3. За будовою прийменники поділяються на три групи: прості, складні і складені.

До простих прийменників належать всі первинні: в, на, до, за з, о, під, перед, серед, через та ін.

До складних належать прийменники, утворені поєднанням два або кількох простих прийменників: з-за, з-під, з-попід, з-над, з-понад

Складені прийменники частіше розвиваються з одного або двох прийменників та іменників з прийменником або з прислівника ,з прийменником. У граматиці їх називають ще прийменниковими зворотами. Відіменні складені прийменники розвинулися і розвиваються із застиглих словосполучень первинного прийменника та іменника з абстрактним значенням у непрямому відмінку, наприклад: в справі, в галузі,по лінії, на випадок, в інтересах, У цих словосполученнях іменник поступово втрачає своє предметне значення і разом з прийменником, що йому передує, виконує роль службового слова. Так, в справі, е галузі, з метою означає те саме, що й первинний прийменник: в справі розвитку = в розвитку; в галузі мовознавства = в мовознавстві; з метою забезпечення або в інтересах забезпечення, для забезпечення.

Прислівникові складені прийменники розвинулись із сполучення прислівника Й наступного прийменника: нарівні з ... , поруч з ... ,.

Складені прийменники, або прийменникові звороти, більш властиві книжній мові.

Вживання прийменників. Вживаються прийменники тільки при іменних частинах мови, які мають форму непрямого відмінка (при іменниках, займенниках, субстантивованих прикметниках, дієприкметниках, числівниках), тому вони й називаються прийменниками.

Кожний прийменник може вживатися лише з певними непрямими відмінками іменника, числівника або займенника. Наприклад, тільки з родовим відмінком вживаються прийменники без, біля, коло, від, для, до, з~під, крім, після, проти

29.Сполучники, синтаксичні функції, морфологічний склад. Сполучники сурядності і підрядності, їх групи. Розмежування сполучників і сполучних слів. Перехід повнозначних слів у сполучники.

Сполучником називається службове слово, за допомогою якого поєднуються члени речення та окремі речення.

Сполучники, як І прийменники; не мають самостійно вираженого лексичного значення. Особливість їх як службових слів полягає в тому, що вони виражають смислові стосунки між однорідними або з лексич ного чи логічного боку зіставлюваними членами речення, а також між частинами складного речення, тоді як прийменники разом з відмінковими формами іменних частин мови виражають смислові відношення між неоднорідними членами речення.

Склад сполучників. За морфологічною будовою сполучники поділяються на 1) невивідні або прості; 2) вивідні: а) складні і б) складені.|

Нсвивідні, або прості, — це сполучники, які морфологічно не розкладаються на частини: а, і, та, але, бо, чи, Вивідні — складні і складені — це сполучники, утворені від інши частин мови.

Складні сполучники утворені внаслідок об'єднання в одне слово двох частин мови, наприклад: щоб = що + б; проте = про + те; зате — за + те

Між невивідними і вивідними сполучниками важко встановити чітк межу: деякі сполучники, наприклад, сполучники що, де, омонімїчні

Складені сполучники утворилися поєднанням відмінкових форм займенника той або якоїсь іншої повнозначної частини мови з сполучниками що, щоб або прислівником як, наприклад: тому що, через те що, для того щоб, в міру того як, незважаючи на те що та Ін. Найдавніші з усіх цих сполучників — прості| Нарешті, складені сполучники появились ще пізніше в зв'язку з розвитком складних речень: вони продовжують поповнювати розряд сполучників І нині, різноманітність їх значення весь час збільшується.

За вживанням сполучники поділяються на одиничні (/, а, але), повторювані (і — /, ні — ні, то —то, або — або, чи — чи), парні (не тільки — але й; як—так, хоч — але, якщо—то та ін.). І

За характером синтаксичних зв'язків між членами речення або окре- мими реченнями розрізняють сполучники сурядності і сполучники І підрядності.

Сполучники сурядності виявляють зв'язки синтаксично рівноправних елементів мови: вени з'єднують а) однорідні члени, б) прості речення в складносурядному і за значенням поділяються на три основні групи—є дна льн і (і, й, та, також), протиставні (а, але, та, проте, зате, однак), розділові (або, то, чи, хоч).

Сполучники підрядності служать для виявлення характеру залежності одного речення (підрядного) від другого (головного) і разом з тим для виявлення смислових взаємозв'язків між ними. До них належать: що, щоб, якщо, мов, немов, бо та Ін,

Сполучники підрядності за значенням поділяються на кілька груп;

причинові: тому що, тим що, бо, через те шр, в зв'язку з тим що;

мети: щоб, щоби, для того щоб, з тим наслідку: так що;

умовні: якщо, як, коли б, раз;

допустові: хоч, хоча, дарма що,

порівняльні: мов, мовби, немов, часові: щойно, як тільки, тільки-но,

У ролі підрядних сполучників у складнопідрядних реченнях часто виступають сполучні слова, склад яких поповнюється за рахунок переходу займенників і прийменників.

Від звичайних сполучників сполучні слова відрізняються тим, що вони не тільки з'єднують підрядне речення з головним, а й, 'виражаючи синтаксичні відношення між ними виступають тим чи іншим членом, речення.