1.2.1.1. Чи можна вважати час у міфології історичним?

Однак первісне міфологічне розуміння історії, чи міфологічна історія, — це історія дуже специфічна, оскільки час у ній не рухається. Навіть за поділу вже у пізній міфології на час міфічний (сакральний) і час історичний (профанний) зміни в суспільстві, що відбуваються в історичному часі, проекціюються в час міфічний і зводяться до здійснених у ньому одноразових актів першотворення. Міфічний час при цьому постає як віковічний. Водночас він є універсальним першоджерелом не тільки інваріантних праобразів, але й магічних діючих духовних сил, що актуалізуються через ритуали інсценізації подій міфічної епохи і слугують засобом підтримки раз і назавжди встановленого порядку не лише у природі, айв історії.

Цей час, за влучною характеристикою СО. Токарева та Є.М. Мелетинського, є тим часом, коли все було "не так", як тепер. Міфічне минуле — це не просто попередній час, а особлива епоха першотворення. Міфічний час передував початку емпіричного часу; міфічна епоха — це епоха першопредметів і першодій (перший вогонь, перший спис, перші вчинки тощо). Усе, що відбувалося за міфічного часу, набуває значення парадигми (з грецьк. — приклад, зразок, образ), розглядається як прецедент, що є зразком для відтворення вже тому, що такий прецедент мав місце у споконвічні часи2. Таким чином, міфічний час ще не є історичним у власному, сучасному значенні цього слова.

1.2.1.2. Міфологія і міфологічний історичний світогляд

Незважаючи на те, що міфологія наскрізь просякнута антропоморфізмом і соціоморфізмом, її, однак, не можна ототожнювати з міфологічним осягненням історії природи й людини загалом. Міфологія справді визначає основні характеристики історичного світогляду міфологічного типу, але в деякому плані не вичерпує останнього, в поняттям порівняно вужчим. Вона становить ядро, найглибиннішій концентр і водночас живильне середовище міфологічного світогляду. Адже, крім міфології, міфологічний світогляд включає в себе, нехай навіть у зародковому стані, й інші уявлення тогочасних людей про історичну реальність — трудові, побутові тощо. І все ж визначальну роль у структурі означеного світогляду відіграють міфи в їх системних зв'язках, тобто — міфологія. В іншому ж аспекті міфологія може бути ширшим поняттям відносно історичного міфологічного світогляду, оскільки вона не вичерпується суто історичним змістом.

1.2.1.3. Міфологія як світоглядне осягнення первісної історичної епохи

Поняття "міфологія" вживається у кількох основних значеннях, тобто є полісемантичним. Насамперед, під міфологією розуміють процес виникнення, розвитку, структурування й функціонування певної системи міфів. Якщо ж міфологія розглядається як відповідна відносно самостійна галузь людських знань, присвячена спеціальному дослідженню міфів, термін "міфологія" набирає іншого тлумачення. Саме так визначав, наприклад, міфологію знаний фахівець з цього питання О.Ф. Лосєв. У відповідній статті "Філософської енциклопедії" він писав: "Міфологія (від грецьк. mythos — переказ, сказання та logos — оповідь): 1) фантастичне відображення дійсності, що виникає внаслідок одуховнення природи й усього світу у первісній свідомості; 2) наука, що вивчає образи цього відображення — міфи та відповідні їм сказання"8.

Іноді, коли йдеться про міфологію, трактовану за першим значенням цього слова, її поіменовують як міфотворчість, при цьому не тільки і, можливо, навіть не стільки як процес власне виникнення міфів, їх продукування первісною свідомістю, а у значно ширшому розумінні — як глобальне явище, що є глибинною, сутнісною та неодмінною характеристикою, атрибутом культурно-історичного поступу людства в цілому і кожного з народів, спільнота яких і становить всесвітню історію. У цій історії немає жодного народу, який оминув би етап міфотворчості.

Міфотворчість, наголошують С.О. Токарєв та Є.М. Мелетинський, розглядається як найважливіше явище культурної історії людства. У первісному суспільстві міфологія поставала як основний спосіб розуміння світу. Міф виражає світовідчуття й світорозуміння епохи його створення. Людині найранніших часів доводилося осмислювати навколишній світ. Міфологія й виступає як найдавніша, така, що відповідає стародавньому і особливо первісному суспільству, форма світосприйняття, розуміння світу й самої себе первісною людиною4.

