Конституційно-правові засади парламенту і парламентаризму

Парламент – вищий виборний колегіальний загальнонаціональний представницький орган держави. котрий наділений нормотворчими, фінансовими, контрольними та установчими повноваженнями.

Парламентаризм – це система організації та функціонування верховної державної влади, яка характеризується розподілом законодавчих і виконавчих повноважень при привілейованому становищі парламенту, характерне контролем парламенту за виконавчою гілкою влади і привілейованим положенням депутатів та їх юридичною незалежністю від виборців.

Структура: однопалатні та двопалатні(бікамеральні)

Зазвичай, двопалатна структура парламентів характерна для федерацій

В двопалатних парламентах може відрізнятися спосіб формування палат ті їх легіслатура( строк повноважень)

Верхні палати можуть формуватися шляхом призначення або шляхом проведення прямих чи непрямих виборів; для однопалатних парламентів характерне використання пропорційної виборчої системи і відповідно прямих виборів.

Структурні елементи зарубіжних парламентів:

• партійні фракції парламенту або палат( в нижній палаті ФРН 15 депутатів, в нижній палаті Франції 30 парламентарів)

• керівні органи палат( спікер – одноособово або колегіальний орган: президіям, бюро, комітет)

• парламентські комісії та комітети(постійні та тимчасові)(слідчі та ревізійні) (в двопалатних: погоджувальні комісії)

В залежності від об’єму законодавчої компетенції, закріпленої в Конституції, парламенти діляться на:

1. парламенти з абсолютно необмеженою законодавчою компетенцією-можуть законодавствувати з будь-яких питань(Великобританія, Греція, Італія, Японія)

2. парламенти з абсолютно обмеженою законодавчою компетенцією – чіткий перелік питань, з котрих може законодавствувати парламент(переважно парламенти федерацій, конституції котрих розмежовують права федерації та суб’єктів)

3. парламенти з відносно обмеженою законодавчою компетенцією – рамки обмеженої законодавчої компетенції гнучкі ( ФРН, Індія, Малайзія) – прописується сумісна або ж спільна законодавча компетенція федерації та її суб’єктів; в унітарних державах з автономними адміністративними утвореннями – об’єм законодавчих прав парламенту не визначено, але в законі є перелік питань, що входять в компетенцію цих автономних утворень(Данія, Іспанія, Фінляндія).

Основні фінансові повноваження: 1. прийняття державного бюджету – фінансовий закон номер один, за яким країні живе протягом року; 2. встановлення податків та асигнувань н а державні потреби; 3. контроль за використанням бюджетним коштів.

Повноваження в області оборони та зовнішньої політики: ексклюзивне право оголошувати війну та миру( прямо передбачено у конституційному тексті)

Судові функції: зазвичай, повноваженнями судових органів парламенти не наділені; імпічмент – це право парламентів притягати до судової відповідальності президентів та високопосадовців;

Форми парламентського контролю: 1. обговорення основних напрямів урядової політики чи бюджету, 2 парламентські запити 3 контрольна діяльність постійних та спеціальних слідчих комісій чи посадових осіб, що призначається парламентом. 4 вираження недовіри уряду вцілому чи окремим міністрам. 5 депутатські запити ( усні, письмові чи інтерполяція – різновид письмового запиту як наслідок недовіра). 6 існування рахункових палат чи ревізорів.

Депутатський імунітет – це недоторканість особи депутата від арешту чи притягнення до відповідальності без згоди відповідного представницького органу.

Депутатський індемнітет – 1. звільнення депутата від відповідальності за голосування у парламенті або за висловлювання, пов’язані з його професійною діяльністю; 2. грошова винагорода депутата за його професійну діяльність, котра виплачується з метою забезпечення його матеріальної незалежності.