Конституційні моделі регламентації статусу людини і громадянина

Елементами конституційно правового статусу людини і громадянина є:

1. принципи правового статусу

2. права, свободи, обов’язки особи

3. конституційна правосуб’єктність

4. громадянство

5. гарантії

В залежності від способу позитивної фіксації прав людини виділяють:

• ліберально-індивідуалістична модель

• соціалістично-колективістська модель

• мусульманська модель

• ліберально-соціальна модель

Основою ліберально-індивідуалістичної моделі є концепція природних прав (Конституція США 1787 року, Конституція Франції) Ознаки:

• невідємність і невідчужуваність прав і свобод людини в сфері приватного життя

• застосовується негативний спосіб формулювання прав і свобод

• Конституція передбачає обмеження свободи особи з метою захисту інтересів інших осіб і якщо ці межі чітко прописані законом

• запроваджується система процесуальних гарантій , прав і свобод, яка вперше була закріплена в США в Біллі про права 1791 року

• обов’язки та громадянство сформульовані в конституційних текстах достатньо обмежено

Соціалістично-колективістська( Конституція Куби 1976 року, Конституція КНР 1982 року, Конституція КНДР 1972 року) – є повним антиподом попередньо моделі:

• концепція природних прав заперечується, а перевагу отримує позитивістська теорія прав людини

• проголошення принципів рівності всіх громадян перед законом та взаємозв’язку прав і обов’язків

• особисті і політичні права викладені обмежено, а соціальні і економічні права закріплено розгорнуто

• конституційний пріоритет колективу (про клас або суспільство) над інтересами індивіда.

• головними гарантіями є матеріальні, котрі базуються на соціалістичній власності народу , на засобі виробництва та політиці, котрі опираються на владу трудящих. Юр. гарантії мають другорядне значення.

Мусульманська модель сформувалась під впливом релігійного права із загальновизнаних принципів та норм міжнародного публічного права ( Конституція Ірану 1978р., ОАЕ 1971р., Сирії 1973 р.)

Ознаки:

• іслам проголошено офіційною релігією, а мусульманське право джерелом всієї системи права.

• в обмеженому вигляді прописані права людини, визнані світові співтовариства.

• здійснене конституц прав можливе тільки з урахуванням дотримання існуючих норм.

• конституц права і свободи людини в повному обсязі гарантій лише громадянам.

• закріплюється принцип рівності і окремо прописується принцип рівності чоловіків і жінок

Ліберально-соціальна модель

Вона є типовою для нових і новітніх конституцій і базується на природно-правовому підході ( ФРН, Італія 47р., Польща 52р., Бразилія 88 р.)

Ознаки:

• комплексно представлені права і свободи всіх поколінь

• застосовується як негативний, так і позитивний способи конституційного формулювання прав і свобод.

• особисті або громадянські права визнаються природними, а політичні, економічні, соціальні і культурні відносяться до позитивних.

• частина позитивних прав належить людині і громадянину, а частина тільки громадянину

• розширення каталогу прав і свобод сприяє встановлення значного кола обов’язків ( обов’язки людини і громадянина) відповід обов’язки громадянина.

• визначені основні принципи та способи набуття громадянства.

Класифікація конституційних прав і свобод.

Особисті чи громадянські: на життя, на повагу гідності особистості та особисту недоторканність, недоторканність приватного життя, на свободу слова і вираження переконань, свобода совісті і віросповідання, право на свободу пересування і вибору місця проживання.

Конституційна регламентація політичних прав відбувається у двох напрямках:

• визнання правомочності участі в організації і діяльності держави та її органів через різні форми безпосередньої та представницької демократії, або ж так зване право на участь ( право право призначатися на публічні посади, виборче право, право на референдум, право петиції).

• правомочність щодо активної участі в житті суспільства і свободи союзів чи асоціацій, зборів та маніфестацій.

Економічні права: право власності та право на працю і свободу підприємницької діяльності.

Фундаментальними соціальними правами є: право на соціальне забезпечення.

До культурних відноситься: на освіту і участь у культурному житті суспільства.

Класифікація гарантій прав і свобод:

1. соціально-економічні

2. політичні

3. ідеологічні гарантії

4. юридичні або правові

Класифікація юридичних або ж правових гарантій.

