Гео Шкурупій

Ґе́о Шкурупі́й (справжнє ім'я Гео́ргій (Ю́рій) Дани́лович, 20 квітня 1903, Бендери, Бессарабська губернія — † 8 грудня 1937, Ленінград) — український письменник, представник напрямку панфутуризм.

Народився в сім'ї залізничника і вчительки. Дитинство провів на Поділлі. По закінченні Другої Київської класичної гімназії (1920) навчався на медичному факультеті Київського університету, в Київському інституті зовнішніх зносин. Працював на залізниці, редактором і сценаристом на кінофабриці, в редакції газети «Більшовик».

Арештовано письменника в Києві 3 грудня 1934 року за звинуваченням у приналежності до «київської терористичної організації ОУН». Було проведено два судових засідання військового трибуналу, на яких Шкурупій категорично заперечував висунуті звинувачення і навіть подав письмову заяву-скаргу на неправомірні методи слідства. Після першого суду справу повернуто на додаткове розслідування. На другому судовому засіданні військового трибуналу Шкурупій знову доводить свою невинність і конкретними арґументами намагається спростувати звинувачення. Однак 27 квітня 1935 року його засуджено на 10 років виправно-трудових таборів із дальшою трирічною поразкою в політичних правах та конфіскацією майна. Покарання відбував на Соловках. Дружину Варвару Базас із сином Георгієм як родину ворога народу виселили з Києва.

25 листопада 1937 року «особлива трійка» переглянула справу Шкурупія й засудила його до смертної кари. Розстріляно 8 грудня 1937 року в Ленінграді. 1957 року посмертно реабілітований.

Творчість

1920 року Ґео Шкурупій дебютував у літературно-мистецькому альманахові «Гроно» прозовими творами «Ми» і «В час великих страждань», а наступного 1921 року видрукував в альманахові «Вир революції» добірку поезій. Захоплений авангардним мистецтвом, письменник виступає з теоретичними статтями про футуризм, бере участь у літературних дискусіях. Належав до літературних організацій та угруповань «Комкосмос» (Київ, 1921), «Асоціація панфутуристів» (Аспанфут; Київ, 1921–1924), «Асоціація комуністичної культури» (АсКК, Комункульт; Київ/Харків, 1924–1925), ВАПЛІТЕ (Харків, 1926–1927), «Нова генерація» (Харків, 1927–1931).

Твори Ш. друкувалися в журналах, газетах, альманахах: «Вир революції», «Шляхи мистецтва», «Глобус», «Гроно», «Семафор у майбутнє», «Життя й революція», «Нова генерація», «Червоний шлях», «Літературна газета» та ін.

Перші збірки його поезій — «Психетози. Вітрина третя» (1922) та «Барабан. Вітрина друга» (1923), написані в стилістиці футуристичної поетики. У них переважає суспільно-політична тематика, що в добу революційної романтики позитивно сприймали читачі. Проте захоплення футуризмом минуло у Шкурупія досить швидко. Вже 1924 року він висловлюється за об'єднання своєї організації з «Гартом», підтримує групи М.Ялового та О.Слісаренка, які відійшли від угруповання М.Семенка.

1925 року виходить його збірка «Жарини слів», яка засвідчила, що «футуристична бравада дедалі більше обертається неоромантизмом — з його дивною сумішшю лірики, сарказму та відблиском трагічного».

Того ж року Г.Шкурупій дебютує у якості прозаїка. Його книгу гостросюжетних оповідань «Переможець дракона» О.Білецький назвав цікавим явищем у нашій белетристиці: «збірник розмаїтий, талановитий», хоча надміру залітературений. Інші збірки оповідань: «Пригоди машиніста Хорна» (1925), «Монгольські оповідання» (1930). Збірки віршів: «Море» (1927), «Для друзів-поетів — сучасників вічності» (1929), поема «Зима 1930 року» (1934); романи: «Двері в день» (1929), «Жанна-Батальйонерка» (1930), «Міс Адрієна» (1934).

1930 року Г.Шкурупій очолює київську філію «Нової Генерації» та стає редактором її друкованого органу — «Авангарду — альманаху пролетарських митців Н. Г.» (вийшло два числа). На сторінках цього журналу вперше було надруковано кіносценарій О.Довженка «Земля», репортаж О.Влизька «Поїзди їдуть на Берлін», вірші І.Маловічка, П.Мельника, Ю.Палійчука, статті К.Малевича, М.Умакова та ін.

Учасник збірника «Зустріч на перехресній станції. Розмова трьох. Михайль Семенко, Ґео Шкурупій, Микола Бажан» (Київ, 1927), співупорядник разом із Миколою Бажаном та автор передмови до «Ленінського декламатора» (Київ, 1925).