Самостійна робота № 1

Тема : Становлення і розвиток Української Народної Республіки.

План

1. Законодавча діяльність Центральної Ради, Малої Ради, Генерального Секретаріату та Ради Міністрів України.

1. Законодавча діяльність Центральної Ради, Малої Ради, Генерального Секретаріату та Ради Міністрів України.

З перших днів національно-демократичної революції в Україні йшов процес формування республіканської форми правління..

Центральна рада. Після лютневих подій в Петрограді центром, навколо якого згуртувались національно-патріотичні сили України, стала Українська Центральна рада.

На першому етапі Центральна рада, за словами М. Грушевського, була "Тимчасовим Українським Урядом" і фактично зосередила в собі функції і законодавчої, і виконавчої влади. Спочатку вона формувалася не шляхом загальних виборів, а на основі делегування до її складу представників різних демократичних громадських організацій. Планувалося, що Центральна рада припинить своє існування після скликання Всеукраїнських Установчих зборів. Всеукраїнський Національний конгрес, що відбувся 17—21 квітня в Києві, санкціонував статус Центральної ради, як вищого територіального органу влади в Україні. Конгрес прийняв рішення, згідно з яким Центральна рада мала розвиватися як національний парламент. Формою роботи Центральної ради були пленуми. Одним з перших документів, що юридично закріпляв статус Центральної ради, був "Наказ Українській Центральній раді" від 5 травня 1917 року. В Наказі говорилося, що робота Центральної ради мала проводитися через її Загальні Збори та Комітет ради. Загальні збори поділялися на звичайні (чергові) — скликалися раз на місяць і визначали головні напрямки діяльності Ради і надзвичайні — їх скликали в разі нагальної необхідності. Загальні збори працювали посесійно. Комітет Центральної ради був постійно діючим органом, до складу якого входила Президія Ради і комісії.

Свої рішення Центральна рада приймала у вигляді універсалів, постанов, ухвал, резолюцій.

Згідно з І Універсалом 28 червня 1917 року було створено перший український уряд — Генеральний секретаріат.

.

29 липня 1917 року Мала рада затвердила Статут Генерального секретаріату, який М. Грушевський назвав "першою Конституцією України". Статут визначав взаємини між Генеральним секретаріатом і Малою радою, порядок діяльності уряду, законодавчу процедуру тощо. Генеральний секретаріат був підзвітним Малій раді.

На засіданнях Генерального Секретаріату розглядалися питання судоустрою, військового будівництва тощо. Особливе місце займали питання зовнішньої політики.

12 жовтня 1917 року Генеральний секретаріат розробив і затвердив Декларацію, яка розширила його повноваження, обмежені Інструкцією Тимчасового уряду. Уточнювалася компетенція секретарств і Генерального секретаріату в цілому.

Місцева влада і місцеве самоврядування. І Універсал зберігав існуючу систему органів місцевої влади. Як відомо, більшовики були прихильниками злому попередньої державної системи. Центральна рада, навпаки, намагалася пристосувати її до потреб національно-державного будівництва.

Самостійна робота № 2

Тема :Гетьманська держава.

План

1.Державне будівництво Гетьманату.

2. Місцеві правоохоронні органи. Будівництво збройних сил.

3. Право періоду гетьманської держави.

1.Державне будівництво Гетьманату.

Форма правління, яку було запроваджено за П. Скоропадського, можна вважати за перехідну до президентської республіки. Викликають заперечення висновки тих авторів, які вважають, що відбулося повернення до монархії.

Ідея короткочасної сильної влади знайшла відображення в "Законах про тимчасовий державний устрій України" від 29 квітня 1918 року. Замість назви держави "Українська Народна Республіка" було встановлено нову — "Українська держава".

Гетьман був вищим органом влади. Йому належала вся повнота законодавчої та виконавчої влади. Гетьман виступав також як "найвищий керівничий всіх зносин Української держави з закордонними державами" і

"верховний воєвода української армії і флоту". Крім цього він здійснював помилування.

