3.Укр.. Мова і діалекти на різних етапах суспільно історичного розвитку. Діалектне членування сулм, Питання про діалектну базу сулм.

На різних етапах сусп.-іст. розвитку по-різному, взаємодіяла з терит. діалектами. У старій укр. літ. мові кінця ХІ-ХІV ст. та середньоукраїнській мові кінця ХІV-початку ХVІІІ ст. літературно-писемна мова більшою чи меншою мірою зближалася з народною мовою, але це зближення було обмежене взаємодією з окремими (часом дуже різними) діалектами в мові творів різних письменників, різних за стилем, жанром, місцем написання пам'яток. Жива народна мова мала велике значення для «руської мови», «простій руській мові», характер відображення територіальних діалектів в інтермедіях, творчості мандрівних дяків. Перший високохудожній твір народною мовою (одним із основних діалектів – середньо наддніпрянський діалект, полтавська говірка) написав І.П. Котляревський. Мова творів Т.Г. Шевченка носить наддіалектний характер, бо містить синтез елементів розмовної мови, а саме: відсутність діалектної обмеженості, повнота відображення в його творчості нар. лексики і фразеології, широке викор. мовних надбань світ.л-ри, семант. засвоєння церк.-слов. і елем. рос.м.

Місцеві діалекти (залишки попередніх мовних формувань) збереглися в українській мові до цього часу, вони є джерелом збагачення літературної мови (хробак – півд.-зах.д-т). Розрізняють території трьох основних груп діалектів (північна (поліська) – Черніг., Півн.регіони, Півд.регіони Білор.(окр.д-ти: 1.Лівоб.поліс. чи сх..поліс.гов.2.Пр.бер.поліс. чи сер.поліс.3.Вол.поліс. чи зах.поліс.(над буз.поліс.) ); південно-західна – Вінн., Хмел., Терн., Львів., І.-Фр., Чернів., Закарп., півд.регіони Жит., Ровен., Волин.обл., деякі рег.Черкас., Кіров., Мик., Од.обл.(1.Волин.-поділ.2.Гал.-бук.3.Карп.гр.) та південно-східна – півд.рег.Київ., Сум.обл., терит. Харк., Луган., Полт., Дніпроп., Зап., Херс., Мик., Од., Черк., Кіров. Обл.(1.Серед.наддніпр.2.Слобож.3.Степові)), кожна з них характеризується своїми фонетичні, морфологічні, лексичні риси. Найголосніші з них:ПІВН.:Ф.:сист.вокал. „акання”, явище аферези-не розв. протетичні зв.(довгобразий(довгообразий), дифтонги:іе,іи,иі,ие,уе,уи,уі;сист.пригол. відсут.м′як.р,ц(бура),шипл.напівмяк. перед давн. /е/(шєсть);М.:зак.-е в ім.с.р.Н.в.одн.(життє), зак.-ови,-еви в ім.ч.і с.р.Д.в.одн.(братове,краєви),зак.-ей в ім.Р.в.мн.(хатей, полей),зак.без –й в прикм.ч.р.Н.в.одн.(весели хлопець);ПІВД.-ЗАХ.:Ф.:кунь, вил,дзйєкую,вару,швіт,кирниця;М.:людий-людей, гостий-гостей; синий,литний(літній); ми - мене, го – його, ї – їй, ходжу, ходю, прошу, просю; сплят, пишут; му ходити-буду ходити;ходив бих (би);Л.:брич-бритва,віче-зібрання,глота-юрба,изволь- джерело;Ф.: черг.о,е з і (міст-місток),пом’як.тв./р/ та шипл.перед /а/ (комар’а, лош’а),мнясо, сухар’, „акання”(прийдеца); М.:селяне,люде; на конім, у гостіх;гарній;до його, но йому;возють,поють,на коніх, ,свахі;конями//кіньми.

Варто також підкреслити, що позадіалектних (загальноукраїнських) рис мало. Це спільнослов'янські (найбільше в лексиці - іти, земля, я, добре, жити), спільносхіднослов'янські (повноголосся, [о] з [є] на початку складу, [ч] з [кг'], [кj], спільноукраїнські (твердість приголосних перед [є], [и], гортанний звук [г], тверді губні та деякі ін.), але вони об'єднують всі наріччя та говори в єдине ціле, творять загальну органічну основу української мови.

