МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУДЬТУРИ ТА МИСТЕЦТВ

ІНСТИТУТ ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОГО ТА ТУРИСТИЧНОГО БІЗНЕСУ

КАФЕДРА ГОТЕЛЬНО-РЕСТОРАННОЇ СПРАВИ

Практична робота №2

З дисципліни «Організація роботи офісу та діловодство»

На тему

«Моделювання довідково-інформаційної документації»

Виконала:

студентка 2 курсу

групи ГРС-11

Іванова Д.С.

Перевірила:

Ніколайко Г. В.

Київ 2013

Вступ

Довідково-інформаційні документи — це ті документи, що містять інформацію про фактичний стан справ у структурі, який є підставою для прийняття розпорядчих документів. Вони мають допоміжний характер відповідно до організаційно-розпорядчих документів, не є обов'язкові для виконання на відміну від них. Інформація, що в них міститься, може спонукати до дії або бути лише доведена до відома.

Документи цієї системи відіграють службову роль по відношенню до організаційно-правових та розпорядчих документів. Довідково-інформаційні документи не містять доручень, не зобов'язують їх виконувати, як розпорядчі документи, а повідомляють дані, на підставі яких приймаються відповідне рішення, тобто ініціюють управлінське рішення, дозволяють вибрати той чи інший спосіб управлінського впливу.

Особливість цих документів полягає в тому, що вони направляються знизу вверх по системі управління: від працівника до керівника структурного підрозділу, від керівника структурного підрозділу до керівника організації, від підвідомчої організації до вищої.

Характеристика довідково-інформаційної документації

До довідково-інформаційної документації відносяться такі види документів:

• акти; протоколи;

• довідки;

• службові листи;

• пояснювальні та доповідні записки;

• плани і графіки;

• відгуки та рецензії;

• анкети;

• доповіді;

• запрошення;

• заяви і подання;

• прес-реліз;

• телеграми.

Акт - офіційний документ, складений для підтвердження встановлених фактів. В акт включаються тільки ті факти, що встановлені особами, які його підписали. У деяких випадках акт складається однією або декількома посадовими особами і не тільки фіксує встановлені факти, але й уміщує висновки, рекомендації, пропозиції. У них зазначаються документи, що визначають повноваження осіб, які складали акт. Акт звичайно оформлюють на загальному бланку. Він містить наступні реквізити та інформаційні елементи:

• назва організації;

• назва виду документа;

• дата, індекс, місце складання;

• гриф затвердження;

• заголовок до тексту;

• підстава;

• склад комісії;

• присутні;

• текст;

• відомість про кількість примірників акту, їх місцезнаходження;

• перелік додатків;

• підписи членів комісії (та присутніх).

Текст акта складається із вступної та констатуючої частини. У вступній частині вказуються підстави для складання акта й особи, які склали акт та були присутніми при цьому. Акт може бути складений за вказівкою вищестоящої організації, керівника установи або підрозділу, на основі розпорядчого документа. У констатуючій частині акта викладаються сутність, характер, методи та строки проведеної роботи, встановлені факти, а також висновки та пропозиції. Констатуючу частину можна оформити у вигляді таблиці.

У кінці тексту розмішуються дані про кількість ідентичних екземплярів акта, місце їх знаходження або в адресатах, котрим вони направлені. Акт звичайно складають у трьох примірниках. Перший із них спрямовують до вищої організації, другий - керівнику організації, третій - підшивають до справи.

Акт підписують усі особи, які брали участь у його складанні, без зазначення посади. Особа, яка має зауваження до змісту акта, підписує його із зауваженням своєї незгоди і викладає свою думку на окремому аркуші, який додається до акту. Невеликі за змістом зауваження можна навести після підписів осіб, які складали акт.

Якщо висновки та пропозиції в акті викладаються у розпорядчій формі з зазначенням строків виконання приписаних дій, то акт надасться керівнику, котрий розписується в тому, що він ознайомлений з його змістом.

