.

24.Синонімія як вираження смислової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи синонімів.

Сино́німи (грец. synonymos — «одноіменний») — це слова однієї частини мови, різні за звучанням і написанням, що мають дуже близьке або тотожне лексичне значення.

Синоніми використовують для підвищення виразності мови, що дозволяє уникати одноманітності.

Наприклад: проживати — мешкати, бажати — хотіти, башта — вежа.

Лексичні синоніми (від гр. synonymos - одно¬йменний) - це слова, близькі або тотожні за значенням, які по-різному називають той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін. Однакові за значенням та емоційно-експре¬сивним забарвленням слова мають назву абсолютних синонімів: азбука - абетка - алфавіт, визначення - дефініція, мовознавство - лінгвістика, обрис - контур, відтінок - нюанс, іспит - екзамен, площа - майдан, лю¬бий - милий, баритися - гаятися, скрізь - усюди. Вони використовуються в мовленні для того, щоб уникнути повторів.

Ідеографічні (значеннєві) синоніми, позначаючи той самий предмет, явище, ознаку, процес та ін., відрізняються окремими елементами своїх значень: хотіти - бажати, жадати, прагнути; рішучий - твердий, незламний, непохитний; дорога - шлях, тракт, путівець, траса, шосе, автострада.

Синоніми, які різняться елементами значень та емоцій¬но-експресивним забарвленням і є характерними для певного стилю, називаються стилістичними: їсти - уминати, трощити, глитати, жерти; зрозуміти - второпати; набриднути - остобісіти, осточортіти; дурний - дур-ноголовий, дурноверхий.

Нашій мові притаманне розмаїття синонімічних засобів. Пригадаймо, як герой комедії Миколи Куліша «Мина Мазайло» Мокій Мазайло, переконуючи Улю в багатстві україн¬ської мови, наводить як приклад цілу низку синонімів до дієслова «говорити»: «…Та ось вам на одне слово «гово¬рити» аж цілих тридцять нюансових: говорити, казати, мовити, балакати, гомоніти, гуторити, повідати, торочити, точити, базікати, цвенькати, бубоніти, лепетати, жебоніти, верзти, плести, ґерґотати, бурмотати, патякати, варнякати, пасталакати, хамаркати, мимрити, цокотіти…». Дядько Тарас, інший герой цієї комедії, бурхливо висловлює свої емоції за допомогою такого синонімічного ряду: «Ні, таки ти дурень, Тарасе! Бельбас! Бевзь! Недотепа! Кеп! Йолоп! Глупак! Телепень! Дурко! Дуропляс! Дурноверхі Дурепенко! Дурба! Дурило! Дурбас! Дурундас!». Більшість із наведених у прикладах синонімів є загаль¬но мовними, синонімічні зв’язки між ними не залежать від контексту. Слова, які виступають синонімами лише в контексті, називаються контекстуальними синонімами.На¬приклад: Бій палав недовго, не більше півгодини, але був він жорстокий і кривавий (О. Довженко). І вдень і вночі кипіла робота. Виділені слова є контекстуальними синонімом до тривати.

На явищі синонімії будується така стилістична фігура, як перифраза (гр. periphrasis) - мовний зворот, який описово, через характерні ознаки передає зміст іншого слова. Наприклад: ліс - зелений друг, вугілля - чорне золото, цукор - біле золото і біла смерть

Окрім цих синонімів виділяють ще й ситуативні, індивідуально-авторські, зміст яких зумовлений конкретним контекстом.

Синонімія лежить і в основі евфемізму (гр. euphemismos) - слова чи вислову, що пом’якшує зміст висловлюваного шляхом використання іншої ознаки: говорити неправду (замість брехати), навіки спочити (замість помер¬ти), у нетверезому стані (замість п’яний) і под.