Міфотворчість, процеси виникнення, утвердження, поширення, поділу, існування й зміни міфів як первісної форми осягнення історичної дійсності людиною стародавнього суспільства залежать, безумовно, чималою мірою й від зовнішніх обставин того часу — природних, побутових, історичних тощо. Однак не менше значення для правильного вивчення міфології та міфів, з яких вона складається, є розуміння міфології як необхідного, закономірного і неминучого етапу духовного розвитку кожного етносу.

Таким чином, з одного боку, своєрідність тієї чи іншої міфологічної системи визначається самобутністю певного етносу, його власною унікальністю й конкретно-історичними умовами існування та розвитку. З іншого ж боку, вже сама міфологія чималою мірою зумовлює неповторність того чи іншого народу, впливає на характер його психології, ментальність, на особливості формування національної духовної культури та її внутрішній зміст, процеси наступного духовного самовизначення народу в контексті всесвітньо-історичної ходи історії людства. Основною складовою будь-якої міфології, її базовою структурною одиницею є міф. І, навпаки, відмітною рисою міфологічного бачення навколишньої реальності є те, що міф ніколи не існує сам по собі, а лише сукупно, у вигляді певної множини міфів, іманентно, внутрішньо пов'язаних, тобто міфології.

Суспільство.Суспільна детермінація

Суспільство — це організована сукупність людей, об'єднаних характерними для них відносинами на певному етапі історичного розвитку. Суспільство — також соціальна самодостатня система, заснована на взаємовідносинах людей в процесі реалізації особистих потреб. Відносини людей у межах суспільства називають соціальними.

До теперішнього часу склалося таке наукове уявлення про соціальний детермінізм. Він, маючи своєю основою філософське розуміння детермінізму, виражає в той же час специфіку соціальної форми руху матерії, особливостей суспільства, його закономірностей, зв'язків і відносин; основних причин, умов, факторів, джерел та рушійних сил його розвитку та функціонування. У загальнофілософської ж плані детермінізм: а) у своєму початковому принципі є визнанням універсальної зв'язку в світі і залежності його явищ від сукупності умов і факторів; б) тісно пов'язаний з принципом причинності, але не тотожний йому, оскільки не зводиться до причинного обумовленості явищ (наприклад , є й інші форми детермінації: функціональна, кореляційний тощо); в) він не тотожний і визнання однозначної залежності одних явищ від інших, оскільки включає в себе і імовірнісні зв'язку. (Ймовірність, як і випадковість, носить об'єктивний характер, і її визнання не суперечить діалектичному розуміння детермінізму, як принципу обумовленості, визначеності буття); г) в суспільному житті він не виключає ні можливості вибору лвдьмі тих чи інших дій, ні їх відповідальності за цей вибір. Тому визнання необхідності людських вчинків дає об'єктивну основу для правильної оцінки дій людей. У цьому корінна відмінність детермінізму від фаталізму, тому що останній є продуктом або механістичного розуміння детермінізму, або теологічного погляду на світ.

Виходячи з цих теоретичних установок, план реферату склався з двох частин. У першому розділі розглядається системний характер детермінації суспільних відносин, у другій - особливості соціальної детермінації особистості як суб'єкта суспільних відносин.

Брахманізм як філософсько-релігійне вчення Стародавньої Індії.

Брахманізм — релігія стародавньої Індії, що розвинулася з ведизму та домінувала в період приблизно з 500 року до н. е. до 200 року н. е.

Термін «брахманізм» був запропонований у 19 столітті, але й зараз деякі джерела поширюють на цю релігію назву «індуїзм», розглядаючи брахманізм як його ранню форму. Назва релігії походить як від домінуючоюї позиції варни священиків — брахманів, так і від значення Брахми в якості верховної сили. Брахманізм відрізняється від індуїзму, що розвинувся пізніше багато в чому на його основі, тим, що в індуїзмі значна увага приділяється окремим божествам, таким як Вішну і Шива, та існує поклоніння їм — бхакті^[1]. З другого боку, він відрізнявся і від ведизму, що зосереджувався на складній міфології з великим числом божеств. Хоча брахманізм був переважно замінений іншими релігіями, зараз все ще існує консервативна секта його послідовників —шраута.

Ідеї брахманізму викладені у багатьох літературних творах класичного періоду, таких як Брахмани, Араньяки і Упанішади. Поряд з релігійно-філософськими текстами в період брахманізму з'явилася і більш практична література — Смріті, що має вигляд настанов і правил здійснення ритуалів.