3. Ваша оцінка обставин аварії на Чорнобильській аес.

У перші години після аварії багато хто, мабуть, не усвідомлював, наскільки сильно зруйнований реактор, тому було прийнято помилкове рішення забезпечити подачу води в активну зону реактора для її охолодження.

Ці зусилля були даремними, оскільки і трубопроводи, і сама активна зона були зруйновані, але вони вимагали ведення робіт у зонах із високою радіацією, які персонал виконував без захисного одягу.

Після аварії утворилася радіоактивна хмара, яка накрила не лише сучасну Україну, Білорусь та Росію, що знаходилися поблизу ЧАЕС, але й Східну Фракію, Македонію, Сербію, Хорватію, Болгарію, Грецію, Румунію, Литву, Естонію, Латвію, Фінляндію, Данію, Норвегію, Швецію, Австрію, Угорщину, Чехію, Словаччину, Нідерланди, Бельгію, Словенію, Польщу, Швейцарію, Німеччину, Італію, Ірландію, Францію (разом з Корсикою, Велику Британію та острів Мен.

Після оцінки масштабів радіоактивного забруднення стало зрозуміло, що потрібно евакуювати м. Прип'ять. Евакуація була запланована на 26 квітня, але була затримана за рішенням уряду СРСР та ЦК КПРС і почалася лише 27 квітня 1986 року в 14:00.

Це було явною помилкою, оскільки в цей день вітер дув у напрямі Прип'яті, яка знаходилася за 4 кілометри від ЧАЕС. Сосновий бір, який знаходився між містом і ЧАЕС, під дією радіації перетворився на «рудий ліс». Станом на 28 квітня евакуація Прип'яті була майже повністю завершена. Було евакуйовано більше 44,5 тисяч чоловік, близько 1000 виїхало до родичів та знайомих в інші області.

У Прип'яті залишилося близько 5000 осіб для проведення невідкладних робіт. Рівень радіації коливався від 30 до 2600 мкР/сек.

Незважаючи на це, ні 26, ні 27 квітня населення не попередили про існуючу небезпеку і не надали жодних рекомендацій про те, як слід поводитися, щоб зменшити вплив радіоактивного випромінювання.

Перше офіційне повідомлення було зроблене по телебаченню лише 28 квітня під тиском обставин та міжнародної спільноти (у зв'язку з повідомленнями зі Швеції), але і воно містило дуже мало інформації про те, що сталося, і створювалося враження, що будь-яка загроза локалізована, хоча це було не так.

Із точки зору дії на населення в перші тижні після аварії найбільшу небезпеку становив радіоактивний йод, що має порівняно малий період напіврозпаду (вісім днів) і телур.

У містах основна частина небезпечних речовин накопичувалася на рівних ділянках поверхні: на лугах, дорогах, дахах. Під впливом вітру і дощів, а також у результаті діяльності людей, ступінь забруднення сильно знизився, і зараз рівні радіації в більшості місць повернулися до фонових значень.

Радіоактивні речовини осідали на рослинах, тому зараженню піддавалися травоїдні тварини. Потім радіонукліди разом із дощем або опалим листям потрапили в ґрунт, і зараз вони потрапляють в сільськогосподарські рослини, в основному, через коріння. Значному забрудненню піддалися ліси. Через те, що в лісовій екосистемі цезій постійно циркулює, а не виводиться з неї, рівні забруднення лісових продуктів, таких як гриби, ягоди і дичина, залишаються небезпечними. Рівень забруднення річок і більшості озер нині низький. Проте в деяких озерах, в яких немає стоку, концентрація цезію у воді і рибі ще протягом десятиліть може становити небезпеку.

Забруднення не обмежилося 30-кілометровою зоною. Було відмічено підвищений вміст цезію – 137 у лишайнику і м'ясі оленів в арктичних областях Росії, Норвегії, Фінляндії і Швеції.

Точне число постраждалих від Чорнобильської аварії можна визначити лише приблизно. Окрім загиблих працівників АЕС і пожежників, до них слід зарахувати хворих військовослужбовців і цивільних осіб, що брали участь у ліквідації наслідків аварії, і мешканців районів, що піддалися радіоактивному впливу.

Визначення того, яка частина захворювань є наслідком аварії – вельми складне завдання для медицини і статистики. Вважається, що більша частина смертельних випадків, пов'язаних з дією радіації, була або буде викликана онкологічними захворюваннями.

Щитовидна залоза – один із органів, найбільш схильних до ризику виникнення раку в результаті радіоактивного забруднення, оскільки вона накопичує йод; особливо високий ризик для дітей. У 1990–1998 роках було зареєстровано більше 4000 випадків захворювання раком щитовидної залози серед тих, кому у момент аварії було менше 18 років.

Деякі дослідження вказують на збільшення числа випадків лейкемії та інших видів раку (окрім лейкемії і раку щитовидної залози) як у ліквідаторів, так і у жителів забруднених районів.

Пік частоти появи захворювання дітей, народжених із синдромом Дауна в Білорусії в 80–90-х роках, припадає на січень 1987 року.

