Конституційні засади канцлерського правління у фрн

ФРН – парламентарна республіка

ст.65 Конст Нім Канцлер – об’єм конст повноважень.

На початку легіслатури бундестаг за поданням федерального президента обирає федерального канцлера. При цьому враховується співвідношення партійних фракцій в бундестазі. Обраним вважається кандидат, котрий отримав абсолютну більшість голосів членів бундестагу. Після цього відбувається оф призначення на посаду канцлера актом федерального президента.

Інші члени уряду призначаються і звільняються федеральним президентом за поданням канцлера без участі бундестагу. – підкреслює особливий статус канцлера.

Якщо запропонованого президентом кандидата в канцлери не буде обрано, бундестаг може протягом 2 тижнів обрати абсолютною більшістю голосів на посаду федерального канцлера іншу особу. В цьому випадку президент зобов’язаний призначити запропонованого парламентом кандидата на посаду канцлера, але якщо кандидат збере відносну більшість голосів, то президент може або призначити його канцлером, або розпустити бундестаг.

Строки повноважень федерального канцлера та бундестага практично співпадають. Вони припиняються у випадках:

1.скликання нового бундестагу

2.при винесенні бундестагом конструктивного вотуму недовіри

3.добровільна відставка

Уряд складається з федерального канцлера і федеральних міністрів, котрі очолюють федеральні міністерства

Число членів уряду та розподіл портфелів між ними визначаються канцлером, виходячи з результатів домовленостей між політ партіями, що блокуються в парламенті.

Федеральні міністри діють самостійно та під свою відповідальність керують своєю галуззю.

Конституція 1949 року посилила владу канцлера за рахунок повноважень Президента, Парламента та міністрів. Саме тому ми говоримо про принцип канцлерського правління як про основний принцип конституційної системи ФРН.

Саме канцлер, а не парламент чи колегіальний уряд визначає загально урядову політику і несе за неї політичну відповідальність. Діяльність уряду як колегіального органу урегульована регламентом федерального уряду 1951 року.

Участь уряду у законодавчому процесі

Федеральний уряд наділено правом законодавчої ініціативи, так відповідно до ст.80 Конст ФРН 1949 року парламент може уповноважити уряд вцілому чи окремо федерального міністра видавати постанови загального характера. Крім того федеральний уряд та окремі міністри можуть видавати постанови для виконання законів. З окремих питань уряд за згодою бундесрата може видавати постанови, що мають силу закону (ст.119 Конст).

Якщо бундестаг відхиляє урядовий законопроект президент за пропозицією уряду і за згодою бундесрату може оголосити стан «законодавчої необхідності» і прийняти законопроект ухвалою однієї палати( бундесрат).

Парламентський контроль за діяльністю уряду носить обмежений характер.

Бундестаг та його комітети можуть вимагати присутності на своїх засіданнях членів уряду. Депутати мають право задавати запитання канцлеру і міністрам, котрі зобов’язані дати усну відповідь.

Групи депутатів можуть робити малі та великі запити уряду на котрі має надаватися письмова відповідь. Передбачені парламентські дебати.

Конституція 1949 року передбачила політичну відповідальність уряду перед бундестагом – констр вотум недовіри. Зняти з посади фед канцлера може бундестаг тільки шляхом обрання його наступника, після чого він має звернутися до фед президента з проханням звільнити старого канцлера і призначити нового. Федеральний президент має це зробити.

Між подачею пропозиції про вотум недовіри( точніше про вибори нового канцлера) і голосуванням має пройти 48 годин (ст.67конст).

Федеральний канцлер може ставити питання про довіру бундестагу(ст.68). Це питання також голосується через 48 годин і може мати своїм наслідком розпуск бундестага.