16.Що таке самосвідомість та які її функції?

Самосвідомість - це здатність людської психіки усвідомлювати власні якості, властивості та ознаки

Самосвідомість не є вродженою характеристикою людини, а формується_поступово, проходячи наступні етапи:

Самовідчуття характерне для дітей першого року життя, зароджує самосвідомість і проявляється у спроможності немовляти фіксувати відчуття, що ідуть з власного організму і виражають його потреби.

Самосприймання виявляється з раннього віку (близько трьох років) через спроможність дитини впізнавати свій зовнішній фізичний образ (наприклад, на фото чи в дзеркалі) та називати себе займенником "Я".

Саморозуміння - прості форми надання собі певних характеристик з'являються ще в дошкільному віці (близько 4-х років) - діти вже знають свою стать, позначають себе як хорошу чи погану дитину залежно від власних вчинків та реакції на них значимих дорослих. Впродовж всього подальшого життя людина все більше вивчає себе, однак через власні зміни цей процес є динамічним.

виникає складне психічне утворення, яке отримало назву "Я-концепції".

Самосвідомість проявляється у людини як процес та результат психічної діяльності (Мал.2). Як процес розгорнутого у часі вивчення людиною себе самосвідомість у психології називається самоусвідомленням, а як результат утримання, переробки та використання інформації стосовно себе - Я-концепцією.

Відомо, що уявлення людини про себе соціально детерміновані. Оточуючі люди, суспільні норми і цінності відіграють роль дзеркала, в яке дивиться

17.Як ви розумієте суспільно-історичну сутність свідомості?

Суспільно-історичний характер свідомості.

Людина - це продукт суспільних відносин.

Біологічною передумовою суспільних відносин була зграя, в якій кожна особина відчувала себе захищеною, отримувала допомогу від інших. Чинником, який зумовив перетворення зграї в суспільство, виступила трудова діяльність, тобто така діяльність, яка провадиться людьми при спільному виготовленні й використанні знарядь.

Зміна умов життя, погіршення клімату зумовили зменшення можливостей задоволення первинних потреб. Предки людини вимушені були або вимерти, або якісно змінити свою поведінку, пристосуватись до нових умов, щоб вижити.

Виникнення трудової діяльності впливало на розвиток суспільних відносин, які, своєю чергою, сприяли вдосконаленню трудової діяльності. З ускладненням трудових процесів пов'язаний розвиток вищої форми психіки людини - свідомості, для якої є характерне виділення об'єктивних стійких властивостей предметної діяльності та перетворення навколишнього середовища.

Внаслідок спеціалізації руки як органа праці сформувалось її представництво в головному мозку, що спричинило збільшення маси та зміни структури мозку. Розвинулося прямоходіння. Ці зміни сприяли більш швидкому задоволенню потреб людини і народженню нових, матеріальних, власне людських потреб.

Таким чином, праця зумовила розвиток людського суспільства, формування людських потреб та розвиток людської свідомості, яка вже не тільки відображає, але й перетворює світ. Це своєю чергою, сформувало потребу в спілкуванні та мовленні. Мова і свідомість невіддільні. Мова розширює межі свідомості. Отже, мовленнєве спілкування, як і праця, є важливим чинником розвитку свідомості та самосвідомості людей.