80. Педагогіка Олександра Духновича

Олександр Васильович Духнович (1803 — 1865) — один з найвиз начніших закарпатських будителів, педагог, письменник, організатор народного шкільництва, громадський діяч. Він зробив вагомий внесок у розвиток вітчизняної педагогічної думки. О. Духнович народився в сім'ї священика. Після закінчення Ужгородської гімназії і духовної семінарії деякий час працював домашнім вчителем. Усвідомлюючи економічну, політичну і культурну відсталість краю, злиденне життя русинів, єдиним порятунком вважав освіту, школу: «Усі русини жебраки, їм ніщо не допоможе, крім школи». Тому прагнув освітянською діяльністю зарадити своєму народові. Працюючи протягом 1844 — 1856 рр. у Пряшівській єпархії, О. Духнович заснував товариство «Литературное заведение», яке видавало альманахи, календарі, організував більше 70-ти шкіл для народу, викладав у них, писав шкільні підручники та популярні книжки з історії, граматики, географії. Склав і видав перший в Україні підручник з педагогіки «Народная педагогия в пользу училищ, и учителем сельских» (1857), в якому найбільш цілісно викладена його концепція розвитку освіти в краї. Олександр Духнович першим на Закарпатті застосував термін «народна педагогіка». Він вважав освіту найважливішим засобом перетворення суспільства і обстоював ідеї народності у вихованні. Важливою ознакою народності Олександр Духнович вважав рідну мову, виступав за створення системи виховання відповідно до історичних і національних традицій народу. Мету і завдання школи Олександр Духнович вбачав у формуванні особистості громадянина і патріота. Відповідно до цих завдань він розробив основи розумового, морального і фізичного виховання дітей та молоді. У процесі розумового виховання учні мають засвоїти певне коло знань, що розвинуть їхні пізнавальні здібності. Ці знання стануть у пригоді в майбутній практичній діяльності, бо освіта не самоціль. У початковій школі треба вчити географію, ботаніку, зоологію, сучасні іноземні мови, землеробство, садівництво, бджільництво. Таке надто широке для початкової школи коло знань пояснювалось прагненням Олександра Духновича забезпечити в єдиному доступному для українського населення типі школи на Закарпатті ґрунтовну підготовку учнів. Розумове виховання слід тісно пов'язувати з моральним, у процесі якого діти вчаться розрізняти в житті чесне і нечесне. О. Духнович закликав виховувати в дітях почуття власної гідності, порядність, милосердя, доброзичливість, людяність, правдивість, дисциплінованість. Олександр Духнович особливо наголошував на вихованні в молодого покоління працьовитості. Він звертав увагу нате, що до праці треба підходити як до важливого засобу фізичного виховання та інтелектуального розвитку. У зв'язку з цим Олександр Духнович розробив систему трудового навчання і виховання, приділивши велику увагу праці дітей і молоді у сільському господарстві. Важливе значення також надавалося фізичному вихованню як необхідній умові загартування і підготовки до трудової діяльності. Цьому мала сприяти чітка система «природних (фізичних)вправ». З повагою і водночас вимогливо ставився Олександр Духнович до особи вчителя, від якого значною мірою залежали результати виховання. Він повинен мати справжнє покликання до педагогічної професії, добре знати предмет, який викладає, бути високоморальною людиною, вміти вибирати найкращі методи навчання. Ефективність праці вчителя певного мірою залежить від того, як виховуються діти в сім'ї. Олександр Духнович зробив помітний внесок у розвиток теорії родинного виховання. Завдання батьків, наголошував він, дбати про фізичний розвиток дітей, прищеплювати необхідні гігієнічні навички, виховувати дітей у дусі любові до праці. Батьки повинні давати своїм дітям добрий особистий приклад, готувати їх до навчання у школі. Педагогічна спадщина Олександра Духновича вдало поєднує як на родну педагогіку, так і загальні педагогічні положення. Свого часу вона послужила розвитку вітчизняної педагогічної думки і не втратила значення для сучасної освіти, навчання й виховання.