Рада Міністрів, або гетьманський уряд, здійснювала координацію і організацію діяльності центральних органів управління. її очолював Отаман-Міністр, якого через деякий час перейменували в Голову Ради Міністрів. При Раді Міністрів було створено Генеральну канцелярію на чолі з Генеральним секретарем (згодом державним секретарем).

До Ради Міністрів входили наступні міністерства: внутрішніх справ, народної освіти, фінансів, торгівлі й промисловості, харчових справ, земельних справ, судових справ, закордонних справ, військових справ. Згодом було створене міністерство народного здоров'я і міністерство сповідань, яке займалося релігійними проблемами.

25 травня 1918 року приймається "Положення про Малу Раду Міністрів" . Вона формувалася із заступників міністрів і розглядала організаційні питання і "ті законодавчі і адміністративні пропозиції окремих міністрів, що в силу їх нескладності не потребували взаємної згоди відомств у письмовій формі".

Місцеве управління. Прийшовши до влади, П. Скоропадський розпустив місцеві органи, сформовані Центральною радою, і поновив колишні назви. Було поновлено, існуючий ще за царизму, адміністративно-територіальний поділ на губернії, повіти, волості. Місцеві адміністрації очолили старости, які замінили комісарів. Старостам належала вся повнота влади на місцях. Всю систему місцевої адміністрації очолювало Міністерство внутрішніх справ.

2. Місцеві правоохоронні органи. Будівництво збройних сил.

Мабуть, єдиною державною системою, що не зазнала втручань при зміні влади, була судова.

25 травня 1918 року приймається Закон про титул, іменем якого твориться суд в Україні — "іменем закону Української держави". 2 червня 1918 року приймається закон, який уточнював функції Генерального суду і окреслив перспективи судової реформи. Згідно з цим законом Генеральний суд складався з трьох департаментів: цивільного, карного і адміністративного. Тимчасово, до завершення судової реформи, він мав виконувати касаційні функції Головного військового суду.

8 липня 1918 року гетьман затверджує Закон про заснування Державного Сенату, який перебирав на себе функції "вищої в судових і адміністративних справах державної інституції". Закон визначав структуру Державного Сенату, вимоги до сенаторів і порядок їх призначення.

Очолював Державний Сенат Президент. До структури Державного Сенату входили: Генеральний адміністраційний суд, Генеральний карний суд і Генеральний цивільний суд.

Завершували систему загальних судів в Україні мирові суди, підсудність яких визначалася постановами Ради Міністрів від 14 і 21 липня 1918 року.

Військові суди Української держави діяли на підставі Закону "Про організацію військово-судових установ та їх компетенції" від21 червня 1918 року. Вони поділялися на вищі і штабні суди

Менш реформованою в Українській державі була система прокуратури. Відповідно Закону "Про Державний Сенат" функції Генерального прокурора виконував Міністр юстиції. Посади прокурора і товариша прокурора були введені при кожному з трьох генеральних судів і при Загальному Зібранні Державного Сенату.

18 травня 1918 року приймається Закон про Державну варту. Під виглядом "державної варти" відроджувалася поліція. Державна варта підпорядковувалася старостам. На рівні губернії варту очолював помічник-інспектор Державної варти, а на рівні повіту — начальник повітової Державної варти. За законом один вартовий мав припадати на 400 осіб населення.

3. Право періоду гетьманської держави.

Як і в питаннях формування органів влади і управління, так і при створенні правової системи гетьманська адміністрація пішла шляхом рецепції тих нормативних актів колишніх режимів, які не суперечили соціально-економічним і політичним інтересам Української держави. Так, 16 травня 1918 року Міністерство праці розповсюдило циркуляр "Про закони, циркуляри і розпорядження Російського уряду і Центральної ради", за якими всі акти трудового

законодавства, "якщо вони не скасовані Урядом Української Держави", зберігають свою чинність.