Морфологічні синоніми – це варіанти граматичних форм слів на позначення того самого поняття: співає-співа, літає-літа. Обидва компоненти цих синонімічних пар нейтральні з погляду літературної нормативності, але другий з обмеженим діапазоном вживання(поезія, розмовна мова). Приклади морфологічних синонімів: 1)повні-короткі, стягнені-нестягнені форми якісних прикметників: зелен-зелений, зелена-зеленая; 2)проста і складена форма вищого і найвищого ступенів порівняння: добріший-більш добрий; 3)форми дієслів недоконаного виду майбутнього часу(проста й аналітична): писатиму-буду писати;

Синтаксичні синоніми - це граматично різні конструкції, що виражають ту саму думку. Такими можна вважати: 1)сполучникові та безсполучникові речення: Рада б зірка зійти, та чорна хмара заступає.- Рада б зірка зійти-чорна хмара заступає; 2)складнопідрядні й прості речення з дієприкметниковим і дієприслівниковим зворотами: На обрії устали ліси, занурені в небо по пахви, обсипані пилом роси.-На обрії устали ліси, що були занурені…; 3) пряма й непряма мова;

Окремий різновид синонімів становлять фразеологічні синоніми-варіанти фразеологічних одиниць на позначення того самого поняття: говорити-плескати язиком, ляпати язиком, молотити язиком. Багатство синоніміки в мові – одна з основ розвитку її високої культури.

Синоніми виникають у мові постійно. Це пояснюється рядом причин. Одним з основних є бажання людини знайти в уже відомих предметах, явищах навколишнього світу якісь нові риси, поглибити і розширити існуючі поняття. Нова додаткова ознака поняття називається новим словом, подібним або тотожним за значенням з уже наявними найменуваннями.

Основним джерелом виникнення синонімів в українській мові є питомі слова. Разом із тим існує чимало запозичених слів, які вступають у синонімічні відношення з питомими (голкіпер — воротар, компенсація — відшкодування, конкурс — змагання) або й з іншими запозиченими словами (аномалія — патологія, ландшафт — пейзаж). Іноді тотожні, а також близькі за значенням слова з'являються тому, що в різних стилях мови один і той самий предмет (явище, процес) називається по-різному. Наприклад, міжстильові (стилістично нейтральні) йти, їхати мають синоніми в розмовному мовленні пхатися, сунути. Синоніми виникають і тоді, коли предмету чи явищу дійсності порівняно із загальновідомим значенням дається інша емоційна оцінка: небо — небеса (поет.), небозвід, небокрай (поет.), небосхил (поет.), твердінь (книжн., уроч.); лікар — медик, доктор (розм.), ескулап (жарт., заст.), цілитель (книжн., уроч.), коновал (зневажл.). У синонімічні відношення можуть вступати не тільки загальновживані слова літературної мови, але й обмежені за своїм використанням лексичні одиниці (діалектні, професійні тощо).

25. Поняття активної і пасивної лексики. Історизми, архаїзми. Словниковий склад української мови весь час перебуває в еволюційному русі. У розвитку словникового складу мови відбуваються два протилежні один одному процеси: процес безперервного поповнення мови новими словами і процес зникнення з неї застарілих слів. Засвоєння в мові нових слів і зникнення застарілих відбувається не відразу, а поступово і повільно. Слова, які в певний період їх життя в мові вживаються не дуже часто, поволі можуть втрачати своє значення, рідше вживатися і згодом навіть зовсім зникати зі словникового складу. Тому в словниковому складі мови завжди одночасно існують два шари лексики: активна і пасивна. До активної лексики сучасної української мови належать загальнонародні слова, які не мають ознак застарілості: земля, світло, вільний, білий, п’ять, писати, завтра, тут, а також слова і терміни, що широко використовуються в різних спеціальних галузях науки, техніки, культури: лексикологія, теодоліт, інтеграл. До пасивної лексики мови належать слова, які вже (або ще) рідко вживаються. Сюди належать усі застарілі слова і нові слова, які недавно виникли і ще не ввійшли до загальнолітературного вжитку, а також слова спеціального призначення, діалектизми тощо. Застарілі слова є двох типів: історизми та архаїзми. Історизми — це слова або їх окремі значення, що вийшли з ужитку, оскільки зникли реалії, які вони називали, і в сучасній мові відсутні їх синонімічні замінники. Це назви понять матеріальної культури, соціально-політичної сфери, професій, звичаїв, обрядів тощо: рогатина, сагайдак, жупан, десятина, аршин, алтин. Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Тому їх використовують тоді, коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам, назвати подію, що відбулася колись, зникле явище чи поняття. Архаїзми — це витіснені іншими синонімами назви понять, що існують і в наш час: десниця (права рука), перст (палець), вия (шия), уста (губи), ланіти (щоки), зріти (бачити), письмовець (письменник). Застарілі слова можуть знову входити до активного словника як назви відроджених у нових умовах реалій: гетьман, гривня, мічман, прапорщик, а також із набуттям нового значення: більшовик — член більшості у Верховній Раді; яничар — той, хто зрікся рідної мови, культури, батьківських звичаїв; баталія — сварка, бійка.