Протокол - це документ, який фіксує хід обговорення питань і прийняття рішень на зборах, засіданнях, нарадах, конференціях, ділових зустрічах, а також документ, який складається офіційною особою для засвідчення якогось факту. За обсягом фіксованих даних протоколи можна поділити на З групи;

1. Стислі, у тексті яких записано лише ухвали.

2. Повні, у тексті яких, крім ухвал, стисло записують виступи доповідачів та інших учасників зборів, нарад, засідань.

3. Стенографічні, де всі виступи записують дослівно.

Протоколи ведуть посадові особи (секретарі, діловоди) або вибрані на засіданні секретаріати чи секретарі. Протоколи складають на основі рукописних, стенографічних, магнітофонних записів, що зроблені під час засідання. Крім того, при оформленні протоколу використовуються надані до засідання матеріали: тексти, тези доповідей та виступів, довідки, проекти рішень тощо. Протокол повинен відрізнятись повнотою і точністю викладення виступів і ходу зборів. У протоколі необхідно відображати всі висловлені в процесі обговорення думки, точки зору і заяви, а також усі прийняті рішення. Протокол містить наступні реквізити:

• найменування організації або структурного підрозділу;

• назва виду документа;

• дата, індекс;

• грифи затвердження (якщо протокол підлягає затвердженню);

• заголовок;

• текст;

• підписи голови і секретаря, відбиток печатки.

Заголовком до тексту протоколу є назва колегіального органу або конкретної наради і обговорюване питання. Текст протоколу складається зі вступної та основної частин. У вступній частині після слова ПРИСУТНІ вказують прізвища всіх присутніх на засіданні членів колегіального органу або співробітників, а також запрошених осіб. Якщо їх кількість перевищує 15, до протоколу додається список присутніх. У цьому випадку у вступній частині протоколу вказують тільки їх загальну кількість. Прізвища осіб, які брали участь у засіданні, розміщують за алфавітом (окремо - члени колегіального органу, окремо - запрошені) і друкують у рядок через інтервал. Після прізвища запрошеної особи вказують назву установи, яку вона представляє, місце роботи і посаду. На зборах і засіданнях з великою кількістю присутніх зазначають лише кількісний склад присутніх. Ініціали і прізвища голови та секретаря, яких обирають, фіксують у вступній частині протоколу.

Текст протоколу має складатися з позицій згідно пунктів порядку денного. Текст кожної позиції укладається за формою: СЛУХАЛИ, ВИСТУПИЛИ, УХВАЛИЛИ. Слово СЛУХАЛИ пишуть в окремому рядку із цифрою, що позначає питання. Слова ВИСТУПИЛИ, УХВАЛИЛИ потрібно друкувати великими літерами з нового рядка для того, щоб їх виділити.

Довідка – це службовий документ, що містить опис та підтвердження тих чи інших фактів або подій. Довідки поділяються на дві групи: що містять інформацію про факти та події службового характеру; що засвідчують якийсь юридичний факт. Найчисленнішою є друга група довідок. Їх видають заінтересованим громадянам або установам. Це довідки, що підтверджують факт роботи або навчання, обійману посаду, розмір зарплати, місце проживання тощо. Для довідок використовуються уніфіковані трафаретні бланки. Реквізити довідки:

• назва виду документу,

• дата, індекс, місце складання чи видання;

• адресат,

• заголовок до тексту (у разі потреби),

• текст,

• позначка про наявність додатка,

• підпис,

• відбиток печатки,

• позначка про виконавця.

Довідки інформаційного характеру (службова довідка) відображують індивідуальні ситуації. Їх складають у відповідь на запити і подають у визначений термін. У довідці необхідно об’єктивно відображувати стан справ, тому її складанню може передувати ретельне збирання й перевірка повідомлень,  зіставлення та аналіз добутих даних. У довідці можуть наводитися таблиці, додатки.

