14. Освіта і педагогічна думка України XX ст.

Перший етап обмежується початком століття та революційними подіями в Російській імперії у 1917 році. Царські укази цього періоду з проголошенням свободи друку, слова, спілок поліпшили умови для відродження національного шкільництва, дали можливість для розгортання мережі "Просвіт " - громадських культурно-освітніх товариств, які опікувалися освітніми справами: дбали про розгортання мережі початкових шкіл та розвиток після початкової освіти, несли освіту в широкі маси населення, ознайомлювали з історією та культурою України, значну увагу приділяли розвитку видавничої справи, засобів масової інформації, створенню мережі бібліотек, організації театрально-видовищної діяльності. У травні 1906 р. була створена Всеукраїнська спілка вчителів і діячів народної освіти.. Другий етап займає проміжок між 1917-1919 pp. Це час великих можливостей національного становлення, зокрема, і у сфері освіти. Тимчасовий уряд освітнім питанням не надавав уваги. Такі події призвели до Всеукраїнський з'їзд учителів. Тимчасовий російський уряд вимушений був визнати українську мову головною для вивчення у школі, а російську мову, хоч і обов'язковою, але другою. Центральна Рада (період з 10 червня 1917 р. до 30 квітня 1918 р.) утворила Генеральний секретаріат освіти, що широко розгорнув процес українізації шкіл. У період від 30 квітня 1918 р. до ліквідації Гетьманату 15 грудня 1918 р. темпи українізації дещо уповільнюються, запроваджується централізоване управління освітою. Створюється перша українська Академія Наук, президентом якої обирається всесвітньо відомий український учений академік Володимир Іванович Вернадський. У часи Директорії (середина грудня 1918 p. - початок листопада 1919 р.) приймаються постанови про запровадження загального і безплатного навчання, відбувається децентралізація управління освітою. Видається Декрет про державну українську мову в УНР. Затверджується "Проект єдиної школи в Україні", згідно з яким система загальноосвітньої школи мала такий вигляд: 1 ) молодша школа (4 роки), 2) старша школа (4 роки), 3) колегія (4 роки). Основну школу представляли перші два ступені, середню – третій. Третій етап розвитку вітчизняної школи починається з грудня 1919 р., коли в Україні остаточно встановлюється радянська влада, і сягає 1930 р., часу, до якого українська освітня політика зберігала свою відносну незалежність. Відокремлювалася школа від церкви. У травні 1919 р. було підготовлено положення про єдину трудову школу УРСР" на основі чинного в Радянській Росії "Положення про єдину трудову школу". Згідно з ним запроваджувалося безплатне, спільне навчання хлопчиків і дівчаток із 8 років, заборонялося релігійне виховання, оголошувався загальноосвітній і політехнічний характер освіти, впроваджувалася продуктивна праця дітей, скасовувалися перевідні та випускні іспити, домашні завдання, п'ятибальна система знань. Певні відмінності української сите-ми освіти, які зберігалися до 1930 р., полягали в тому, що в той час, коли у Росії єдина трудова школа була дев'ятирічною, то в Україні-семирічною; у той час, коли в Росії технікуми були ланками нижчого рівня освіти у порівнянні з інститутами, то в Україні вони стояли на одному рівні з ними; в Україні у 1920 р. університети були перетворені на інститути народної освіти. Четвертий етап розвитку української освіти знаходиться у межах 1930 р. - червня 1941 р. Це період повної та остаточної уніфікації української освіти згідно з єдиними державними вимогами СРСР. Так, у 1934 р. постановою "Про структуру початкової і середньої школи в СРСР" установлюється єдина система освіти: початкова школа (1-4 класи), неповна середня (1-7 класи), середня (1-10 класи). Відкриваються українські університети. Статус технікуму знижується до рівня середнього спеціального навчального закладу. У 1935 році партійною постановою визначаються норми тривалості навчального року, уроку. Затверджуються єдина шкільна форма, п'ятибальна система оцінювання знань, правила поведінки для учнів. З 1939 року уніфікація в організації шкільної справи відбулася й у західних областях України. На жаль, на цьому етапі сталінські репресії торкнулися цвіту української педагогічної науки і практики. Відома дискусія в Інституті педагогіки у лютому 1931 р., "викривши" активних прибічників "буржуазно-націоналістичної ідеології" у педагогіці, започаткувала низку репресивних переслідувань кращих українських педагогів та освітніх діячів. За кордоном вимушені були продовжувати свою педагогічну діяльність в українській діаспорі Григорій Ващенко, Софія Русова, Іван Огієнко, Спиридон Черкасенко та ін. П'ятий етап (1941-1945) - час воєнного лихоліття, коли нападниками було повністю знищено 8 тис. і зруйновано 10 тис. шкільних приміщень. У відкритих німецькими окупантами на загарбаних землях 4-класних "народних школах" вчили рахунку і розписуванню. Читання вважалося необов'язковим. За мету ставилося онімечення населення. Однак на Галичині, згідно з М.М. Фіцулою, українських початкових шкіл майже не нищили, дозволялося навчання українською мовою, але німецька мова була обов'язковою з 3 класу.

Шостий етап (1945-1949) пов'язаний з відбудовою системи освіти, нагромадженням можливостей для її подальшого розвитку. Ще під час війни на звільнених територіях діяла низка важливих освітніх постанов, які передбачали роздільне навчання хлопчиків та дівчаток (до 1954 р.); відкриття нових типів навчальних закладів (шкіл робітничої та селянської молоді, дитячих будинків для дітей-сиріт, суворовських та нахімов-ських училищ); запровадження випускних екзаменів, нагородження кращих випускників школи золотими та срібними медалями. Сьомий етап (1949-1991)- етап, пов'язаний із розвитком командно-адміністративної радянської педагогіки і поступовою втратою нею своїх позицій. Основні події цього етапу: 1949 р. - перехід до загальної обов'язкової семирічної освіти. 1956 р. - поява шкіл-інтернатів. 1958 р. - прийняття закону "Про зміцнення зв'язку школи з життям та про дальший розвиток системи освіти в СРСР ". Згідно з цим законом запроваджується обов'язкова восьмирічна освіта. Визначається така система шкільної освіти: 1) загальнообов'язкова восьмирічна школа для дітей віком від 7 до 15-16 років; 2) повна середня школа для підлітків та молоді віком 15-18 років (денні, вечірні та заочні форми навчання): 3) звичайні та спеціальні школи-інтернати для дітей з вадами фізичного і розумового розвитку; 4) середні спеціальні та вищі навчальні заклади. 1991 р. - з проголошенням незалежної Української держави Виникають нові типи навчальних закладів: гімназії, ліцеї, колегіуми, коледжі, авторські школи, навчально-виховні комплекси. Виникають приватні та альтернативні школи. Основні моменти розвитку національної системи освіти на цьому етапі: 1991 р. - Закон України "Про освіту ", який закріплює структуру освіти, визначає стратегію її розвитку. Цей закон був доповнений у 1996 році. 1993 р. - Державна національна програма "Освіта" ("УкраїнаXXI століття "). 2001 р. - Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті. 2002 р. - Закон України "Про вищу освіту ".Суть педагогічного процесу