До позитивного доробку гетьманської адміністрації слід віднести те, що з перших днів свого існування вона встановила правові основи законотворчого процесу. В "Законах про тимчасовий державний устрій України" підкреслювалося, що прийнятий закон вступає в силу "від часу, призначеного для того в самім законі", а скасувати закон можна було тільки силою іншого закону.

Право готувати законопроекти отримували відповідні міністерства. Законопроект передавався на обговорення до Ради Міністрів, а отримував чинність після затвердження Гетьманом.

2 червня 1918 року приймається Закон "Про порядок складання законопроектів, внесення їх до Ради Міністрів, обговорення, затвердження їх та про форму і порядок оголошення законів". Закон встановлював компетенцію Ради Міністрів в процесі законотворчості. Керівництво цим процесом покладалося на Державну канцелярію і на Державного секретаря, який особисто подавав законопроекти до Ради Міністрів.

Конституційне право. Основи конституційного права знайшли відображення в "Законах про тимчасовий державний устрій України" від 29 квітня 1918 року. Цим актом визначалася форма правління, а також система органів влади і управління.

2 липня 1918 року гетьман затверджує Закон про громадянство Української держави. Під українським громадянством розумілася "державно-правова приналежність людини до Української держави, що надає права й обов'язки українського громадянина" (ст.1). Закон забороняв подвійне громадянство (ст. 2). Найважливішими законодавчими актами в галузі цивільного права були закони, які регулювали власність. Головна тенденція цих законів — захист права приватної власності. Про це, зокрема, говорить Закон "Про право продажу і купівлі земель поза міськими поселеннями".

Законодавство в галузі кримінального права носило відкрито каральну спрямованість. Це підтверджує зміст Закону від 8 липня 1918 року "Про заходи боротьби з розладнанням сільського господарства".

Самостійна робота № 3

Тема: Українська Народна Республіка часів Директорії

План

1. Внутрішня і зовнішня політика Директорії.

2.Закон про формування державного устрою та порядок законодавства в УНР від 12 листопада 1920 року.

1. Внутрішня і зовнішня політика Директорії.

До складу Директорії входили три директори — В. Винниченко, С. Петлюра, Ф. Швець. Через деякий час вони кооптували ще двох членів — П. Андрієвського і А. Макаренко.

Часи, в які Директорія прийшла до влади, були дуже складними.

Наближався кінець першої світової війни. Центральний блок зазнав у ній поразки. В Австро-Угорщині та Німеччині в жовтні — листопаді 1918 року вибухнула революція. Німецькі та австро-угорські війська не хотіли більше воювати і залишали Україну.

Використавши полк Українських січових стрільців під командуванням Є. Коновальця, Директорія повела наступ на Київ. До неї почали масово приєднуватися повстанці, і 14 грудня 90-тисячна армія Директорії здобула Київ. 18 грудня 1918 року до Києва урочисто в'їхав уряд Директорії, який відразу ж відновив назву держави — Українська Народна Республіка.

21—24 грудня у Києві відбувся губернський селянський з'їзд, 700 делегатів якого висловили щиру подяку Директорії і обіцяли їй підтримку "в боротьбі за Українську Трудову Республіку".

Майже одночасно з інтервенцією військ Антанти на північних і північно-східних кордонах України з'явилися війська більшовицької Росії. 24 грудня 1918 року було повідомлено, що в зв'язку з анулюванням Росією Брестської мирної угоди радянська Росія більше не визнає Україну за суверенну державу. УНР опинилася в дуже скрутному становищі. До зовнішньополітичних труднощів додалися внутрішні. Селяни, що підтримали Директорію в боротьбі проти гетьманського режиму, вважали своє завдання виконаним. Армія УНР виявилася абсолютно небоєздатною як по складу, так і по озброєнню. За цих умов Директорія мала вирішити, кого обрати за союзника: більшовицьку Росію чи Антанту. Ця

проблема остаточно розколола політичні сили України.

