Катря Гриневичева

Катря Гриневичева заявила про себе як українська письменниця на початку ХХ ст. оповіданнями із життя селянства та творами на тему апокрифів (зб. “Легенди і оповідання”, 1906). Для її прози цього періоду характерні ще певна стильова невиробленість та морально-дидактичнеьначало, однак ця прозапозначена і високим гуманістичним звучанням.

Найповніше яскравий талант Катрі Гриневичевої, її неповторний авторський стиль, в основі якого – тяжіння до неофольклоризму й неоромантизму, розкрився в історичних повістях “Шестикрилець” та “Шоломи в сонці”, що становлять своєрідну дилогію, історичним підґрунтям якої є події в Галицько-Волинській землі другої половини ХІІ – початку ХІІІ ст., князювання волинського князя Романа Мстиславовича, його ратні подвиги та прихід на княжий престол Романового сина Данила.

Вершиною творчості Катрі Гриневичевої стала повість “Шестикрилець”. Написаний у першій половині 20-х років, цей твір був опублікований повністю аж у 1935 (окремі розділи друкувалися як самостійні оповідання на сторінках ЛНВ протягом 24-25 років). В основі композиції “Шестикрильця”, як, зрештою, і попередньої повісті, – фрагментарність, мозаїчність. Повість складається з окремих завершених новел, що мерехтливо переливаються одна в одну і творять цілісну, насичену яскравими художніми образами картину давнини. Своєрідним композиційним стрижнем твору є наскрізний образ князя Романа, героя, змальованого в дусі норманських саг – нездоланного, як і те орлине ім‘я, яким нарекли його. Катря Гриневичева творить високий міф про національного героя, міф, суголосний тональністю героїчного ваґнерівському “Кільцеві Нібелунгів”: “Спалюваний жагою, що рве його без упину вперед, він шугає думками понад простори, мов містичний вовкун, що в нього під шкурою кривава від ран сорочка”. Однак акцент у повісті – не просто на якостях військового лідера: князь Роман проходить шлях від юнака. спраглого запеклих битв, до воїна-політика, державотворчі первні правління якого залишили непроминальний слід в історії української землі. В легендарно-героїчному стилі змальовує авторка Романову смерть у нерівній битві, його останній похід – у безсмертя: “Кладіть його громадою на списи гартовані, в‘яжіть залізо гонами ліщини! Вгортайте тіло у стяги, щитом із лосячим ременем одіньте його, – у руках меч, червона калина на серці! Несіть його понад поля в бойову пісню, віковічну!”.

На канві історичної епохи письменниця вимальовує дивовижні візерунки свого неоміфічного бачення світу, що корінням сягає праслов‘янських часів.

Історична проза Богдана Лепкого, В’ячеслава Будзиновського, Андрія Чайківського, Юліана Опільського, Катрі Гриневичевої разом із історичною белетристикою 30-х рр.. творила єдиний “гіпертекст”, в якому твори більшої і меншої художньої вартості поєднувалися спільними ідейними домінантами, історіософськими концепціями, спробами дати ідеал вольової людини; гіпертекст, що в ситуації втрати державності ставав батьківщиною національного духу, прищеплював віру в торжество державницької ідеї.