3. Історичний портрет п.Скоропадського.

Павло́ Петро́вич Скоропа́дський (3 (15) травня 1873 — 26 квітня 1945) — український громадський, політичний діяч, військовик. Походив з козацько-старшинського роду Скоропадських. Офіцер армії Російської імперії. Учасник російсько-японської (1904—1905) та Першої світової воєн (1914—1918). Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один із лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.

З початку Першої світової війни Павло Скоропадський відправляється на фронт, і вже 6 серпня 1914 року Кінний полк генерала Скоропадського відзначився в бою під Краупішкеном. Подальша військова служба проходила вдало, і незабаром він вже командував ґвардійською кавалерійською дивізією. Відзначився в боях з німцями під Каушеном і Трисвятами. Після отримання влітку 1916 року чину генерал-лейтенанта Павло Скоропадський 22 січня 1917 року приймає командування 34-м армійським корпусом, який розташовувався на теренах України. Перебуваючи на посаді командувача цього корпусу, Павло Петрович вперше познайомився з масовим українським революційним рухом.

29 квітня 1918 року внаслідок державного перевороту Павло Скоропадський взяв владу в Україні. Більшість партій та верств населення відмовили Центральній Раді та її Раді Міністрів у підтримці, тому переворот пройшов майже без пострілів та крові, лише в сутичці із січовими стрільцями загинуло троє вірних гетьманові офіцерів. Головною причиною успішності перевороту був параліч Центральної Ради. В Софіївському соборі єпископ Никодим миропомазав Гетьмана, а на Софіївському майдані відслужили урочистий молебен. Тоді ж було опубліковано «Грамоту до всього українського народу», де Гетьман заявляв, що взяв на себе тимчасово всю повноту влади. Відповідно до цього документу, Центральну Раду й усі земельні комітети розпускали, міністрів та їх товаришів звільняли з посад, а рядовим державним службовцям належало продовжувати роботу. Було відновлено право приватної власності. Гетьман також повідомляв, що незабаром видасть закон про вибори до Українського Сейму. Було обіцяно «забезпечити населенню спокій, закон і можливість творчої праці». До скликання Сейму в Україні мали діяти «Закони про тимчасовий державний устрій України», видані того ж самого дня. У них були визначені головні напрями діяльності Гетьмана у політичній сфері, організації державного управління, дані гарантії громадянських прав населення, оголошено про встановлення Української Держави замість Української Народної Республіки. Нова держава ґрунтувалася як на республіканських, так і на монархічних засадах. Згідно із «Законами…», вся влада, зокрема й законодавча, зосереджувалася у руках Гетьмана. За формою це була диктаторська влада з атрибутами національної традиції, за політичною суттю — авторитарний режим консервативної частини населення без чітко оформленої моделі побудови нової держави.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 15

1. Наступ Польщі на українські землі. Утворення Речі Посполитої.

Наступ Польщі на західні землі України розпочав король Казимир ІІІ Великий, у квітні 1340 р. вступивши в Галичину. Місцеве населення не захотіло сприйняти цю владу. Невдовзі галицькі бояри відновили своє правління краєм. Їх підтримала у цій боротьбі Литва.

Після смерті Вітовта в 1430 р. українці, спираючись на підтримку деяких литовських магнатів, обрали великим князем литовським молодшого брата короля Ягайла – Свидригайла, сіверського князя, який підтримував тісні зв’язки з українським православ’ям. Побоюючись втрати частини земель, поляки окупували Поділля та Волинь. Водночас вони підбурили частину литовців обрати великим князем Сигізмунда, молодшого брата Вітовта. Якійсь час між цими сторонами тривали сутички, та потім почалися переговори, в яких взяв гору Сигізмунд (1506–1548), котрий тримався пропольської політики.

На початок XVІ ст. стало очевидним, що Велике князівство Литовське близьке до занепаду. У 1522 р. Москва відбила в нього Чернігів і Стародуб на північному сході України, а в 1549 та 1552 рр. воно постраждало від двох великих вторгнень татар. Криза досягла своєї критичної межі під час війни з Московським царством, що тривала з 1562 до 1570 рр. Тепер вже Литва дивилася на Польщу як на свого рятівника.

Впродовж XІV–XV ст. на теренах України сформувалися три суспільні стани: шляхта (знать, що отримувала привілеї за службу королю чи великому князеві), міщани(мешканці міст) та селяни. Останні складали майже 80% всього населення. Колективістську общинну форму землекористування було зламано, запроваджувалося наділення землею кожної сім’ї. Водночас селяни мусили нести повинності перед феодалами, спершу досить невеликі: за право користування землею справляли відробіткову або натуральну ренту.