На початку січня 1919 року у Києві відбувся ІVз'їзд УСДРП, який прийняв рішення про скликання парламенту і вибори органів місцевого самоврядування.

Перша сесія Трудового Конгресу (парламенту) відбулася 23—28 січня 1919 року у Києві. Із 593 депутатів, передбачених виборчим законом на нього прибуло понад 400.

Трудовий Конгрес висловився за демократичний лад в Україні, передав тимчасово законодавчу і виконавчу владу Директорії, проголосив загальне виборче право для виборів до майбутнього українського парламенту.

.

6 квітня 1919 року на черговій державній нараді, яка відбулась у Рівному, приймається рішення про створення нового соціалістичного уряду на чолі з Б. Мартосом. Призначення цього уряду свідчило про крах орієнтації на Антанту. Новий уряд закликав усі політичні сили "не дати чужинцям вкінець знищити рідний край".

У травні 1919 року наступ проти військ Директорії у Східній Галичині розпочала польська армія. До кінця травня Директорія втратила майже всю територію. В ці критичні дні вдалося провести реорганізацію армії УНР і на початку червня їй вдалося витіснити радянські війська з значної частини Правобережної України.

20 червня 1919 року вдалося підписати договір про припинення воєнних дій з польським урядом.

У березні — квітні українська делегація вела напружені переговори з польським урядом, які 22 квітня 1920 року закінчилися укладенням Варшавського договору. За цим договором Польща визнала Директорію незалежної УНР на чолі з головним отаманом С. Петлюрою, як верховну владу УНР. Польський уряд зобов'язувався не укладати ніяких угод з третіми країнами, котрі вороже ставилися до України. Польща визнавала за УНР право на територію східніше польського кордону 1772 року. Отже, Україні довелося заплатити за свою незалежність ціною територіальних поступок. До Польщі відходили Східна Галичина, Холмщина, Підляшшя, частина Полісся і Волині.

За умовами Варшавського договору об'єднанні збройні сили Польщі та УНР в кінці квітня 1920 року розпочали наступ на більшовиків. 6 травня польсько-українські війська оволоділи Києвом. Та згодом радянське командування перегрупувало сили і завдало ряду поразок об'єднаним силам.

12 жовтня 1920 року між польською і радянською сторонами було укладене перемир'я. Польський уряд зрадив Україну і залишив армію УНР напризволяще. 21 листопада армія Правобережну Україну було поділено: Холмщина, Підляшшя, Західна Волинь і Західне Полісся дісталися Польщі, Східна Волинь — радянській Україні.

Ризький мирний договір поклав край існуванню УНР, боротьба за яку тривала чотири роки. І хоча Українська держава не змогла затвердитись, її існування суттєво вплинуло на подальшу долю української національної державності.

2.Закон про формування державного устрою та порядок законодавства в УНР від 12 листопада 1920 року.

Про поступовий перехід від парламентської до президентсько-парламентської форми правління говорять закони "Про тимчасове управління та порядок законодавства в УНР" та "Про Державну Народну Раду УНР", які були затверджені С. Петлюрою 12 листопада 1920 року, за кілька днів до повного падіння УНР.

Закони передбачали розмежування влади між Директорією, Державною Народною Радою і Радою Народних Міністрів.

Директорія на той час остаточно ототожнювалася з її Головою. До його компетенції входило затвердження ухвалених Державною Народною Радою призначень та звільнень. Голова Директорії призначав Голову і членів Ради Народних Міністрів.

Державна Народна Рада планувалась як орган законодавчої влади і контролю за діяльністю Ради Народних Міністрів, складала державний бюджет і здійснювала контроль за його виконанням, розглядала і затверджувала міжнародні угоди, оголошувала стан війни тощо.

