3. Зміст права власності на природні ресурси.

Під змістом права власності на природні ресурси слід розуміти сукупність повноважень суб’єктів права власності по володінню, користуванню і розпорядженню природними ресурсами, що їм належать.

Розрізняють:

• право володіння – це право фактичного (фізичного чи господарського) панування над певним природним об'єктом, можливість утримувати територію, на якій розташований природний ресурс, позначати її межі з метою регулювання чи повної заборони доступу інших осіб на відповідну територію чи земельну ділянку.

Право володіння завжди повинно мати ту чи іншу правову підставу – титул. Правовою підставою володіння власника є його право власності. Для усіх інших осіб такою підставою є договір з власником, акт органу державної влади або органу місцевого самоврядування, інші юридичні факти. Екологічне право визнає лише титульне володіння;

• право користування – це право власника добувати з об’єктів природи корисні властивості для задоволення своїх потреб та інтересів. Можливість безпосередньо чи через створену ним юридичну особу господарського та іншого використання природних ресурсів з метою отримання доходів та інших благ від їх корисних властивостей.

З урахуванням екологічної специфіки природних ресурсів як об’єктів права власності під користуванням в даному випадку слід розуміти забезпечену законом можливість їх безпосередньої господарської експлуатації для наданих цілей шляхом вилучення з них їх корисних властивостей, у тому числі отримання плодів та інших прибутків.

- право розпорядження – є виключною правомочністю власника. Під правом розпорядження розуміють визнана за власником і гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення чи стану природних об’єктів, визначення їх юридичної долі (передача їх інших суб’єктам права у власність) шляхом вчинення дій, які не суперечать нормам чинного законодавства .

Усі зазначені правомочності здійснюються власником особисто, незалежно від волі та бажанням всіх інших осіб, і обмежується лише законом.

4. Припинення права власності на природні ресурси.

Припинення права власності на природні ресурси – це юридично значимі дії, спрямовані на припинення повноважень власника на землю, надра, води, ліси і т.д. Припинення, як і придбання, здійснюється на основі певних юридичних фактів, які умовно можна поділити на чотири групи:

1) обставини, пов’язані з припиненням існування об’єкта права власності (втрата, загибель);

2) обставини, пов’язані з припиненням існування суб’єкта права власності (смерть громадянина, припинення існування юридичної особи);

3) добровільна відмова (купівля – продаж, дарування);

4) примусове відчуження у власника природного об’єкта всупереч його волі на підставах, зазначених у законі. Примусове відчуження можливо внаслідок протиправних дій, до яких можна віднести:

• систематичне невнесення плати (податку);

• використання природних ресурсів способами, які призводять до зниження їх якості; хімічному та радіаційному забрудненню; погіршенню екологічної обстановки;

• нецільове використання;

• порушення строків освоєння (використання);

• укладення договорів з порушенням порядку придбання або відчуження природних ресурсів.