У другій половині ХІХ ст. виникла дискусія серед українських діячів: який діалект народної мови треба взяти за основу літературної мови. Існувало два погляди: «східняки» (Б. Грінченко, А. Кримський, М. Костомаров, II. Куліш, І. Нечуй-Левицький, В. Самійленко та інші) заявляли, що літературну мову треба рішуче скерувати на середньо-наддніпрянський діалект, а «західники» обстоювали «теорію злиття», тобто синтезу всіх наріч у єдиній українській літературній мові. Згодом прихильників «теорії злиття» ставало менше, її зрікся й І.Франко, він виправляв мову своїх давніх творів за східними зразками.

Ініціаторами української літературної мови на народній основі були українці центральної Наддніпрянщини й Лівобережжя, тому це наріччя стало й підґрунтям. До того ж це наріччя мало ряд інших позитивних рис: 1) мало найбільше своєрідних рис серед інших слов'янських мов; 2) було найменше засмічене іншомовними впливами; 3) було діалектно найодноманітнішим; 4) ним користувалася найбільша кількість українців.

За даними В.Чапленка (мовознавець, письменник, літературний критик), з 12 фонетичних особливостей південно-східного наріччя всі ввійшли до літературної мови. Поза нею лишилися тільки деякі дрібніші явища, напр., вставний [н] після [м] замість [й]: мнясо, мняч, сімня. З 18 фонетичних явищ північної групи діалектів лише два стали надбанням літературної мови, та й ті спільні з південно-східним наріччям. З 15 фонетичних рис, властивих більшості говорів південно-західного наріччя, лише дві ввійшли до літературної: [і] з [о], [є], [і] з [ ],

Система фонем сучасної української літературної мови

У сучасній українській літературній мові налічується 38 фонем: голосних — 6 І приголосних — 32. Всі вони диференціюють значення слів або морфем.

До голосних фонем належать:

/а/: /е/: /й/: /і/: /о/: /У/ Решта — фонеми приголосні

Голосні фонеми сучасної української літературної мови реалізуються в таких звукових виявах:

Фонема /а/, її головним виявом є нелабіалізований наголошенийі ненаголошений звук [а\ заднього ряду низького підняття. У сусідстві з м'якими приголосними вона може реалізуватися такожу переднішому й трохи вищого творення звукові [а], що є її комбінаторним варіантом, хоч цей варіант у літературному мовленні належитьдо малопомітних.

Фонема /е/. У головному вияві, що буває тільки в наголошеній, або сильній, позиції, вона реалізується в нелабіалізованому звукові переднього ряду середнього підняття [е]. В ненаголошеній позиції ие фонема ІеІ реалізується найчастіше в звуках [е\ та \и\, що є її позиційними варіантами.

Фонема /и/. її головним виявом, що виступає під наголосом та перед [і], є нелабіалізований звук переднього ряду високого, хоч і трохи зниженого, підняття [и]: [син], [га'рниї]. У ненаголошеній позиції вона реалізується, як правило, в звуках [и], Іе], що є її позиційними варіантами.

Фонема /і/. У головному вияві завжди реалізується в нелабіалізованому звукові переднього ряду високого підняття [і]. Як її факультативний варіант зрідка може виступати також [і] або [и\: [і'нод'і], [и'нод'і],

Фонема /о/. Головним її виявом є лабіалізований звук заднього ряду середнього підняття Іо\. Зрідка в ненаголошеній позиції перед складом з наголошеним [у] І ще рідше перед складом з наголошеним [І] вона може реалізуватися також у звукові Іо] або [у\, що є ЇЇ позиційним варіантом. У сусідстві з м'якими приголосними як комбінаторний варіант можливий додатковий вияв фонеми /о/ в звукові [о! дещо переднішого творення, хоч і з незначним просуненням уперед. Фонема /у/. У головному вияві реалізується в лабіалізованому звукові заднього ряду високого підняття Іу]. Лише у сусідстві з м'якими приголосними може виявлятися в звукові [у] з дуже незначним просуненням уперед.

Нескладотворчі голосні [і] та Іу] є відповідно позиційними варіантами приголосних фонем [й] та [в]. Порівн. [даї\ — [даіу1], [стау]— коло [ста'ву].