В день оголошення Декларації Директорія своїм Наказом затвердила Раду Народних Міністрів у складі 18 осіб, якій доручалося "негайне переведення в життя великих задач", окреслених Декларацією. Розподілу компетенції між Директорією і Радою

Народних Міністрів проведено не було.

Статус Ради Народних Міністрів як виконавчого органу закріпив "Закон про форму влади на Україні". Рада Народних Міністрів затверджувалася Директорією і була відповідальна перед нею. Ніякі інші повноваження цього органу регламентовані не були, що говорило про невизначеність відношення Директорії до принципу розподілу влад. Конгрес дав доручення Раді Народних Міністрів підготувати вибори майбутнього Сейму України, органу, повноваження якого, знову ж таки, визначені не були.

Самостійна робота №5

Тема:Становлення і розвиток Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР)

План

1. Створення уряду ЗУНР – Тимчасової Ради Міністрів. Формування місцевого адміністративного апарату.

2. Значення акту злуки ЗУНР і УНР .

3. Падіння ЗУНР, його значення.

1. Створення уряду ЗУНР – Тимчасової Ради Міністрів. Формування місцевого адміністративного апарату.

Процес формування вищих органів влади і управління на західноукраїнських землях був тотожнім такому ж процесу в Великій Україні. Еволюційний шлях Центральної ради від суспільно-політичного органу до парламенту повторила Українська національна рада. Вже в відозві "До населення міста Львова" і "Український народе" зазначалося, що "найвищою владою на українських землях Австро-угорської монархії є Українська Національна Рада". В подальшому життя вимагало вдосконалення структури і компетенції Ради.

15 листопада 1918 року приймається Закон про доповнення її складу представниками з повітів та великих міст. 4 січня 1919 року була створена Президія Ради у складі Президента і чотирьох його заступників. Введення посади Президента не означало, що ЗУНР відмовляється від парламентської форми правління. В даному випадку ця посада була тотожня посаді спікера в парламенті. Президент скликав засідання Української Національної Ради і головував на них. Цього ж дня було створено ще один орган — Виділ Української Національної Ради. До його складу входили Президент і дев'ять членів. Виділ виконував функції колегіального глави держави.

Українська Національна Рада вважала себе тимчасовим органом і тому 31 березня 1919 року приймає Закон про скликання Сейму ЗУНР. 13 квітня 1919 року приймається Закон про вибори до Сейму. Однопалатний Сейм мав обиратися громадянами на основі загального, рівного, прямого виборчого права при таємному голосуванні. Активне виборче право належало громадянам з 21 року, пасивне — з 25. Позбавлялися виборчого права душевнохворі та засудженні судом за вчинення злочину. Посли Сейму обиралися за нацюнально-пропоршональною системою, що гарантувало всім національним меншинам право мати своїх представників у парламенті.

Уряд ЗУНР — Державний секретаріат — було утворено 9 листопада 1918 року. До його складу входило 14 секретарств: внутрішніх справ, зовнішніх справ, військових справ, фінансів, юстиції, торгівлі та промислу, шляхів, земельних справ, харчових справ, пошти і телеграфу, праці та суспільної опіки, суспільного здоров'я, освіти, публічних робіт, віросповідання. Очолював Державний секретаріат — прем'єр. Ним було обрано К. Левицького.

10 Листопада 1918 року прем'єр і члени уряду принесли присягу на вірність українському народові та державі.

Згодом за рахунок об'єднання секретарств їх кількість була скорочена до десяти. Було ліквідовано секретарство праці та суспільної опіки, суспільного здоров'я. Ці секретарства стали відділами секретаріату внутрішніх справ.

Місцева влада та управління. 1 листопада 1918 року Українська національна рада проголосила про ліквідацію на всій території держави старих органів місцевої влади та управління і закликала народ до створення нових, українських. Таким чином, у короткий термін було сформовано досить чітку систему центральних та місцевих органів влади і управління. Слід погодитись з О. Субтельним в тому, що "надзвичайно швидке й ефективне створення адміністративного апарату являло собою досягнення, що його могли повторити рідко які з нових східноєвропейських держав, не кажучи

вже про уряди Східної України".

