6.Чому виникає проблема сенсу людського буття?

Роман В. Підмогильного «Місто» з часу його виходу в світ й до сьогодення сприймався неоднозначно. Ключем до прочитання твору є епіграфи. Перший, взятий із талмуду, стверджує: «Шість прикмет має людина: трьома вона подібна на тварину, а трьома на янгола: як тварина — людина їсть і п’є; як тварина вона множиться і як тварина — викидає; як янгол — вона має розум, як янгол — ходить просто і як янгол — священною мовою розмовляє». Другий епіграф — з роману А. Франса «Таїс»: «Як можна бути вільним,… коли маєш тіло?»

В. Підмогильний — тонкий психолог, тому він намагається створити образ людини, в душі якої відбувається безперервна боротьба між добрим і злим началами, між духовним і тваринним, щоб простежити, хто ж буде переможцем. В. Підмогильний показує історію розвитку людини, що потрапила з одного життєвого середовища в інше (із провінції до столиці).Найцікавішим у романі «Місто» є образ головного героя Степана Радченка. Читаючи твір, весь час задаєш собі питання: хто ця людина? «Завойовник» міста чи його «жертва»? З одного боку, ми захоплюємося блискучим кар’єрним ростом Степана, але з іншого — нас обурює його жорстокість у ставленні до жінок. Щоправда, герой час від часу каїться перед самим собою за свої гріхи. Але чи можна йти до щастя по головах та трупах інших людей? І хоча роман закінчується тим, що Степан переможно дивиться на завойоване ним місто із вікна своєї фешенебельної квартири, але читач розуміє, що це ще не кінець.

Місто «зтерло» героя, згубило в його душі одвічні людські чесноти. А хіба можуть лише матеріальні блага та кар’єра зробити людину щасливою? Звичайно, ні. У серці головного героя немає місця коханню, співчуттю, милосердю, а тому він — глибоко нещасна людина. Так, він розкрив своє творче я, досяг матеріальних благ, але сенсу життя так і не зрозумів…

7.Як співвідносяться поняття: “знайти себе” і “бути собою”.

Поняття-знайти себе,означає,знайти своє призначення в житті,знайти ту професію,яка подобається,роботу,хобі. Знайти,своє я,дізнатись,що хочеться від життя.

А поняття-бути собою,означає,не кому не підкорятися,завжди казати свою точку зору,не за ким не бігати,а мати своє Я. В компанії не вести себе так,як хочуть інші.

8.Коли з’являється в європейській філософії поняття «свідомість»?

У історії філософії дослідження проблеми свідомості йшли двома шляхами. Перший полягав в описі способів, якими речі дані у свідомості (опис феномену, явища свідомості). Другий - пояснював, як можлива само свідомість, тобто пояснював сам феномен свідомості. У філософії античності і Нового часу ці способи не розрізнялися, а тому вважалося, що якщо описано, як речі існують у свідомості, то питання про його природу вичерпане. Філософія, описуючи спосіб існування речей у свідомості, "розтягувала" в часі і просторі акт свідомості шляхом виділення таких його "кроків", як відчуття, сприйняття, представлення. Філософи вважали, що головною умовою можливості появи індивідуальної свідомості є здатність сформулювати судження "Я є" ("Я мислю, отже, існую", Декарт). Гегель писав, що свідомість є відношення "Я" до світу, але таке відношення, яке доведене до протиставлення і про яке "Я" знає.

Процес формування образу у свідомості - це одночасно процес виділення людиною себе з навколишнього світу, протиставлення себе цьому світу. Маючи образ, людина розрізняє себе і світ. Таке розрізнення і є умова можливості свідомості. Виділення свого "Я" з природи, його протиставлення природі і є початок свідомості. При цьому слід зрозуміти, що цей етап у свідомості не є самосвідомістю. Річ у тому, що образ - це той стан людини, в якій йому стає доступний зовнішній світ. Зміст образу ототожнюється із змістом тільки предметів і речей зовнішнього світу.

Необхідно утямити основне: самосвідомість - це процес, коли "Я" виявляє свою безпосередню причетність до знання про світ, коли "Я ставить собі питання, чи можуть знання, що містяться в досвіді "Я", мати "свободу існувати зовні Я" (Гегель). Свідомість як самосвідомість - це такий стан, коли людині одночасно доступний і зовнішній світ, і він сам. На етапі свідомості без самосвідомості людина визначає своє відношення до світу так: я знаю, я бачу, я відчуваю, я мислю і так далі. Але, коли він говорить "я знаю", його "Я" ще не має самосвідомості. Формула самосвідомості може бути виражена так: "Я знаю, що я знаю", "я мислю, що я мислю" і так далі. Щоб увійти до стану свідомості як самосвідомості, недостатньо просто мислити, просто відчувати, сприймати, переживати: необхідно якось "висвітити" те, що відбувається в мені, звернути на нього увагу, сконцентрувати увагу на внутрішньому світі людини.