Подальша доля АЕС

Після аварії на четвертому енергоблоці робота електростанції була припинена через небезпечну радіаційну обстановку. Проте вже в жовтні 1986 року, після масштабних робіт з дезактивації території і споруди «саркофага», перший та другий енергоблоки були знову введені в дію, а у грудні 1987 року відновлено робота третього.

Саркофаг, побудований над четвертим енергоблоком, що вибухнув, поступово руйнується. Небезпека в разі його обвалення, в основному, визначається тим, як багато радіоактивних речовин знаходиться усередині. За офіційними даними, ця цифра досягає 95 % від тієї кількості, яка була на момент аварії. Якщо ця оцінка вірна, то руйнування укриття може призвести до дуже великих викидів. У березні 2004 року Європейський банк реконструкції та розвитку оголосив тендер на проектування, будівництво і введення в експлуатацію нового саркофага для ЧАЕС. Переможцем тендеру в серпні 2007 року була визнана компанія NOVARKA, спільне підприємство компаній французьких компаній Vinci Construction Grands Projets і BOUYGUES. Планується збудувати так звану «Арку», яка накриє сучасний об'єкт «Укриття».

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 30

1. Україна в Першій світовій війні.

1.1 серпня 1914 року розпочалася перша світова війна. Україна не залишалась осторонь цієї трагедії. Значна територія й опинилася в при¬фронтовій смузі, а в Галичині, Буковині, Прикарпатті розгорнулися бойові дії. Тим більше, що Україна стала центром територіальних зазіхань з боку протиборствуючих сторін; Російської імперії та Авст-ро-Угорської, далекосяжні плани щодо України мала кайзерівська Німеччина.

2. Неоднозначне зустріла звістку про війну громадськість цих регіонів: одна частина українства підтримала Росію, інша — Австро-Угорщину. В серпні 1914 року у Львові було утворено міжпартійний блок — Головну Українську Раду, яка виступила ініціатором форму-вання українських військових частин на боці Австрії. З українців Га¬личини було сформовано легіон Українських січових стрільців, який взяв участь у військових діях в районі Стрия, на Тужоцькому перевалі в Карпатах, пізніше він воював у Поділлі.

3. Одночасно група емігрантів із Східної України (Д. Донцов, В. До¬рошенко, М. Меленевський) створили у Відні «Союз визволення Ук¬раїни», який поставив за мету боротьбу за створення самостійної Ук¬раїни і вважав доцільним для досягнення цієї мети співробітництво з Німеччиною та Австро-Угорщиною.

4. В Наддніпрянській Україні члени Товариства українських посту¬повців виступили з закликом виступити на захист Росії. З цією метою був створений Комітет Південно-Західного фронту Всеросійського сою¬зу земств і міст, в складі якого працювали відомі діячі українського ру¬ху А. Ніковський, Д. Дорошенко, А. Вязлов. У 1916 р. С. Петлюру було призначено помічником уповноваженого Союзу земств на Західному фронті.

5. По-різному поставились до війни політичні партії: місцеві ор¬ганізації загальноросійських партій підтримали війну (крім більшови¬ків). Таку ж позицію зайняли українські політичні партії — ТУП, «Спілка». Українська соціал-демократична партія з питань війни не змогла виробити єдину тактику: група членів на чолі з С. Петлюрою виступили на підтримку царського уряду у війні; деякі інші на чолі з В. Винниченком зсудили війну; ще одна частина на чолі з В. Дорошен¬ком підтримала австро-угорсько-німецький союз. Позиція політичних партій в Австро-Угорщині була однозначною: вони активно підтримували австрійський уряд у війні з Росією.6. В 1914 р. воєнні дії проходили на території Галичини. Там роз¬горнувся наступ російської армії, яка зайняла Львів, Чернівці, Пере¬мишль та інші міста. В 1915 р. розпочався контрнаступ німецьких та австро-угорських військ, російські війська змушені були відступити. Однак в березні 1916 року командуючим Південно-Західним фронтомбуло призначено генерала Брусилова, який знову розпочав успішний наступ російських військ у Карпатах, відомий як «брусиловський прорив», в результаті якого царська армія зайняла Чернівці, Коло¬мию, Луцьк.

7. На окупованих територіях Західної України було створено гене¬рал-губернаторство на чолі з графом Г. Бобринським, який повів політику репресій та переслідувань проти українства: закривались ук¬раїнські видання, переслідувались греко-католики, заарештували і вис¬лали до Суздаля митрополита А. Шептицького. Навіть консерватор П. Мілюков змушений був визнати політику царського уряду в Західній Україні як «європейський скандал».

Але і австро-угорська адміністрація зі вступом на ці території вдава¬лася до нових репресій проти тих, хто, на її погляд, симпатизував Росії:

десятки тисяч українців опинились в концентраційних таборах — Те-~ лергоф, Терезієштадт, Гмюнді.

8. Війна негативно вплинула на господарство України; скоротилось промислове виробництво, особливо в харчовій та легкій галузях, значна частина території постраждала від ведення бойових дій, скоротились посівні площі, падав життєвий рівень населення, зростала кількість людських втрат. Результатом цього було наростання економічної кризи та соціального невдоволення.

9. Війна ще більше загострила існуючі протиріччя в російському суспільстві і підштовхнула суспільство до нової революції.