68. Завдання виховання

Завдання розумового виховання: 1) засвоєння певного обсягу наукових знань; 2) формування наукового світогляду; пізнавальної активності; 3) розвиток розумових сил, здібностей і талантів; пізнавальних інтересів; потреби самоосвіти, системного поповнення своїх знань, підвищення рівня загальноосвітньої і спеціальної підготовки. Завдання морального виховання – формування моральних по­нять, суджень, почуттів, навичок і звичок поведінки, які відповідають існуючим суспільним нормам. Завдання естетичного виховання: 1) формування естетичних знань, естетичної культури, естетич­ного ідеалу, естетичного ставлення до дійсності, бажання бути прекра­сним у всьому: в думках, справах, вчинках, зовнішньому вигляді; 2) оволодіння естетичною спадщиною минулого; 3) розвиток естетичних почуттів, потреби жити і працювати за законами краси; 4) залучення людини до прекрасного в житті, природі, праці. Найважливішими завданнями фізичного виховання є: 1) зміцнення здоров'я, фізичного розвитку; 2) підвищення розумової і фізичної працездатності; 3) розвиток і удосконалення природних рухових якостей (сили, спритності, витривалості тощо); потреби, прагнення бути здоровим, бадьорим, дарувати радість собі і оточуючим. 4) набуття нових видів рухів; 5) формування гігієнічних навичок; потреби постійно й система­тично займатися фізкультурою і спортом; 6) виховання моральних якостей (сміливості, мужності, наполегливості, рішучості, дисциплінованості, відповідальності, колективізму та інших). Найважливішими завданнями трудового виховання є: ¾ вироблення свідомого ставлення до праці як вищої цінності людини і суспільства, активної позиції кожної особистості; ¾ розвиток потреби в праці, діловитості, підприємництві; ¾ виховання дисциплінованості, організованості, вміння залуча­тися до виробничих відносин; ¾ формування працелюбства, глибокої поваги до праці і людей праці; трудових умінь, навичок культури розумової і фізичної праці, громадсько-трудової активності; ¾ підготовка і виконання необхідних і доступних видів профе­сійної діяльності, підготовка до вибору майбутньої професії.

70. Самовиховання учнів. Одним із найскладніших видів діяльності, в яку включаються учні з педагогічних міркувань, є діяльність, спрямована на перетворення власної особистості, тобто самовиховання. Спрямувати активність вихованця на створення власної особистості — значить перетворити його у співучасника процесу виховання, в його суб'єкта, зробити союзником у досягненні виховної мети. Мабуть, це є найскладніше завдання. Тільки за умови його вирішення до кінця реалізуються сутнісні сили двостороннього процесу виховання Найбільш дієвим і плідним є виховання, яке звертається до власних сил особистості, що виховується, і діє на останню не за допомогою зовнішнього впливу, а ... з середини. Взаємодія, співробітництво з вихованцем у його вдосконаленні є найбільш органічною формою, яка об'єктивно покликана дати максимальний ефект. Адже кожна людина намагається ствердити своє Я, переживає потребу якнайповніше реалізувати себе у сфері людської діяльності та взаємин. Це намагання природне і для дитини. Педагог покликаний допомогти у досягненні цієї не завжди висловленої мети вихованця — стати особистістю. Про діалектику становлення особистості влучно писав В.О. Сухомлинський. Він говорив про два народження людини. «Першого разу народжується жива істота, другого разу — громадянин, активна, мисляча, діюча особистість, що бачить уже не тільки навколишній світ, а й саму себе., своїми силами доберусь до вершини.» Вихователь повинен поважати право вихованця бути суб'єктом власного розвитку. Одночасно пробудити у нього довіру до себе, бажання співпрацювати на шляху становлення його особистості. Професійні знання педагога дозволяють йому пізнати вихованця «у всіх відношеннях»: «з усіма слабкостями і у всій величі, з усіма його буденними дрібними потребами і з усіма його великими духовними вимогами» (К.Д. Ушинський). Тобто, особистість, будучи, як уже зазначалось, метою, результатом, суб'єктом процесу виховання, — це завжди конкретна дитина з індивідуальним життєвим досвідом, характерними лише для неї особистісними проявами, з певним рівнем розвитку задатків і здібностей, включена до конкретної системи людських відносин. Водночас кожен вихованець, володіючи унікальними, лише йому властивими якостями (індивідуальністю), виявляє ряд типових якостей, обумовлених віком, статтю, соціальним оточенням, регіоном, у якому він живе тощо. Знаючи «людину в сім'ї, суспільстві, серед народу, людства і наодинці зі своєю совістю...», «спонукальні причини найбрудніших і найвищих діянь», педагог зможе «черпати в самій природі людини засоби виховного впливу...» (К.Д. Ушинський). Знаючи учня, педагог може надати йому кваліфіковану практичну допомогу у самовихованні. Вона передбачає три взаємопов'язані і взаємозумовлені процеси: 1. Самопізнання. Вихованець повинен вивчити себе як особистість за допомогою методів і прийомів: самоаналізу, порівняння себе з іншими, позитивнішими людьми; сприймання критики від товаришів і друзів; спостереження за собою нібито з боку; систематичного підбиття підсумків дня; оцінювання своїх дій; поступового вироблення об'єктивного ставлення до себе. 2. Самоутримування від негативних думок, дій, вчинків, поведінки шляхом самонаказу на стримування, самовідмови в разі нестриманості і нездійснення наміченого. 3. Самопримушування до виконання позитивних дій, вчинків, добрих справ за допомогою тих самих методів і прийомів, що й при самостримуванні, але із «зворотним знаком» —-плюсом. Зважування на терезах розуму, совісті, коли потрібно утриматись або коли, навпаки, примусити себе, призводить знову до самооцінки, яка вдруге дає змогу застосувати чи самостримування, чи самопримушування. Самовиховання особистості здійснюється в різних сферах: інтелектуальній, морально-вольовій, духовно-культурній, фізично-гігієнічній. Самовиховання в інтелектуальній сфері передбачає розвиток пам'яті, мислення, творчої уяви. З цією метою вивчається мнемоніка — прикладна наука про прийоми розвитку і саморозвитку пам'яті; логіка — наука про закономірності, форми мислення; евристика — наука про творчу уяву людини, її можливості, засоби творчого саморозвитку. Самовиховання у морально-вольовій сфері базується на психології волі і характеру, темпераменту і здібності. Воно полягає у самоконтролі за виявленими у себе недоліками і вадами характеру. Самовиховання у фізично-спортивній або гігієнічній сфері полягає у тренуваннях, проведенні оздоровчих процедур, стеженні за своїм здоров'ям, зовнішністю та ін. Організація самовиховання здійснюється на засадах органічності (процеси виховання і самовиховання мають бути взаємопов'язані), добровільності, довіри, цілеспрямованості.