1. Нормативні (формально-юридичні) та інституційні(юридично-організаційні)

До нормативних гарантій відносяться встановлені законом або фактично сформовані правила і процедури, які захищають права людини від порушень

Що стосується інституційних – це правозахисні установи чи інститути

2. Конституційні – закріплені в конституції положення котрі зобов’язують державу забезпечувати права та свободи, та трудові гарантії , які охоплюють усю систему захисту прав.

Класифікація конституційних гарантій:

1. Це гарантії реалізації прав і свобод, тобто норми конституції, які встановлюють правила, процедури і інститути, що забезпечують процес здійснення прав і свобод

2. Захисні права – матеріальні та процесуальні норми і повноваження органів держави, посадових осіб, головними функціями яких є захист і поновлення прав і свобод

Захисні права: на самозахист, на судовий захист, на адвокатську допомогу, не визнавати себе винним, не свідчити проти себе, на презумпцію невинуватості, заборона повторного засудження.

Конституційні моделі організації і діяльності органів державної влади зарубіжних країн

1. Конституційно-правові засади організації проведення виборів і визначення результатів голосування в зарубіжних країнах

2. Конституційно-правові засади парламенту і парламентаризму

3. Глава держави і уряд як конституційно-правові інститути

4. Конституційний контроль в зарубіжних країнах

5. Місцеве управління в зарубіжних країнах

Конституційно-правові засади організації проведення виборів і визначення результатів голосування в зарубіжних країнах

Вибори – це основна форма волевиявлення населення; це форма реалізації народного суверенітету, як одного з головних конституційних принципів.

Виборче право( політичне право)

В об’єктивному значенні – це сукупність норм, що регулює порядок формування органів публічного права та посадових осіб.

У суб’єктивному значенні – це право громадян обирати (активне виборче право) та бути обраним (пасивне виборче право).

Стадії виборчого процесу:

1. Призначення дати проведення виборів

2. Утворення виборчих округів та дільниць.

3. Утворення органів, які займаються організацією проведення виборів (утворення ЦВК).

4. Реєстрація виборців (як правило, здійснюється місцевими виборчими комісіями).

5. Висування кандидатів та їх реєстрація ( способи: подача спеціальної заяви, скріпленої підписами виборців, подача офіційної петиції від імені партії чи групи виборців)

6. Передвиборна боротьба (агітаційна компанія).

7. Голосування

8. Підрахунок голосів

9. Встановлення підсумків голосування

Виборча система – порядок організації та проведення виборів, котрий заснований на принципах виборчого права. Це сукупність державно-правових норм, на основі яких розподіляються мандати у виборному органі.

Мажоритарна виборча система

Пропорційна виборча система

Змішана виборча система

Мажоритарна виборча система – обраним вважається кандидат, котрий отримав більшість голосів виборців. Разновиди: мажоритарна виборча система абсолютної більшості - переможець на виборах має отримати більше половини голосів виборців, мажоритарна система відносної більшості(США, Великобританія, Індія) – переможцю достатньо зібрати більше голосів ніж іншому претенденту, але не обов’язково більше половини.

Пропорційна виборча система – це система визначення результатів голосування, за якою голосування здійснюється за партійними списками, причому кожний список отримує місця у виборному органі пропорційно кількості отриманих голосів виборців. (Італія, Австрія, Бельгія, Фінляндія).

Розподіл депутатських місць за пропорційною виборчою системою здійснюється у відповідності до встановленої відразу після виборів виборчої квоти( виборчий метр). 25 тис – виборча квота

Різновиди пропорційної: Система жорстких списків – розташування кандидатів у списку здійснюється партією, а виборець голосує за весь список. Система гнучких списків – голосування за преференціями – всередині списку виборець цифрами помічає свої преференції навпроти прізвища кандидата( Швеція, Італія).

Панашування – одночасне голосування за кандидатів з різних партійних списків( Швейцарія)

Загрожувальний пункт - це обов’язкова умова участі партії в розподілі мандатів згідно з якою партія має набрати мінімальний встановлений законом відсоток голосів виборців.

Змішана виборча система – це поєднання пропорційної та мажоритарної виборчої системи( ФРН, Україна).