33. Речення як основна синтаксична одиниця мови, його значення. Типи простих речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні. Окличні речення.

У мовознавстві існують різні підходи до трактування речення як синтаксичної одиниці. у лінгвістиці відомо до 600 визначень речення. Одним із найпопулярніших є визначення речення В. Виноградова. Він визначає речення як інтонаційно і граматично оформлену найменшу комунікативну одиницю, що служить головним засобом формування, вираження думки, вольових почуттів і емоцій.

Мельничук тлумачить речення як «основну знакову одиницю мовлення, яка формується з мовних знаків нижчого порядку (лексичних, фразеологічних і синтаксичних) і відзначається внутрішньою цілісністю і зовнішньою автономністю, виступаючи поза контекстом у ролі закінченого відрізка мовлення і виділяючись у контексті на єдиному рівні членування».

Вихованець при визначенні речення бере до уваги формально-синтаксичні, семантико-синтаксичні, комунікативні, мовні та мовленнєві показники, що цілком закономірно з урахуванням різних аспектів вивчення речення.

Речення — мінімальна комунікативна одиниця, яка оформлена за законами певної мови і є відносно завершеною одиницею спілкування і вираження думки.

Більшість мовознавців як основну ознаку речення виділяє предикативність.

Предикативність — комплексна синтаксична категорія, що виражає співвіднесеність повідомлення з дійсністю і формує речення як комунікативну одиницю.

Предикативність як граматична категорія охоплює ті особливості речення, що репрезентують повідомлюване як реально здійснюване в теперішньому, минулому чи майбутньому часі або як ірреальне, тобто можливе, бажане тощо. Такі граматичні значення об'єднуються спільним значенням стосунку повідомлюваного до дійсності. Це спільне значення називають модал ьністю.

Значення модальності нерозривно пов'язане зі значенням часу. Ці категорії мають спеціальні мовні засоби для свого вираження: форми способу і часу, спеціальні частки тощо. Якщо реченням з реальною модальністю властива часова визначеність, чітко встановлений часовий план (теперішній, минулий, майбутній час), то реченням з ірреальною модальністю властива часова невизначеність, однак часовий план таких речень уточнюється в контексті.

крім загального значення модальності як відношення повідомлюваного до дійсності, речення може мати і значення ставлення мовця до повідомлюваного. Таку модальність називають суб'єктивною, напр.: Сестра, мабуть, приїде; Сестра, очевидно, приїде;

Мельничук виділяє сім модальних значень, які різняться синтаксичними засобами: розповідності, бажальності, умовності, питальності, спонукальності, гіпотетичності, переповідності.

Категорію модальності в різних аспектах досліджували русисти: О. Шахматов, О. Пєшковський, В. Виноградов, Н. україністи: О. Мель-ничук, В. Русанівський, І. Вихованець, А. Грищенко, П. Ду-дик, , М. Плющ, Н. Гуйванюк, І. Слинько, та ін. Крім названих ознак, виділяють іще граматичну організованість, семантичну та інтонаційну завершеність речення. Воно — завжди граматично організована одиниця, що виражає відносно закінчений зміст..

Спільним для простих і складних речень е те, що до основного речення можуть приєднуватися сполучниковим або безсполучниковим зв'язком винесені за його межі предикативні одиниці, які дістали назву приєднувальні конструкції.;

Приєднувальні конструкції — речення, що становлять додаткові повідомлення до опорного речення, виділяючись при цьому в окреме самостійне речення. Типи речень за метою висловлювання У мовознавстві стосовно принципів поділу речень за метою висловлювання існують різні погляди. Так, Л. Булаховський поділяє речення за інтонацією на розповідні, питальні і окличні. Н. Шведова за метою повідомлення виокремлює непитальні і питальні, а непитальні, в свою чергу, диференціює на розповідні, спонукальні і речення зі значенням бажання. Деякі мовознавці виділяють розповідні, питальні і спонукальні речення (Є. Галкіна-Федорук, В. Бабайцева, О. Руднєв, Б. Кулик, А. Медушевський), інші — ще оптативні (бажальні) речення (І. Вихованець, А. Загнітко, М. Каранська, В. Кононенко та ін.), розповідні речення — речення, які містять повідомлення і опис певних явищ і фактів дійсності. Розповідним реченням властива специфічна розповідна інтонація, що підвищується на найважливішому для повідомлення слові й у кінці речення знижується.

Питальні речення — речення, що містять запитання, яке вимагаєвідповіді від співрозмовника. ,відповіді

Первинна функція питальних речень полягає в тому, що вони спонукають до відповіді іншого (інших) мовця,

Засобами вираження питання є питальна інтонація питальні займенникові слова, питальні частки, порядок слів, за яким слово, що виражає питання, переноситься на початок речення.

Питальні речення, з огляду на тип питання і характер передбачуваної відповіді, поділяють на загальнопитальні і частковопитальні. Невласне питальні конструкції зазначенням близькі до розповідних і спонукальних речень, виражають риторичне ствердження чи заперечення, або ввічливе спонукання, не вимагають відповіді на поставлене запитання, Чи є кращі в життю літа та над молодії? (Леся Українка).

Спонукальні речення — речення, що виражають волевиявлення: наказ, заклик, прохання, вимогу, побажання тощо.

Речення зі звичайною інтонацією називають неокличними Розповідні, питальні, спонукальні речення, що вимовляються з особливою інтонацією, називають окличними. В кінці таких речень ставиться знак оклику. Окличними можуть бути прості і складні речення, в яких часто використовуються вигуки, прислівники, займенники напр.: А дівчата були й справді гарні!