2. Значення акту злуки зунр і унр

Мабуть, це була перша спроба за останні два сторіччя злити воєдино українські землі. Як близьку і зрозумілу мету сприймало населення Західної України возз'єднання зі своїми братами з Східної України.

Возз'єднання стало одним з головних завдань першого уряду ЗУНР. 10 листопада 1918 року приймається резолюція, яка зобов'язує Державний секретаріат вжити всіх заходів щодо об'єднання українських земель в одній державі. Війна з Польщею забирала багато сил і потребувала допомоги. Ще 5 листопада до Києва було споряджено делегацію, яка мала просити гетьмана П. Скоропадського про військову допомогу. Гетьман згодився направити до Львова корпус січових стрільців під командуванням Є. Коновальця. Але політична опозиція перешкодила це зробити.

21 листопада 1918 року Українська Національна Рада уповноважила Л. Цегельського та Д. Левицького вести в Києві переговори про об'єднання ЗУНР з Східною Україною. Але там відбулася чергова зміна влади — на місце Гетьманату прийшла Директорія. 14 грудня 1918 року у Фастові, під Києвом делегація ЗУНР підписала з Директорією так званий Перед вступний договір. В ньому йшлося про те, що: 1) ЗУНР виявила бажання об'єднатися з Великою Україною як складова частина цілого; 2) обидва уряди мають подбати про здійснення цього; 3) ЗУНР притримує свою територіальну автономію; 4) цей договір буде опубліковано за згодою Директорії УН Р та Державного секретаріату ЗУНР.

Для участі в урочистому акті возз'єднання було затверджено представницьку делегацію у складі 65 чоловік. Ця делегація мала засідати в Трудовому конгресі УНР, який вважався Всеукраїнським передпарламентом.

Акт соборності (возз'єднання, злуки) відбувся 22 січня 1919 року на Софіївському майдані у Києві. В Універсалі, який було проголошено з цієї нагоди, говорилося:" Віднині воєдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина й Угорська Русь) й Наддніпрянська Велика Україна. Віднині є єдина незалежна Українська Народна Республіка". Наступного дня з'явилися відповідні постанови Трудового Конгресу. Відтепер ЗУНР мала офіційно називатися Західною областю Української Народної Республіки.

Але через війну практичне злиття двох державних утворень відкладалося на майбутнє — до Всеукраїнських установчих зборів, обраних як Наддніпрянською, такі Наддністрянською Україною.

Фактично ж ЗУНР і надалі продовжувала діяти як окреме державне утворення. Подальші події знову розвели уряди ЗУНР і Директорії. Акт Злуки від 22 січня 1919 року так і залишився символом споконвічних прагнень українського народу до возз'єднання. Головними причинами, які не дали можливості втілити злуку в життя, були соціально-політичний консерватизм, взаємна нетерпимість лідерів двох державних утворень, їх різні зовнішньополітичні орієнтири. А разом все це привело до падіння як УНР, так і ЗУНР.

3. Падіння ЗУНР, його значення.

Українсько-польська війна 1918-1919 рр.

1 листопада 1918 р. — початок українсько-поль ського протистояння, яке призвело до війни.

11 листопада 1918 р.— захоплення польськими військами Перемишля.

Січень 1919 р.— переформування УГА в регуляр ну армію; польсько-українські переговори за посеред ництвом Англії.

Лютий 1919 р. — місія Антанти на чолі з генера лом Ж. Бартельмі, що мала розв'язати питання про перемир'я з Польщею. Місія вимагала негайно припи нити воєнні дії й установити демаркаційну лінію між Галичиною та Польщею від Кам'янки-Струмилової до Дрогобича та Турки так, що Львів і Дрогобицький

район (нафта) залишалися за Польщею. Уряд ЗУНР відхилив цю пропозицію.