Довідку підписує особа, яка її склала, керівник структурного підрозділу чи один із перших керівників установи. Якщо довідка має фінансово-матеріальний характер і виходить за межі підприємства, то її підписують керівник підприємства і головний бухгалтер.

Доповідь — документ, у якому викладаються певні питання, даються висновки, пропозиції. Призначена для усного (публічного) прочитання та обговорення. Групи:

• Звітні (узагальнення стану справ, ходу роботи за певний час).

• Поточні (повідомлення про хід роботи).

• На політичні, наукові теми тощо.

Структура тексту:

1. Вступ, зазначаються підстави, причини, що зумовили появу документа.

2. Описова частина, де аналізується справжній стан справ, на­ водяться аргументи, даються посилання тощо.

3. Підсумкова частина містить висновки, пропозиції.

Доповідна записка — документ, адресований керівникові даної чи вищої установи з повідомленням про ситуацію, що склалася, про наявні факти, явища, про виконану роботу з висновками та пропозиціями автора. Групи:

• Звітні.

• Інформаційні.

• Ініціативні.

Текст доповідних записок пишеться від руки або друкується на машинці, комп'ютері. Реквізити:

• адресат;

• прізвище;

• ініціали посадової особи та назва посади;

• наз­ва виду документа (доповідна записка);

• заголовок (стислий зміст тексту);

• текст;

• додаток (якщо є);

• підпис;

• дата.

Внутрішню доповідну записку підписує той, хто її складає. Зов­нішню оформляють на загальному бланку установи з підписом ке­рівника.

Пояснювальна записка з'ясовує зміст певних положень основ­ного документа (плану, звіту, проекту тощо) або пояснює причини певного факту, вчинку, події. Пояснювальна записка поділяється на групи:

• службові – текст відтворюється на бланку;

• особисті – текст відтворюється на аркуші паперу з відтворенням реквізитів та за підписом автора.

Лист – це узагальнена назва різних за змістом документів, що є засобом спілкування між установами і виділяються по способу передачі інформації (тобто пересилаються по пошті). Листування поділяється на службове та особисте. Службові документи надходять від імені установ організацій або посадових осіб, що Ії представляють.

Службові листи — загальна назва великої групи управлінських документів, що служать засобом спілкування з установами та при­ватними особами. Службові листи належать до основних засобів обміну інформацією між підприємствами, організаціями, установами, фірмами. Лист повинен складатись з одного питання, так як це значно полегшує та прискорює обробку документа. Проте, у службових листах допускається також порушувати кілька питань. Головна мета службового листа — спонукати до дії, переконувати, доводити, пояснювати. Цього досягають ясніс­тю, чіткістю та стислістю тексту. Рекомендується у тексті лис­та уникати категоричних виразів. Тон листа повинен бути ней­тральний. Службовий лист оформляють на бланку для службового листа (перевагу надають кутовому розташуванню основних реквізитів) або на чистому аркуші паперу формату А4 або А5 ( у такому разі залишають місце для відбитка кутового чи повздовжнього штампа адресанта). Службовий лист містить в собі такі реквізити:

• назва й адреса організації — відправника листа;

• номер і дата листа, що правили за основу для складання відповіді;

• номер і дата лис­та;

• назва й адреса одержувача листа;

• заголовок листа;

• текст;

• перелік додатків із зазначенням кількості сторінок;

• підпис;

• гриф погодження;

• візи (оформлюють у разі потреби на примірнику адресанта);

• відбиток печатки (проставляють у разі потреби);

• прізвище виконавця та номер його телефону (позначка про виконавця);

• позначка про виконання документа й направлення його до справи (оформлюють від руки після виконання документа);

• позначка про перенесення даних на машинний носій;

• позначка про надходження (проставляє адресат у день надходження документа).

