Біополі мери

Білки – це високомолекулярні азотовмісні органічні сполуки, побудовані з залишків амінокислот

Нуклеїнові кислоти – це лінійні полімери, які складаються з великого числа нуклеотидів (до яких входять залишки пуринових і піримідинових основ, вуглеводи – пентози, залишок ортофосфатної кислоти).ДНК – у ядрі клітини, РНК – як у ядрі , так і у цитоплазмі.

Вуглеводи – альдегіди або кетони багатоатомних спиртів.

Полісахариди – високомолекулярні вуглеводи, які складаються з сотень або тисяч залишків моносахаридів (глюкози, фруктоза, галактоза, рибоза, дезоксирибоза) зв’язаних глікозидними зв’язками.

Ліпіди – біополімери, які складаються з мономерів – гліцерину та жирних кислот.

Властивості розчинів високомолекулярних сполук

Усі полімери внаслідок великої молекулярної маси не литки. Для ВМС характерний тільки конденсований стан - твердий і рідкий, висока еластичність; морозостійкість, пластичність, гнучкість, дуалізм властивостей, механічна міцність.

Високомолекулярні сполуки мають здатність розчинятись у тому чи іншому розчиннику, утворюючи розчини ВМС. При цьому залежно від спорідненості ВМС до розчинника можуть утворюватися як істинні (коли полярність розчинника відповідає полярності ВМС) так і колоїдні розчини (при невідповідності полярності розчинника і ВМС утворюються золі або дисперсії).

З одного боку, розчини ВМС виявляють усі ознаки, властиві істинним розчинам: З іншого боку, через те, що розміри макромолекул ВМС відповідають розмірам колоїдних частинок (10^-7-10^-9 м), розчини ВМС виявляють також властивості дисперсних систем.

Набрякання полімерів

Початковим етапом розчинення полімерів є набрякання.

Набрякання – це самочинний процес вбирання високомолекулярною речовиною великих кількостей низькомолекулярної рідини, який супроводжується значним збільшенням об’єму та маси полімеру.

Ступінь набрякання (α) виражають масою або об’ємом рідини, що вбирається одиницею маси або об’єму полімеру і обчислюють за формулами:

m – mo mp V- Vo Vp α= —―—= — , або α = —— = — , mo mo Vo Vo

m_o – маса зразка полімеру до набрякання;

V_o – об’єм зразка полімеру до набрякання;

m - маса набряклого полімеру;

V – об’єм набряклого полімеру;

m_p - маса розчинника;

V_p - об’єм розчинника.

Ступінь набрякання обчислюють за формулами:

V o - V см3 Vо - V α= —―— — , або α = —— 100 % , m г m

Здатність полімерів до набрякання зумовлюють наступні чинники: природа полімеру та розчинника; молекулярна маса полімеру; температура; рН середовища; електроліти, ступінь подрібнення.

S CN^- > I^- > Br^- > NO₃^- > Cl^- > CH₃COO^- > ClO₄^- > SO₄ ^2-

Посилюють не впливають зменшують

набрякання на набрякання набрякання

Амфотерні властивості білків визначаються наявністю в білковій молекулі кислих та основних амінокислот.

Ізоелектрична точка та методи її визначення

Значення рН середовища, в якому сумарний електричний заряд молекули дорівнює нулю (молекула електронейтральна) називають ізоелектричною точкою (білок не переміщується в електричному полі).

Амінокислотний склад білків визначає ізоелектричну точку. Для більшості білків ізоелектрична точка знаходиться у слабокислому середовищі (рН 4,8 – 5,4).

В ізоелектричній точці білок знаходиться у нестійкому стані та при незначних змінах рН може склеюватися і випадати в осад.

Драглювання розчинів ВМС

За певних умов розчини ВМС втрачають свою текучість, перетворюються в однофазні структуровані системи ВМС і розчинника – драглі.

Процес утворення драглів із розчинів ВМС називають драглюванням.

Для драглів характерні такі властивості: оборотна деформація (еластичність, тиксотропія, синерезис .