Квітень 1919 р. — надання Польщі Францією військової допомоги (прибуття до Східної Галичини з Франції 70 тис. солдатів на чолі з генералом Ю. Галлером).

Травень 1919 р. — початок наступу польської армії по всьому фронту; підтримка польського на ступу Румунією, що захопила частину галицького Підкарпаття; невдала спроба УГА

зупинити наступ поляків на Золотій Липі; відступ українських військ до річки Збруч.

Червень 1919 р. — Чортківська офензива — на ступальна операція, в ході якої 25 тис. українських вояків примусили відступити по всій лінії фронту 100-тисячну польську армію; виснаження армії УГА безперервними боями протягом трьох тижнів.

25 червня 1919 р. — визнання представниками Антанти на Паризькій конференції права Польщі на окупацію Східної Галичини.

28 червня 1919 р. — початок контрнаступу польських військ.

Липень 1919 р. — окупація поляками Східної Галичини; відступ УГА до річки Збруч.

Причини та наслідки падіння ЗУНР

— Непослідовність та поміркованість внутрішньої політики ЗУНР.

— Війна з Польщею.

— Байдужість до долі Української республіки з боку великих європейських держав. Поглинення території ЗУНР різними країнами.

Східна Галичина:

червень—липень 1919 р. — окупація польським військами;

25 червня 1919 р. — рішення Паризької мирної конференції про надання Польщі права на володіння дими землями на 10 років;

21 листопада 1919 р. — надання Польщі радою Антанти 25-річного мандату на управління Східною Галичиною;

14 березня 1923 р. — рішення Ради Антанти про остаточне включення Східної Галичини до складу Польщі.

Північна Буковина:

листопад 1918 р. — окупація румунськими військами;

10 вересня 1919 р. — перехід Північної Буковині до складу Румунії за Сен-Жерменським договором.

Закарпаття:

березень-квітень 1919 р. — Закарпаття є автономною одиницею Угорської Радянської Республіки;

травень 1919 р. — окупація військами Румунії та Чехословаччини;

10 вересня 1919 р. — включення Закарпаття до складу Чехословаччини на правах автономії за Сен-Жерменським договором.

Самостійна робота №5

Тема:Утворення Української Радянської Республіки.

План

1. Створення радянського суду.

2. Створення основ радянського права.

1. Створення радянського суду.

Ліквідація судової системи та інших правоохоронних органів була складовою частиною більшовицької програми повної руйнації залишків структур державного апарату царського режиму, Тимчасового уряду, Центральної ради, Гетьманату та Директорії.

Судові органи. Юридичним оформленням початку радянського судового будівництва в Україні була постанова Народного Секретаріату України "Про введення народного суду" від 4 січня 1918 року. Народні суди повітів і міст були головною ланкою судової системи. За постановою створювалися дільничі, повітові і міські народні суди. Вироки і рішення народного суду були остаточними і не підлягали апеляційному і касаційному оскарженню.

Постанова від 4 січня 1918 року передбачала створення революційних трибуналів. 23 січня 1918 року приймається Положення про революційні трибунали, в якому були висвітлені питання їх організації та процесуальної форми діяльності.

В перший рік своєї діяльності радянська влада захоплювалася ідеєю перерозподілу компетенції між державними і громадськими органами на користь останніх. Не обійшло це і судову систему. Постановою Народного Секретаріату від 20 січня 1918 року з підсудності народного суду вилучалося цілий ряд справ. Так, житлові справи передавалися на розгляд житлових камер при місцевих Радах, земельні справи підлягали розгляду в селянських земельних комітетах, справи, пов'язані з соціальним страхуванням, розглядалися в страхових органах, примирливих камерах, трудові спори мали розв'язуватися у відділах праці місцевих рад.

2. Створення основ радянського права.