Якщо службовий лист надсилають за межі України (у країни колишнього СРСР), то доцільно підготувати його російською мовою. Бланк має бути двомовний, допускається російсько-український варіант. Якщо лист пишеться на бланку, то він містить: емблему (якщо вона є), назву відомства й структурного підрозділу, адресу, номер листа, телеграфний шифр, номер розрахункового рахунку, трафаретизовані частини тексту.

Групи:

1. Лист-запит (ініціативний)

2. Лист – відповідь.

Якщо лист є відповіддю, то той, хто її складає, вказує дату і номер ініціативного листа на бланку при остаточному оформленні листа.

Існує багато різновидів службових листів. Так як вони повинні відтворювати будь-які види управлінської та виробничої діяльності. Листи класифікують за назвами та за необхідністю відповіді на них.

1. Листи, що потребують відповіді: лист прохання, лист звернення, лист пропозиція, лист запит, лист вимога, лист претензія.

• Лист-запрошення - пропонує адресатові взяти участь у яко­мусь заході. Адресується як конкретній особі, так і закладам. Зміст — характер запланованого заходу, терміни проведення, умови участі.

2. Листи, що не потребують відповіді: лист відповідь, лист попередження, лист нагадування, лист відмова, лист розпорядження, лист повідомлення, супровідний лист, гарантійний лист, інформаційний лист, циркулярний лист.

• Супровідний лист— документ, який інформує адресата про на­правлення до нього доданих до листа документів. Починають лист словами: «Надсилаємо», «Направляємо», «Повертаємо», «До­даємо» і т. ін., а далі — заголовки та пошукові ознаки (дата і но­мер) документа, що направляється.

• Інформаційний лист — повідомляє адресатові про певний факт чи захід.

• Рекламний лист— різновид повідомного листа, направляється певному адресатові та містить докладний опис рекламованих послуг чи товарів. Мета такого листа — спонукати адресата скористатися певними послугами. У таких листах адреса зазначається окремо.

• Лист-повідомлення близький до листів-запрошень. Складаєть­ся як відповідь на запит. Починається словами: «Повідомляємо», «Ставимо Вас до відома» і т. ін. Далі — факти.

• Лист-підтвердження — містить повідомлення про отримання якого-небудь відправлення (листа, телеграми, товару тощо), про те, що раніше складений документ лишається у силі (наприклад, до­говір, інструкція і т. ін.). Починаються такі листи словами, утвореними від дієслова «під­тверджувати» .

• Лист-нагадування — містить вказівку про наближення або закін­чення терміну певного зобов'язання або проведення заходу. Такі листи, як правило, починаються словами «нагадуємо».

• Гарантійний лист— документ, що забезпечує виконання викладених у ньому зобов'язань. У ньому, як правило, гарантується оплата чи надання чогось (місця роботи, проведення досліджень і т. ін.). Виклад тексту повинен бути чіткий та виразний. Гарантійний лист може починатися з імені та по батькові особи, до якої звертаються. Форма 3-ї особи вживається лише тоді, коли гарантійного листа адресовано до певної організації або підприєм­ства.

• Ініціативний лист— це лист, що вимагає відповіді. Такі листи висловлюють прохання, пропозицію, запит до адре­сата у розв'язанні певних питань. Тематика таких листів не обме­жена.

Текст листа складається з двох логічно пов’язаних частин: вступною та основною. У вступній частині зазначають факти, події, обставини, що спричинили написання листа, а також посилаються на факти, документи, дати нормативних чи інструктивних матеріалів.

В основній частині тексту листа викладають його головну мету у формі пропозиції, відмови, гарантії, зауваження, висновків тощо.

Графік відпусток - складається на рік. Містить такі реквізити:

• найменування організації;

• найменування структурного підрозділу;

• дата, індекс, місце видання;

• гриф затвердження;

• текст;

• візи узгодження.

Текст починається повідомленням, на який рік складений графік, а далі йдуть прізвища, посади співробітників, заплановані строки відпусток (місяць, кількість днів, за який робочий рік, підпис працівника). Графік підписується керівником підприємства або його підрозділу й погоджується із профспілковим комітетом.