81. Педагогічні погляди А. Волошина формувалися на основі досягнень передової європейської педагогічної думки XIX—XX ст. Його педагогічна концепція максимально наближувала процес навчання та виховання до життя, поєднувала моральне, духовне і фізичне виховання, обстоювала трудове виховання. Він визначав п’ять основних чинників виховання: сім’ю, школу, державу, церкву і вихователя. Значну увагу приділив А. Волошин соціальному вихованню, яке так само покликане ширити культуру, нести світло знань і добра в усі куточки людського життя. Важливе місце в системі психолого-педагогічних праць закарпатського вченого-педагога займає праця «О соціяльном выхованю». Слід зауважити, що ця стаття вийшла з друку у 1924 році, тобто до виходу в світ його основних праць з педагогіки, психології, логіки і дидактики. Тому соціальні мотиви виховання, розроблені вченим ще на початку 20-х років, згодом пронизують усі дослідження, підручники, наукові статті, промови тощо.

А. Волошин розглядає кілька напрямків соціального виховання. Серед них на перше місце ставить школи праці. Спираючись па дослідження вчених Німеччини і Данії, де успішно діяли школи праці, автор знайомить педагогів Закарпаття з досвідом їх роботи, робить теоретичні узагальнення і дає певні рекомендації. У параграфі «Школа праці. Кершенштейнер. Данські школы» А.Волошин підкреслює значення такого фактора соціальної адаптації учнів як учнівське самоврядування. Узагальнюючи досвід роботи ряду шкіл країн Західної Європи, автор твердить, що підтримання порядку в школах має бути спільним завданням учителів і учнів. Учителі повинні вчити учнів дотримуватись порядку, привчати їх до самостійності, поважати дисципліну. Чим більше довіряти учням, тим більше має бути користі від самоврядування [3, с.15]. Цей важливий висновок А.Волошина в наші дні знаходить свій прояв у принципах педагогіки співробітництва. Спостерігаючи за ситуацією в Україні, Августин Волошин наголошував на значущості та необхідності створення спеціальних навчально-виховних закладів для дітей і підлітків, які потребують особливих умов виховання, в яких не лише захищають дітей, але і навчають та виховують їх, готують до життя в суспільстві, сприяють їх соціалізації. Вчений узагальнив досвід роботи спеціальних установ, які мають справи не просто з бідними дітьми, але ще й з вадами здоров'я — це спеціальні заклади для хворих дітей, притулки для сиріт, патронажні школи і т.д. У Закарпатті існували такі заклади, але в дуже малій кількості. А.Волошин разом із дружиною І.Петрик організували в Ужгороді будинок-притулок для сиріт, під який віддали свій власний будинок [5, с.21]. У роботі цього закладу на практиці втілювалися актуальні соціально-педагогічні ідеї, про які писав А.Волошин. Вони творчо поєднувалися з традиціями української народної педагогіки, патріотичним та моральним вихованням.

82. суть та структура педагогічної діяльності учителя

Діяльність педагога має складну структуру. Психологічна наука розглядає її як багаторівневу систему, компонентами якої є ціль, мотиви, дії і результат. Натомість стрижневим підходом педагогічної науки до педагогічної діяльності є виділення її компонентів як відносно самостійних функцій. Функцію (лат. functio - виконання) в філософському аспекті розуміють як відношення двох груп об'єктів, у якому зміна одного з них спричиняє зміну іншого

Дослідження багатьох учених (Н. В. Кузьміна, В. О. Сластьонін, А. І. Щербаков та інші) переконливо доводять, що в навчально-виховному процесі виявляють себе такі взаємопов'язані функції (види діяльності) вчителя: а) діагностична б) орієнтаційно-прогностична; в) конструктивно-проектувальна; г) організаторська; д) інформаційно-пояснювальна; є) комунікативно-стимуляційна; ж) аналітико-оцінна: з) дослідницько-творча.

