32.Словосполучення як одиниця синтаксису. Типи словосполучень, їх характеристика.

Словосполучення — це мінімальна непредикативна одиниця синтаксису, утворена за нормами й правилами національної мови з двох чи більше лексично повнозначних слів на основі підрядного або сурядного зв'язку.

Зміст і структура словосполучення є закономірною ланкою у вченні про побудову мовлення, адже мовлення починається саме з окремих одиниць і правил їх поєднання. Першоосновою висловлювання є слова, які співвідносяться з предметами та явищами дійсності, а передають їх взаємозв'язки, тільки поєднавшись у словосполучення.

За морфологічним вираженням головного слова словосполучення поділяються на іменні, дієслівні і прислівникові. Іменні словосполучення — це словосполучення, утворювані іменником, прикметником, числівником або займенником. Словосполучення з іменником у ролі головного слова можуть включати залежне слово, виражене прикметником (білий сніг, дружня розмова) „ займенником (наша країна, весь край), числівником (три класи, дев'ятий день), іменником (дума про козака, місто-герой), прислівником (листи здалека), неозначеною формою дієслова (думка Поїхати). Словосполучення з прикметником у ролі головного слова включає залежне слово, виражене: іменником (сильний духом, широкий у плечах, вищий за брата), займенником (дорожчий над усе, рівний серед нас), прислівником (помітний давно, хоробрий надзвичайно).

Словосполучення з числівником у ролі головного слова являють собою поєднання числівника з залежним іменником або займенником (п'ять книг, сто вистав).

Дієслівні словосполучення — утворювані дієс. (особовими формами, інфінітивом, дієприкметником і дієприслівником). Залежним словом у дієслівному словосполученні може виступати: відмінкова або прийменниково-відмінкова форма іменника (будувати міст, зроблено запис), займенника (пізнати себе, спитав у нього), числівника (поділивши на три), прислівника (вирішити негайно, піднявши догори) або неозначеної форми дієслова (пропонувати заспівати).

Прислівникові словосполучення — це словосполучення, утворювані прислівником. Залежним словом при прислівнику може бути: прислівник міри або ступеня (надзвичайно гарно, особливо старанно, зовсім недавно) або прийменниково-відмінкова форма іменника, (далеко від Батьківщини, сумно за домівкою) .

Синтаксичні словосполучення поділяються на головне і залежне слово, що виступають різними членами речення. Словосполучення слід відрізняти від стійких (нечленованих) сполучень слів, що є власними назвами (Великий, або Тихий, океан, Організація Об'єднаних Націй) чи фразеологічними зворотами (тримати в руках, лікті кусати, байдики бити). Такі сполучення слів — власні назви і фразеологізми — в реченні виступають одним членом.

Підрядний зв'язок у словосполученні виражає граматичну залежність одного слова від іншого. Специфіка того чи іншого способу вираження підрядного зв'язку зумовлюється в основному не головним, а залежним від нього компонентом, його граматичним оформленням. Узгодження — тип підрядного зв'язку між компонентами словосполучення, при якому форми залежного слова уподібнюються формам головного, стрижневого слова: чарівний куточок, чарівна усмішка. Головним компонентом такого зв'язку є іменник або субстантивована частина мови, а залежним — прикметник (мудрий оракул, тривала розмова), займенник (усі небезпеки, моє благословення, такі вісті), порядковий і кількісний числівники (перший синочок, обидва рожни, сімома пирогами), дієприкметник (вичахле багаття, відчинена брама, потерпілі сусіди, зігнутий цвях), іменник-прикладка (бард Панчишин, велетка Бадбед, річка Рось).

Залежне означуване слово, як правило, стоїть у препозиції до основного слова і виявляє повне узгодження в можливих спільних формах, якими є форми роду, числа, відмінка: досвідчений тлумач, досвідченого тлумача, досвідченому тлумачеві; досвідчені тлумачі. Крім повного, узгодження може мати форми й неповного узгодження. Зокрема воно виявляється у словосполученнях з іменником — місто Київ, річка Рось, село Гвоздів, місто Черкаси.

Керування — вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово набуває форми того непрямого відмінка, якого вимагає відповідно до своїх лексико-граматичних особливостей керівне слово. За характером вираження керування може бути безпосереднім, коли засобом граматичного зв'язку є закінчення залежного компонента (підставити вітрила вітрові, символ правосуддя, зціляти недужих, молитися богові, його друзі, забороло шолома), або опосередкованим, коли граматичний зв'язок виражається не тільки відмінковим закінченням, а й прийменником (чкурнути на вулицю, як заведено в тамтешніх людей, скидатися на розкішний палац, проникнути в серце, пристати на це, трапезувати за столом).

П р и л я г а н н я — вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово має незмінну форму й поєднується з головним тільки за змістом. Залежний компонент виражається прислівником (неусипно пильнують, особливо яскраво, гарненько обміркувати, напрочуд шляхетно, щодуху тікають), дієприслівником (сидіти склавши руки, цілитися стоячи, мовчати посміхаючись, дивитися телевізор лежачи), неозначеною формою дієслова (не люблять тупцяти на місці, звеліти атакувати, зібралися стати на відпочинок).

Сурядний зв'язок у словосполученні виражає граматичну рівноправність, незалежність одного компонента від іншого; кожен із компонентів не пояснюється іншим і не пояснює його сам. Слід відзначити однофункціональність компонентів словосполучення, тобто вони відіграють однакову роль у створенні синтаксичної конструкції.