Телеграма– це службовий документ, що становить буквенно - цифрове повідомлення, передане за допомогою телеграфного зв’язку (телеграфом). Особливості телеграфного зв’язку полягають у швидкості передавання повідомлень та їхній документальності. Тексти телеграм друкують без абзаців. Вони повинні бути стислими і недвозначними. Не рекомендується вживати прийменники, сполучники, займенники, вигуки, частки (крім частки “не”). Не допускається переносити слова тексту телеграми з одного рядка на інший, робити виправлення. У разі потреби розділових знаків застосовують позначення:

• КРПК (ТЧК – рос. мовою) – крапка;

• КМ (ЗПТ – рос. мовою) – кома;

• ЛПК (КВЧ – рос.мовою) –лапки;

• НР – номер;

• ДВК (ДВТ – рос.мовою) – двокрапка.

Знаки мінус «-«, плюс»+», відсоток»%» пишуть словами, однозначні числа – переважно словами, багатозначні цифрами.

Службові телеграми оформляють на поштових чи фірмових бланках або на чистих аркушах паперу (формат А5) у двох примірниках - перший передають до відділення зв’язку, другий - підшивають у справу. Оформляючи службову телеграму, зазначають:

• назва виду документа (ТЕЛЕГРАМА);

• категорія телеграми (ТЕРМІНОВА, МІЖНАРОДНА, УРЯДОВА);

• вид телеграми (ДВІ АДРЕСИ, ВІДПОВІДЬ ОПЛАЧЕНО);

• телеграфна адреса одержувача;

• номер документа, на який дають відповідь;

• текст;

• вихідний номер телеграми;

• скорочена назва підприємства, що надсилає телеграму;

• посада особи, яка підписала телеграму;

• поштова адреса та назва підприємства – відправника телеграми;

• підпис;

• дата підписання телеграми;

• відбиток печатки підприємства - відправника.

Розрізняють ініціативні телеграми і телеграми-відповіді. У телеграмах відповідях на початку тексту зазначають номер документа, на який дають відповідь, а в кінці – вихідний номер, після чого зазначають назву підприємства (скорочено), посаду (в разі потреби), прізвище особи, яка підписала телеграму. Ту частину телеграми, яку передають телеграфом, друкують великими літерами через 2 інтервали. Зворотну адресу друкують малими літерами (перше слово з великої).

Анкета - спеціально розроблений дослідниками (спеціалістами) опитувальний лист (картка) для отримання інформації шляхом опитування респондентів. Використовується при проведенні соціологічних, політичних, маркетингових досліджень для оцінки поточної ситуації (стану справ) або визначення перспектив (прогнозу) розвитку досліджуваних процесів. Спеціальний бланк (картка) для одержання інформації про певну особу — дату народження, адресу, освіту, професію тощо.

Загальні вимоги до складання анкети:

• наявність розгорнутої програми дослідження або як мінімум чітких уявлень про ціль, завдання та предмет дослідження;

• врахування усіх особливостей досліджуваного об’єкта, тобто сукупності респондентів за їх демографічними, соціально-статусними, культурними, психологічними ознаками, а також соціального середовища і ситуацій, в яких вони перебувають.;

• безпристрасність і неупередженість питань. Вони мають бути сформульовані так, аби явно чи приховано не підштовхувати респондента до певної відповіді;

• максимальна простота, лаконічність і зрозумілість питань;

• врахування реальних можливостей проведення опитування, а саме – фінансових, матеріально-технічних та кадрових, що позначається на обсязі анкети, її поліграфічній якості, типів вибірки, кількості анкет, термінах та місцях проведення опитування

• необхідність складання анкети в два етапи: попередній (апріорний) і кінцевий (апостеріорний).