Розглянемо зміст кожної з них і ті вимоги до вчителя, які зумовлені їх змістом. Діагностична функція (від гр. diagnosis - розпізнавання, визначення) педагогічної діяльності пов'язана з розпізнаванням і вивченням істотних ознак освіченості, їх комбінування, форм вираження як реалізованих цілей освіти. Оцінка знань, умінь, навичок, вихованості, розвитку учня дає змогу глибше вивчити протікання навчально-виховного процесу, встановити причини, що перешкоджають досягненню бажаного ступеня розвитку рис і якостей особистості; визначити фактори, які сприяють успішному здійсненню цілей освіти. Діагностика можлива за умови спостережливості педагога, за наявності уміння "вимірювати" знання, уміння, навички, вихованість і розвиток учня, правильно діагностувати педагогічні явища. Орієнтаційно-прогностична функція. Управління педагогічним процесом передбачає орієнтацію на чітко представлений у свідомості кінцевий результат. Знання суті і логіки педагогічного процесу, закономірностей вікового та індивідуального розвитку учнів дозволяють прогнозувати (гр. prognosis - передбачення розвитку чогось, що базується на певних даних), як учні сприйматимуть матеріал, перебуваючи під впливом життєвих уявлень, який учнівський досвід буде сприяти глибшому проникненню в суть виучуваного явища; що саме учні зрозуміють неправильно. Педагогічне прогнозування передбачає також бачення тих якостей учнів, які можуть бути сформовані за певний проміжок часу. Дана функція педагогічної діяльності вимагає уміння педагога прогнозувати розвиток особистості - розвиток її якостей, почуттів, волі і поведінки, враховувати можливі відхилення у розвиткові; прогнозувати хід педагогічного процесу: наслідки застосування тих чи інших форм, методів, прийомів і засобів навчання та виховання. Конструктивно-проектувальна функція діяльності вчителя органічно пов'язана з орієнтаційно-прогностичною. її суть у конструюванні та проектуванні змісту навчально-виховної роботи, в доборі способів організації діяльності учнів, які найповніше реалізують зміст і викликають захоплення учнів спільною діяльністю. Вона вимагає від педагога вмінь переорієнтовувати цілі і зміст освіти та виховання на конкретні педагогічні завдання; враховувати потреби й інтереси учнів, можливості матеріальної бази, власний досвід та інше; визначати основні і другорядні завдання на кожному етапі педагогічного процесу; добирати види діяльності, підпорядковані визначеним завданням; планувати систему діяльності учнів; планувати індивідуальну роботу з учнями з метою розвитку їх здібностей, творчих сил і дарувань; відбирати зміст, обирати форми, методи і засоби педагогічного процесу в їх оптимальному поєднанні; планувати систему прийомів стимулювання активності учнів; планувати способи створення особистісно-розвивального середовища. Організаторська функція діяльності педагога потребує умінь залучати учнів до різних видів діяльності й організовувати діяльність колективу. Для цього учителю, вихователю необхідно вміти розвивати в учнів, вихованців стійкий інтерес до навчання, праці та інших видів діяльності, формувати потребу в знаннях, вміння самостійно вчитися; організовувати соціально-орієнтовані етичні, трудові, естетичні, екологічні, спортивні та інші виховні справи; розвивати в учнів ініціативу планувати спільну роботу, вміти розподіляти доручення, проводити інструктаж, координування спільної діяльності; створювати спеціальні ситуації для здійснення вихованцями моральних вчинків Інформаційно-пояснювальна функція діяльності вчителя спричинена базуванням навчання і виховання на інформаційних процесах. Оволодіння знаннями, світоглядними і морально-етичними ідеями є найважливішою умовою розвитку І формування особистості учня. Учитель у цьому випадку виступає не лише організатором педагогічного процесу, а й джерелом наукової, світоглядної і морально-етичної інформації. Тому велике значення у професійній підготовці вчителя має глибоке знання предмета, який він викладає, науково-світоглядне переконання педагога. Від того, як сам учитель володіє навчальним матеріалом, залежить якість його пояснення, глибина змісту, логіка викладу, наповненість яскравими деталями і фактами. Ерудований учитель знає найновіші наукові ідеї і вміє доступно донести їх до учнів. Комунікативно-стимуляційна функція педагогічної діяльності пов'язана з великим впливом, що його здійснює на учнів особистісна чарівність учителя, його моральна культура, вміння встановлювати і підтримувати доброзичливі відносини з учнями, власним прикладом пробуджувати їх до активної навчально-пізнавальної, трудової та інших видів діяльності. Ця функція включає прояв любові до дітей, теплоту і турботу про них, що в поєднанні характеризує стиль гуманних взаємовідносин. Функція досить гостро ставить проблему професійного росту вчителя, його сумлінної роботи над підвищенням свого наукового рівня і набуттям рівня моральної досконалості. Аналітико-оцінна функція діяльності вчителя пов'язана з необхідністю аналізувати результат навчально-виховного процесу, виявляти в ньому позитивні сторони і недоліки, порівнювати досягнуті результати з поставленими цілями і завданнями, оцінювати ці результати, вносити необхідні корективи в педагогічний процес, вести пошуки шляхів його вдосконалення, ширше використовувати передовий педагогічний досвід. Дослідно-творча функція педагогічної діяльності має два рівні. Суть першого полягає в творчому застосуванні відомих педагогічних і методичних ідей у конкретних умовах навчання і виховання. Другий рівень пов'язаний з осмисленням і творчим розвитком того нового, що виходить за межі відомої теорії, певною мірою збагачуючи її.