26. Лексика української мови з погляду її походження За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька груп.1. Спільнослов'янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов'янської, що існувала до V-VI ст. н.е., а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов'янські мови. До спільнослов'янського лексичного фонду відносяться слова, поширені в усіх або в більшості слов'янських мов. Мати, син, дочка, батько, сестра, баба, жінка, орати, сіяти, кувати, кінь, свиня, ніс, зуб, око, борода, воля, гнів, гріх та інші.2.Східнослов'янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов'янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов'янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в діалектах східнослов'янської давньоруської мови в епоху її окремого існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов'янських мовах: білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші.3. До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності (приблизно з XIV ст.): багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак...Досить значну за обсягом, стилістичними функціями і за семантичними ознаками лексичну групу становлять старослов'янізми, тобто слова, засвоєні із спорідненої старослов'янської мови, яка з ІХ ст. виконувала роль єдиної міжнародної літературної мови слов'янства. У Х ст. старослов'янська мова разом із впровадженням християнства стала поширюватись і на території Української Русі.Засвоєння старослов'янізмів почалося ще в давньоруський період, але й пізніше тривалий час старослов'янська мова не втрачала свого значення: уста, супостат, істина, небеса, Бог, хрест, золото, вождь, святиня, собор, союз, соратник.

27. Лексика української мови з погляду сфер вживання До складу загальновживаної лексики належать слова, використовувані всіма носіями літературної мови. Ця лексика завжди поповнюється новими словами. На відміну від загальновживаної спеціальній лексиці властиві обмежувальні ознаки, зумовлювані функціонуванням відповідних слів: 1) у різних сферах професійної діяльності людей; 2) на територіях поширення української мови, які становлять окремі діалектні ареали; 3) у мовленні груп людей, які формуються за різними ознаками соціального плану. До діалектної лексики належать слова, вживання яких властиве територіальним діалектам української мови. Це, як правило, назви предметів домашнього вжитку, об’єкти рослинного і тваринного світу, продукти сільськогосподарського виробництва, народних промислів і ремесел, об’єктів природи, понять, пов’язаних з народними віруваннями, звичаями, обрядами, медициною, народною педагогікою, морально-етичними нормами тощо. Наприклад: дерга – груба, без оздоблення запаска; жур – кисла страва з вівсяного борошна, когут – півень. До термінологічної лексики належать слова і словосполучення, використовувані для точного визначення понять, які становлять специфіку найрізноманітніших галузей науки і техніки: відмінок – граматична категорія імені, що виражає його синтаксичні відношення до інших слів у реченні; атом – найдрібніша частинка хімічного елемента, яка утворює з атомами того ж елемента або атомами інших елементів більш складні хімічні комплекси – молекули. До власне професійної лексики належать слова, вживані групами осіб на позначення предметів і понять, які безпосередньо пов’язані з їх професійною діяльністю або родом занять. Наприклад, учительська професійна лексика: «вікно», крейда, дошка, указка, зошити, журнал, табель, оцінка, таблиця, двійка, учень, клас, дзвоник тощо. Жаргонізми – слова, вживані у мовленні групи людей, об’єднаних спільністю інтересів, занять, професійною діяльністю, соціальним станом. Так, звичайними для спілкування у студентському середовищі є такі слова, як хвіст – академічна заборгованість (залік або іспит), плавати – відповідати на запитання, не маючи належних знань, шпора – шпаргалка, зарубіжка – зарубіжна література, пара – двійка тощо. Арготизми – лексика, що характеризує мовлення людей, які свідомо прагнуть зробити свою мову «таємною», незрозумілою для інших. З відповідною метою вживаються спеціально створені або деформовані слова, які мають прямі відповідники в загальновживаній лексиці. Термін сленг запозичений з англійської мови, у якій має загальне значення «неформальна мова». Перша письмова згадка слова датована 1756 р. і супроводжується таким поясненням: «сленг – мова низького або вульгарного типу». Уся лексика поділяється на нормативну і ненормативну. Нормативною є літературна мова, загальновживані слова, професіоналізми, термінологія тощо. До ненормативної лексики належать варваризми, жаргонізми, арготизми, сленг та ін.