На першому етапі запитання анкети формулюється на основі попередніх (гіпотетичних) знань та уявлень про предмет дослідження й пов’язані з його станом проблеми. Другий етап – внесення змін та додаткових запитань в анкету на підставі проведених розвідувальних опитувань.

Запрошення — це документ, що містить коротке повідомлення про якийсь захід і пропозицію взяти у ньому участь. Запрошення має бути за змістом увічливим та коректним і містити дані про дату, місце, час, характер зібрання й умови, що висуваються перед його учасниками. Реквізити:

1. Назва документа.

2. Звертання до адресата (у Кл. відмінку):

• статус (посада);

• прізвище;

• ім'я;

• ім'я по батькові.

3. Текст, що містить:

• дату й час заходу;

• місце проведення;

• назву заходу;

• порядок денний, тематику подій;

• прізвища доповідачів у послідовності заявленого виступу;

• маршрут проїзду (якщо треба);

• контактний телефон для довідок.

4. Посада (статус), підпис, ініціали та прізвище адресанта або назва структури, яка запрошує.

5. Печатка (якщо треба).

Заява — це документ, у якому приватна чи посадова особа звертається з проханням тобто пропозицією на адресу установи чи посадової особи. Заява може бути:

• простою (викладається тільки прохання);

• мотивованою (вказується мотивація прохання);

• складною (заява містить додатки).

Особиста заява пишеться, як правило, від руки і в одному примірнику; службова заява пишеться з вико­ристанням технічних засобів і має відповідні реквізити (назва та адреса організації, вихідний номер тощо), мо­же адресуватися кільком посадовим особам чи організа­ціям. Реквізити:

1. Адресат. З великої літери в давальному відмінку вказується, кому адресована заява: посада, назва підрозділу, установи, звання, прізвище, ініціали посадової особи, якій адресовано заяву.

2. Адресант. З малої літери в родовому відмінку вка­зується, від кого подається заява: посада, зван­ня, назва підрозділу, установи, прізвище, ім’я, по батькові (повністю). При цьому прийменник від не вживається.

3. Назва документа (як правило, з малої літери).

4. Текст (з абзацу, з великої літери).

5. Додаток (підстава) у складній заяві: перелік документів, які додаються до заяви. За необхідністю вказується кількість сторінок кожного з документів.

6. Дата.

7. Підпис адресанта (якщо підпис розшифровується, то спочатку слід писати ініціали, потім — прізвище).

Прес-реліз (англ. Press - release - випуск для преси) - це стисле повідомлення для преси про якусь важливу подію (прес-конференцію, презентацію, акцію тощо). Написання цього документа не вимагає великих витрат часу, проте грамотно складений прес-реліз надзвичайно ефективний, коли треба представити інформацію, яка потребує миттєвого висвітлення у ЗМІ (наприклад, дата і місце проведення громадських слухань).Умовно прес-релізи можна переділити на два види: стандартний і спеціальний. Стандартний прес-реліз призначений для інформування про події, що заплановані в діяльності установ, організацій, підприємств. Спеціальний прес-реліз складають, коли виникає потреба поінформувати про незаплановані події. За функціональним призначенням і терміном подання стосовно події прес-релізи переділяють на анонс, запрошення, інформацію, резюме. Реквізити прес-релізу:

• Дата подання.

• Назва виду документа.

• Назва установи, яка підготувала прес-реліз.

• Контактна особа, номер телефону та адреса отримання подальшої інформації.

• Заголовок.

• Текст, який містить відомості про зміст події, організаторів, місце, час, причини і значення події.

Факти, описані в прес-релізі, повинні сприйматися як сенсація або, принаймні, бути цікавими для ЗМІ чи потенційних адресатів. Щоб привернути увагу, звістка має відповідати хоча б одному із завдань засобів масової інформації: інформувати, навчати, розважати.