Сім'я як специфічна педагогічна система

Сім'я, родина - це група людей, яка складається з чоловіка та жінки, їх дітей (власних чи прийомних) та інших близьких родичів, що живуть разом; соціальний осередок, який найтісніше об'єднує людей на основі шлюбних і кровних зв'язків.

Сім'я є першоосновою духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. У процесі розвитку людської цивілізації вона набула функцій, які в єдності забезпечують повноцінність її існування, саморозвиток та життєдіяльність як соціального інституту. Основними функціями сучасної сім'ї є економічна, репродуктивна, виховна, реактивна, комунікативна, регулятивна.

Економічна функція забезпечує статус сім'ї як повноправної виробничо-господарської одиниці і є необхідною умовою добробуту, фізичного, морального й духовного розвитку усіх її членів.

Репродуктивна функція сім'ї забезпечує відтворення й продовження людського роду, фізичне й духовне поновлення суспільства.

Виховна функція - полягає у передачі дітям дорослими членами сім'ї соціального досвіду, забезпечення їх входження в систему суспільних відносин. Родина передає своїм нащадкам знання, уміння, навички, норми, цінності, необхідні для самостійного життя в суспільстві.*

Реактивна функція - це взаємна фізична, матеріальна, морально-психологічна підтримка членів родини з метою збереження їх здоров'я, життєвого тонусу; дотримання режиму праці і відпочинку, харчування, особистої гігієни тощо; захист сім'ї і кожного з її членів від усіх негараздів і бід.

Комунікативна функція задовольняє потребу членів сім'ї у спілкуванні. Від характеру внутрісімейного спілкування, морально-психологічного клімату сім'ї залежить моральне і психічне здоров'я людини, її емоційна культура.

Регулятивна функція забезпечує систему регулювання взаємовідносин між членами сім'ї, в тому числі первинний соціальний контроль діяльності всіх членів сім'ї та реалізацію влади й авторитету батьків. У демократичній сім'ї регулятивна функція здійснюється здебільшого за допомогою моральних норм, особистого авторитету членів родини і, в першу чергу, авторитету батьків. Вона виявляється і у взаємодії всіх членів родини з суспільством, соціальними інститутами, виконанні громадянських обов'язків та здійсненні прав і свобод.

Виховання дітей - одна з найважливіших функцій родини. Вона забезпечує належні матеріальні та педагогічні умови для фізичного, морального й духовного розвитку дитини, становлення особистості.

Родинне виховання - це виховання дітей в сім'ї батьками, родичами, опікунами або особами, що замінюють батьків. Специфічною особливістю родинного виховання є те, що воно здійснюється в контексті життя самої сім'ї, на основі внутріродинних стосунків, трудових та опікунських обов'язків і родинно-побутової культури. Його визначальна роль обумовлена, як ми вже зазначали, глибинним впливом на весь комплекс фізичного і духовного життя дитини.