34. Двоскладне просте речення. Підмет і присудок, їх типи та способи вираження

В історії мовознавства питання про головні члени речення дискусійне, що пов'язано з визначенням їх статусу. Більшість сучасних лінгвістів головним компонентом речення вважають присудок.

Загальна характеристика головних членів речення

Основним формально-синтаксичним типом простого речення є двоскладні речення, структурну основу яких становлять два головні члени — підмет і присудок. Головні члени речення — повнозначні лексичні компоненти речення (підмет і присудок), що становлять його синтаксичний центр.

Диференційною ознакою їх виділення є входження до предикативної основи речення, що с необхідним мінімумом для його функціонування. Предикативна основа речення формується тільки головними членами. У двоскладному реченні традиційно виділяють підмет і присудок, що пов'язані між собою предикативним синтаксичним зв'язком.

Підмет із залежними від нього компонентами становить групу підмета, а присудок із залежними від нього компонентами — групу присудка

Синтаксична модель членів речення бере свій початок ще з античної граматики. У XIX ст. представники логіко-граматичного напряму (О. Востоков, Ф. Буслаєв), прирівнювали речення до судження, а члени речення ототожнювали з логічними категоріями судження (підмет із суб'єктом, присудок із предикатом). Представники психологічного напряму (Г. Пауль, О. Потебня) виділяли психологічний підмет і присудок. П. Фортунатов, О. Пєшковський трактували члени речення з урахуванням формально-синтаксичних ознак. Отже, історично сформувалися три підходи до вивчення теоретичних основ членів речення: логіко-граматичний,психолого-граматичний, формально-граматичний.

На сучасному етапі розвитку синтаксичної науки тривають пошуки щодо конкретизації поняття члена речення. І. Вихованець пропонує розрізняти два ряди членів речення: формально-синтаксичні члени речення (власне члени речення), встановлювані на основі синтаксичних зв'язків; семантико-синтаксичні члени речення (синтаксеми), виділювані на основі семантико-синтаксичних відношень.

Отже, на природу головних членів речення були різні погляди. У сучасному мовознавстві головні члени кваліфікуються як рівноправні компоненти, що становлять структурну основу речення.

Підмет — головний член двоскладного речення, який, указуючи на носія ознаки, перебуває в предикативному зв'язну з іншим головним членом (присудком).

З часом для визначення підмета стали залучати відомості про формальні засоби його вираження. О. Потебня, Д. Овсянико-Куликовський визначали підмет як головний член панівного складу.

З огляду на структуру підмети класифікують на прості і складені.

Прості підмети. Виражаються переважно одним словом. У ролі простого підмета в українській мові виступають:

іменнику називному відмінку

займенникові іменники, які постають як еквіваленти іменників у постпозиції, напр.: Вона (веселка) обперлася

субстантивовані прикметники, дієприкметники, займенникові прикметники, числівники, прислівники, напр.: Визволені не можуть забути своїх визволителів (О. Гончар); Увійшло двоє.

відносні займенники хто, що, який, котрий напр.: Там Рось тихо плине зеленою водою між високими кам'яними стінами, котрі ще трохи подекуди аж понахилялись (І. Нечуй-Левицький

— прийменниково-іменникова словоформа в непрямому відмінку, напр.: Минуло близько години.

Простий підмет може ускладнюватися повторенням тієї самої форми, частками, займенниковими формами в ролі підсилювальних часток, напр.: Був день як день (Л. Костенко

Складені підмети, їм властива семантична єдність компонентів, що ґрунтується на обов'язковій лексичній сполучуваності слів (сорок студентів, багато людей, загін космонавтів). Такі підмети с синтаксично неподільними словосполученнями, головне слово яких обов'язково вимагає залежної словоформи.

До складених підметів належать:

кількісно-іменникові сполуки, що становлять поєднання кількісних числівників з іменниками в називному чи родовому відмінках, та збірні і неозначені числівники, іменники з кількісним значенням, що поєднуються з іменниками в родовому відмінку, напр.: Тридцять років минуло відтоді

підмети, що складаються із займенника або числівника в називному відмінку та родового відмінка з прийменником з, вони мають значення вибірності, що обмежується головним компонентом (перший з нас, один, з делегатів,троє з учителів, соціативний підмет, що будується за моделлю «іменник (займенник, субстантивоване слово) в називному відмінку + іменник (займенник, субстантивоване слово) в орудному відмінку з прийменником з»; при цьому ознака, виражена присудком, стосується обох компонентів підмета однаковою мірою, напр.: Ми з Яшком у себе теж посадили шовковицю (Петро Панч). Якщо ж присудок уживається в однині, то частіше підметом є лише слово в називному відмінку (при цьому необхідно зважати на контекст), напр.: Жив у тій хаті Окрім Поліщук з жінкою(Марко Вовчок);підмети, в яких синтаксично головне слово має послаблену номінативність, напр.: Сміху сиплеться срібна злива (В. Бичко);