Головна новина прес-релізу має міститися у першому абзаці. Чотири перших рядки - це візитна картка прес-релізу. Тому текст недоречно починати з цитати або другорядної інформації. Добре сприймається фраза з 12 слів. Трьох-чотирьох таких фраз буде цілком достатньо, щоб у легкій ненав'язливій формі передати зміст повідомлення. Наприкінці варто подати загальну інформацію про компанію - кілька основних фактів, які нагадають журналістові про те, хто ви і чим займаєтеся. Обов'язково вказують ім'я, посаду і номер телефону, електронну адресу контактної особи. Це одна важливих передумов успіху прес-релізу. Обсяг стандартного прес-релізу не повинен перевищувати 1 сторінки, якщо прес-реліз більше двох сторінок, бажано зробити підзаголовки. Не варто перетворювати текст на один суцільний блок інформації. 

Вимоги до оформлення прес-релізу

• Використовуйте білий папір високої якості формату А4 чи фірмовий бланк зі стандартними атрибутами (логотипом, назвою, адресою, телефонами), можна також розробити спеціальний бланк для прес-рслізів.

• Заголовок прес-релізу оформлюють жирним шрифтом, великими літерами (кегль - 14), а через подвійний інтервал-текст (кегль - 12) -з інтервалом 1,5.

• Документ друкують, дотримуючись берегів: лівий - ЗО мм, правий - 15 мм, верхній - 15 мм, нижній - ЗО мм, лише з одного боку аркуша. Якщо текст не вміщується на одній сторінці, внизу зазначають продовження далі,

Прес-реліз подають у ЗМІ та інформаційні агентства декількома способами: поштою, факсом, електронною поштою, приносять особисто. Обов'язково телефонують до редакції, аби пересвідчитися в тому, що ваш матеріал надійшов.

Реце́нзія — публікація, в якій обговорюється та оцінюється літературний чи науковий твір, театральна вистава, фільм, виставка. Рецензія оприлюднюється у пресі, на радіо чи телебаченні.

Види рецензій:

• Споживча рецензія (англ. Consumer review) — це рецензія, написана власником продукту або послуги, або ж написана тими користувачами продукту або послуги, які мають достатній досвід для того, щоб прокоментувати надійність товару / послуги та його відповідність заявленим виробником специфікаціям.

• Експертна рецензія (англ. Expert review) — це рецензія, написана будь-ким, хто протестував кілька продуктів або послуг для визначення, який з них пропонує краще співвідношення ціни і якості або кращий набір особливостей.

• Куплена рецензія (англ. Bought Review) — це система, де творець (зазвичай компанія) нового продукту платить рецензенту, щоб він прорецензував даний продукт. Перш за все використовується в автомобільній індустрії, фільмах і комп'ютерних іграх, ця система створює свого роду таємну рекламу. Як правило, куплені огляди є упередженими, хоча бувають і винятки.

• Авторецензія — оцінка автором власного твору; жанр автокритики, що публікується під псевдонімом чи криптонімом.

Структура:

• тема або найменування рецензованої роботи;

• її автор;

• актуальність і правильність обраної теми;

• вдалість огляду літератури;

• використання системи доказів;

• повнота розкриття проблеми;

• результати аналізу економічної доцільності, якщо необхідні;

• наявність чітких висновків;

• використання наукового апарату;

• якість оформлення роботи;

• недоліки, що є в роботі;

• висновок про можливість допуску роботи до захисту (або надання іншого права).

Моделі організаційно-розпорядчих документів

ПРОТОКОЛ № 15 засідання реєстраційної комісії з приводу скликання позачергових загальних зборів акціонерів публічного акціонерного товариства «Тернопіль-Готель»

30 червня 2011 р. м.Тернопіль

Присутні члени реєстраційної комісії у складі трьох чоловік (склад затверджений рішенням Наглядової Ради, протокол №5 від 25 травня 2011р): Голова комісії: Мельничук С.В. Члени комісії: Баласанян Т.М. Дужик Н.В. Манько О.Р.