10. Зміни звукового складу слів у мовному потоці: акомодація, асиміляція, дисиміляція, спрощення (з історичним коментарем).

У мовленнєвому потоці внаслідок дії різноманітних звукових закономірносте протягом багатьох періодів мовного розвитку відбувалися позиційні зміни приголосних. Ці зміни приголосних у мовному потоці бувають комбінаторними і позиційними. До комбінаторних належить: акомодація, асиміляція, дисиміляція.

Акомодація – фонетичниц процес пристосування вимови гол.. і пригол.. звуків, внаслідок чого властивість одного звука частково пошир. на інш. Найгол. різновид – пристосування звука, твердого або мяк. пригол.

ІІ правило пристосуванн: 1) губні, шіплячі, задньоязикові та глотковий пригол. зв. перед гол. і набувають напівпомякшеної вимови.(вітер), 2) лабіалізація пригол. перед наступним огубленим голосним о, у (том, луки)

Асиміляція – це оподібнювання одного зв. іншим. Розрізняють асим. за напрямом (регресивна і прогресивна), за наслідком (повна і часткова), за х-ром змін артикуляції (щодолтголосу, місця й способу твор-я, щодо палатилізації). Прогресивна асиміляція відбулася дуже давно, ми маємо лише її наслідки. Регресивна асиміл. відбув.дуже часто і виступає здебільшого у вимові (спекти, кігті, дочці). За наслідком асиміляція буває повна (дочці) і часткова (боротьба).

Асиміляція за дзвінкістю. Якщо за глухим приголосним іде дзвінкий приголосний, то попередній глухий одзвінчується, тобто під час артикуляції такого звука голосові зв'язки починають вібрувати. Напр.:

молотьба — [молод'ба ]

вокзал — [воґзал]

Така асиміляція можлива і на стикові слів, особливо при швидкому темпі мовлення. Напр.:

як же — [йаґже]

наш брат — [нажбрат]

Перед звуками [л], \р], [я], [м], [в], [н] подібна асиміляція відсутня. В українській мові також відсутня асиміляція за глухістю. Приголосні зберігають свою дзвінкість у кінці слова. На межі кореня й суфікса явище оглушення також відсутнє.

Кінцеві приголосні префіксів дзвінкість: мі[жп)ланетний.

Приголосний [з] у кінці префіксів та прийменників не повинен оглушуватися: ро[зх]итати, бе[зп]еречний, чере[зс]илу.

Асиміляція за місцем і способом творення. Ця асиміляція найбільш поширена в середині слів, менш на їхньому стикові. Артикуляція попереднього приголосного може повністю уподібнюватися артикуляції наступного (повна асиміляція) або частково (часткова асиміляція). Напр.:

безжурний — бе[ж-\урний качці — ка[ц :]і

умиваєшся — умиває [с :]я радься — ра[дз ц ]я

Асиміляція за м'якістю. Передньоязикові [с], [з], [ц], \дз], [ш], [д], [я], [л] уподібнюються за м'якістю м'яким цієї ж групи. Напр.:

дня — [д' н а]

навесні — наве[с н і ]

Однак звуки [їй], Щ, [н], [л] перед звуками, які пом'якшуються лише частково — ]р'}, [к'], [г']г [мг], [б'], [в'], [ф'], [ш'\, [ч'], [ж'], за м'якістю не асимілюються:

дряпати — [др 'а]пати

трьох — [тр']ох

Звуки ж [с], [з], [ц], \дз] пом'якшуються навіть перед легко пом'якшеними:

світ — [с' в' ]іт свято — [с' в' ]ято

Звуки \р], [ш], [ж], [ч], [к], [ґ], И, [дг], [и], [б], [в], [м], [ф] у позиції перед м'якими не асимілюються.

Дисиміляція – це розподібнення звуків. Розрізняють за напрямом, за х-ром змін артикуляції пригол., за контактом. За напрямом розрізняють дис. регресивну (хто, вести) і прогресивну (вищий, нижчий). За х-ром змін артикул. пригол. буває щодо голосу (вести, їсти), ї щодо місця і способу творення (рушник, ближчий). За контактом розрізняють дис. контактну (рушник, гість) і дистантну (рицар, верблюд).

Спрощення в групах пригол. відбувається при словозміні і словотворенні при важкому для вимоги збігу пригол. Воно у ряді слів позначається на письмі (тижня, серцця), часто відбув. тільки у вимові (16, студентський), може бути і неповним (контрасний), і зовсім невідбувається (кістлявий, пестливий). Усі ці процеси мають істор. пояснення (занепад зредукованих, 1 і 2 палатилізація, особливості вимови)