10 грудня 1918 року в РСФРР було прийнято Кодекс законів про працю. Дію цього кодексу було поширено і на Україну. Кодекс законів про працю проголошував загальний обов'язок працювати та право на працю, обов'язок виконувати встановлену міру праці та право на оплату праці, обов'язок дотримуватися дисципліни праці та радянських законів про працю, право на відпочинок та матеріальне забезпечення. Але в умовах воєнного комунізму не всі з цих положень спрацьовували.

Всі цивільно-правові спори вирішувалися тільки в народних судах.

Марина

Потерпілому, який зазнав шкоди та збитків від злочину, підсудного ревтрибуналу, надавалося право пред'явити цивільний позов через народний суд або під час розгляду кримінальної справи, або після закінчення розгляду в порядку цивільного судочинства.

В період, який розглядається, майновий обіг був майже відсутній, а питома вага цивільних справ у народних судах — незначною. Цивільні справи розглядалися рідко. Головним чином, це були спори між громадянами по розподілу сімейного майна, про виплату винагороди за зроблену роботу тощо.

Самостійна робота №6

Тема:Державно-правове будівництво в УСРР (1919 – 1920 рр.)

План

1. Становлення радянського права.

2. Заходи політики воєнного комунізму.

3. Розвиток федеративних зв’язків УСРР із РСФРР та іншими радянськими республіками.

1. Становлення радянського права.

Головною особливістю формування радянської правової системи в Україні було те, що вона складалася, як однорідна системі права в більшовицькій Росії

Конституційне право. Основи державного будівництва були визначені першими російськими декретами радянської влади, дію яких було поширено і на Україну. Як вищі, так і місцеві органи влади і управління будувалися за зразком більшовицької Росії. Головною ланкою державного механізму були Ради, які більшовики розглядали як найбільш прийнятну для них форму диктатури пролетаріату. 8 лютого 1919 року РНК України прийняла постанову "Про організацію місцевих органів Радянської влади та порядок управління", де поставила питання про передачу влади Радам. Юридично система Рад у масштабах всієї України була затверджена першою радянською Конституцією України.

Конституція УСРР1919року. Проект Конституції УСРР було обговорено на III з'їзді КП(б)У, який відбувся на початку березня 1919 року. З'їзд визнав необхідним прийняти для УСРР Конституцію РСФРР, допускаючи її зміни в залежності від місцевих умов.

14 березня 1919 року в Харкові на III Всеукраїнському з'їзді Рад приймається Основний закон республіки — Конституція УСРР, яка від цього часу стає юридичною основою державного будівництва в радянській Україні. Текст Конституції УСРР значно відрізнявся від Конституції РСФРР як за обсягом, так і за змістом.

Конституція складалася з чотирьох розділів: І — Загальні положення; II — Конструкція радянської влади; III — Декларація прав і обов'язків трудящого і експлуатованого народу України; IV — про герб і прапор УСРР. Другий розділ поділявся на підрозділи: А — Організація центральної влади і Б — Організація радянської влади на місцях.

В Декларації визначалась соціальна основа нової державності — диктатура пролетаріату і її політична основа — система Рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Звичайно, проголошення диктатури пролетаріату було фікцією, фактично, проголошувалася диктатура більшовицької партії.

Вищим органом влади Конституція оголосила Всеукраїнський з'їзд Рад

Органами влади на місцях були обласні, губернські, повітові та волосні з'їзди Рад, які формували свої виконавчі комітети. В містах і селах такими органами були міські та сільські Ради і обрані ними виконкоми.

Найважливішим завданням місцевих Рад було проведення в життя рішень центральних органів влади і управління.

Виборча система за Конституцією відображала загальну соціально-політичну ситуацію в країні. До виборів допускалися лише представники окремих соціальних груп, по відношенню до яких не застосовувались обмеження по статі, національності, освіті й віросповіданню.

Цивільне право. Сфера нового цивільного права формувалася в процесі націоналізації. Державна власність створювалася шляхом ліквідації приватної власності, націоналізації землі, банків, фабрик, заводів, транспорту тощо .