Складеним буває й інфінітивний підмет за умови інформативної недостатності неозначеної форми дієслова напр.: Стати переможцем, залишитися ним було його давньою мрією (В. Собко

Функцію підмета може також виконувати речення, напр.: «І вражою злою кров'ю волю окропіте — з дитинства знайомі слова (О. Гончар).Отже, основним засобом вираження підмета є іменник у називному відмінку. Регулярно виконують функцію підмета субстантивовані слова і вирази.

Присудок — головний член двоскладного речення, який, указуючи на модально-часову характеристику носія предикативної ознаки, перебуває в предикативному зв'язку з підметом.

Диференційними формальними та семантичними ознаками присудка е:

— входження в структурну схему речення як головного члена;модально-часова характеристика носія предикативної ознаки;

співвідношення з ремою в типових випадках при актуальному членуванні речення;

співвідношення з предикатом у семантико-синтаксичній структурі речення;

вираження дієслівною формою;

перебування у двобічному (предикативному) зв'язку з підметом;

—поєднання з підметом способом предикативного зв'язку — координацією;

—типова позиція після підмета.

За морфологічними параметрами присудки поділяють на дієслівні та іменні, за вираженням модально-часових значень — на прості, складені та подвійні (складні) присудки.

Простий дієслівний присудок. Це найтиповіша форма присудка двоскладного речення, оскільки саме дієслово с найбільш пристосованою формою для вираження присудка.

Простий дієслівний присудок виражається:

формами дієслів теперішнього, минулого і майбутнього часів, наказового та умовного способів, напр.: Пролітала зозуленька через ясний бір, завітала дівчинонька до козака е двір

вигуково-дієслівними формами типу бух, хап, блись стук, клац, скік, зирк та ін., які набувають у тексті значення дієслів минулого часу доконаного виду, напр.: Аж двері рип у хату із сіней (Л. Глібов

—фразеологізмами дієслівного типу, напр.: Стара напнула її мокрим рядном

—інфінітивом, який є еквівалентом особового дієслова і виконує функцію простого дієслівного присудка, напр.:Я їй розказувати, а вона сміятись та радіти Простий дієслівний присудок може ускладнюватись частками було, бувало, давай, повтором присудка, додаванням ще одного дієслова в препозиції в тій самій формі, порівняльними частками як, мов, ніби, наче, немовби,

Складені (двохелементні) присудки. Термін «складений присудок» у такому значенні, в якому його використовують нині, запровадив Ф. Буслаєв

О. Шахматов трактував складений присудок як «подвійний».

Ураховуючи структуру складеного присудка, його поділяють на два типи: складений дієслівний та складений іменний.

1. Складений дієслівний присудок. Складається з допоміжного дієслова, що виконує функцію зв'язки, та інфінітива.

У сучасному мовознавстві виділяють дві групи допоміжних дієслів у складеному дієслівному присудку: фазові і модальні. Допоміжні дієслова є особовими формами фазових і модальних дієслів, які, доповнюючи лексичне значення присудка, виражають його модально-часове значення.

Допоміжні модальні дієслова. Модальними називають допоміжні дієслова, що вказують на необхідність, бажаність, можливість дії (стану).

2. Складений іменний присудок. Складається з дієслова-зв'язки та іменної частини.

Іменний складений присудок становить єдність, репрезентовану службовим словом (зв'язкою) і повнозначним словом — іменем у формі певного відмінка. Ім'я (повнозначне слово) — основний компонент складеного іменного присудка, дісслово-зв'язка вказує на час і спосіб.

Часто трапляються складені іменні присудки з нульовою зв'язкою бути в теперішньому часі. Трикомпонентні присудки. Це ускладнена модель, що поєднує в собі складений дієслівний і складений іменний присудки. Найтиповішу форму ускладненого іменного присудка становить модель «допоміжне модальне дієслово у відповідній часовій та способовій формі + дієслівна зв'язка у формі інфінітива + предикативний член (іменник, прикметник, займенник, дієприкметник)», напр.: Я ж міг уже тоді бути членом цієї літературної організації.

Складний (подвійний) присудок. Становить таку конструкцію, обидва повнозначні компоненти якої перебувають з підметом у подвійному предикативному зв'язку. Перший компонент подвійного присудка — особова форма повнозначного дієслова на означення руху, стану чи діяльності, другий — найчастіше прикметник чи його еквівалент.