М.Бажан

Традиційно вважається, що друкуватися Микола Бажан почав із 1923 року і що його перші твори були опубліковані у київській газеті «Більшовик». Проте є точка зору (М. Родько), за якою перша Баженова друкована поезія з'явилася 1919 року в уманському часописі «Громадське життя». Ці обидва факти-свідчення об'єднані акцентом на ранньому літературному дебюті митця, якому ще не було 20-ти років.

Вірші Миколи Бажана «Аеромарш», «Руро-марш», «Крижмо комуни», «Сурми юрм», «Сьомий грудень», опубліковані 1923 року в газеті «Більшовик», до співпраці з якою його залучив харизматичний лідер українських авангардистів Михайль Семенко, та в ілюстрованому часописі «Глобус», були написані у річищі футуризму — літературно-мистецького явища, досить популярного в Україні першої половини 20-х років минулого століття. Низка футуристичних віршів М.Бажана увійшла до «Жовтневого збірника українських панфутуристів» (1923). У цей час молодий поет уходить до літературної організації «Аспан-фут» («Асоціація панфутуристів»), що сповідувала авангардові художні цінності.

На другу половину 20-х років припадає книжковий дебют Миколи Бажана, перша поетична збірка якого під назвою «17-й патруль» побачила світу Харкові 1926 року. Невдовзі вийшли друком наступні збірки поета — «Різьблена тінь» (1927) та «Будівлі» (1929).

Наприкінці 20-х— на початку 30-х років XX століття Микола Бажан звертається до жанру поеми й починає постійно у ньому працювати, впродовж низки років створюючи цикл невеличких поем — «Розмова сердець» (1928), «Гетто в Умані» (1929), «Сліпці» (1929), «Гофманова ніч» (1929), «Число» (1931), «Смерть Гамлета» (1932), «Трилогія пристрасті» (1933), «І сонце таке прозоре» (1934). Ці твори принесли молодому митцеві всеукраїнське визнання й художній авторитет. Як зазначав Л.Новиченко, «на кінець 20-х років він — уже відомий поет».

У другій половині 20-х — на початку 30-х років в українському суспільстві посилюються деконструктивні тенденції, що позначилися на уніфікації свідомості, заангажованості літературної та мистецької творчості, нівелюванні літературно-духовного життя. Країна переходила до драматичного, суто тоталітарного періоду своєї історії. У цей складний час Микола Бажан працює у Всеукраїнському фотоуправлінні, редагує журнал «Кіно» (1927-1932), продовжує перейматися поетичною діяльністю, регулярно випускаючи нові поетичні збірки.

У неоднозначні й трагедійні 30-ті роки Микола Бажан продовжує активну письменницьку діяльність. Він створює поеми «Безсмертя» (1935 -1937), «Мати» (1938), «Батьки й сини» (1939), пише цикли «Грузинські поезії», «Узбекистанські поезії», «Бориславські оповідання» (1939-1940), випускає збірку «Ямби» (1940).

Та все ж таки провідною в другій половині XX століття для М. Бажана залишається поетична діяльність. Митець випускає поетичну збірку «Англійські враження» (1948), віршовані новели у книзі «Біля Спаської вежі» (1951), пише ліричні цикли «Міцкевич в Одесі» (1956), «Італійські зустрічі» (1961), поему «Політ крізь бурю» (1964), збірки поезій «Чотири оповідання про надію» (1967), «Уманські спогади» (1972), «Нічні роздуми старого майстра» (1976).

У поетичному доробку Миколи Бажана є концептуально цілком унормовані твори, що практично ідеально «вписуються» у цінності й культурологію часу свого створення, ставши виразником домінуючої тоді художньо-образної аксіології. Прикметним фактом такого художньо-мисленнєвого напрямку стала поема «Безсмертя», що мала характерний підзаголовок «Три повісті про товариша Кірова» й складалася з частин «Прапор», «Ніч перед боєм» та «День», виписаних за канонами гранично ясного, прозорого стилю, художньо одновимірного мислення, що межують із плакатністю, риторикою й газетною публіцистичністю.

Концептуальною спрощеністю, неоригінальністю характеризується і поема «Батьки й сини», в якій у художньо однозначному вимірі, з допомогою чорно-білої зорової оптики змальовуються події та перипетії національно-громадянської війни в Україні. «Батьки й сини», відзначені низкою влучних і ємних штрихів, сцен, спостережень, версифікаційною майстерністю, неабиякою культурою поетичного думання, передавали напругу внутрішньої драми митця, який, відчуваючи у собі надзвичайний творчий потенціал, спрямовував його на ілюстрування ціннісно-світоглядних стандартів своєї доби.