Г. Михайличенко

Гна́т Васи́льович Михайличе́нко (*27 вересня (9 жовтня) 1892, Миропілля (Краснопільський район) — †21 листопада 1919, Київ) — письменник і політичний діяч, член Центральної Ради. У 20—30-і рр. ХХ ст. вулиця Пилипа Орлика мала його ім'я.

Син селянина. Навчався у 1908–1912 рр. у Харківському рільничому училищі, звідки за зв'язки з есерами його перевели до Московського рільничого училища. Живучи в Москві, продовжив навчання в університеті Шанявського. Мобілізований 1914 р. до армії, втік з фронту, перебував на нелегальному становищі. 1916 р. за належність до харківської організації лівих есерів військовий суд засудив його до шести років каторги (яку замінили засланням) й довічного поселення в Сибіру. Покару відбував у с. Тулуп'єму Нижньоудинського повіту Іркутської губернії.

Після Лютневої революції 1917 р. повернувся в Україну. Був одним із лідерів партії боротьбистів. Від лютого по квітень 1919 р. входив до колегії Київської ГубЧК. Від березня 1919 р. — нарком освіти УСРР. Співредактор (разом із Михайлем Семенком) першого числа «Мистецтва». У травні-липні 1919 р. воював на Західному фронті. З приходом до Києва у вересні 1919 р. Добровольчої армії перейшов на підпільну партійну роботу. Разом із Василем Чумаком розстріляний денікінською контррозвідкою за участь в організації повстання проти білогвардійців на Київщині.

Писав вірші з 1911 р., прозу з 1915 р. Автор «Блакитного роману» (Харків, 1921), повісти «Історія одного замаху. (Історична повість з життя українських революціонерів до революції)» (Одеса, 1918), збірки «Новелі» (Харків, 1922), віршів. З передмовою і за редакцією Михайличенка вийшла посмертна збірка оповідань Андрія Заливчого «З літ дитинства» (Київ, 1919).

В Україні дослідженням біографії та творчості поета займався сумський краєзнавець і журналіст Геннадій Петров (1936–1996). Йому вдалося встановити точну дату і місце народження Михайличенка.

4.Інтелектуальна провокація в романах в. Домонтовича «Доктор Серафікус» та «Дівчинка з ведмедиком» «Доктор Серафікус»

У романі Домонтовича, виданому в 1947 році, йдеться про пана Комаху, який отримав прізвисько доктор Серафікус через, як кажуть його друзі, надмір серафічності. Серафічний – отже янгольський. Серафим не має статі, має до шістнадцяти ликів, сам є безтілесним вогняним створінням. І справді, комаха серафічний, адже він не має стійкої ідентичності. Він, подібно до вогню, постійно міняється, але дуже часто домінує над іншими персонажами роману. На рівні назовництва, опозиція Комаха – Серафікус має як розбіжності, так і спільні ознаки. Комасі теж не властива стать(про це свідчить відсутність морфологічного розрізнення статі для позначення цієї істоти), вона теж має крила. Проте комаха попри свій химерний вигляд є приземистою, земною істотою, а янгол є божественним і вищим створінням.

Прізвище персонажа неодмінно апелює до тексту Кафки. Персонаж Кафки стикається із абсурдністю власного існування, коли його родичі не помічають його драматичного перетворення на якусь комаху. Комаха, отже маловажливий, безликий, безтілесний, аморфний. І доктор Серафікус: «Важкий, масивний, волохатий, він здавався абстрактним, вигаданим, безплотним». Доктор Серафікус не має стійкої ідентичності, він постійно міняється й зовнішні обставини мало на нього впливають.

Віра Агеєва писала про «заперечений біологізм»: «Цей заперечений (чи звихнений) біологізм конкретизується через ряд деталей. Ідеться насамперед про заперечення тілесного кохання, материнства, про жінко боязнь і гомосексуалізм, врешті, про інверсію узвичаєних ґендерних ролей». Постає питання: «А відтак чи є достатні підстави визнавати його людиною?»

Розглянемо ці «звихнення» детальніше. Комаха зустрічає в парку маленьку дівчинку Ірцю, яка спочатку приймає його за комашиного тата, а потім за лялькового пупса. Василь Комаха бачить у ній доньку, має до неї батьківські почуття, які тим не менш не позбавлені певного еротизму. Уві сні він бачить оголене тіло дівчинки після купелі, загортає її в рушник і несе в ліжко. Їхні стосунки так і не визначаться, а будуть перебувати в якійсь хиткій рівновазі, між батьківськими і еротичними. «Коли ти комашиний тато, то я хочу бути за комашину маму!» – казала Ірця.

Бажання мати власну дитину стає нав’язливим і у розмові з Корвиним, його другом, Комаха стверджує бажання мати дітей без участі жінки. Це бажання і постає фактором «звихненого» біологізму. Але в чому справжня причина відторгнення жінки? У тексті не описано ані причин виникнення такого відторгнення, ані бодай Комашиних стосунків з матір’ю, щоб можна було робити якісь висновки. Комаха передусім говорить про шлюб, а не про сам статевий акт, отже він критикує сам конвенційний ланцюжок: шлюб – народження дитини. «Щоб мати дитину, треба одружитися!.. Отже, іншими словами, зробити низку вчинків, «часто безглуздих, смішних і, кінець-кінцем, недоречних». Він виступає проти неодмінного співжиття із жінкою у шлюбі, вразі народження дитини, оскільки суспільство не визнавало інших варіантів. Тут критикуються нав’язані ззовні договірні зв’язки, а не тільки проявляється відраза до статевого акту як такого. Комаха не визнає наявність абсолютної істини, його роздуми про дітонародження доводять це, хоч і видаються надзвичайно химерними. Світогляд його в даному випадку є феноменологічним, доведеним до крайнощів. Він підриває усталені традиції, стверджує, що не може бути однієї універсальної думки. Так само числа, які вимовляє Ірця, прирівнюються до декламації поезії. А це парадоксально, бо сам Серафікус – науковець.

Комаха не стільки заперечує біологізм, як заперечує культурну надбудову, яка виникла над цим біологізмом і згодом стала ним називатися. Як ми бачимо, Комасі властиві сексуальні потяги, але його сексуальна роль не є статичною. Інакше кажучи, ґендер його зазнає постійних змін. Його ґендер конструюється постійно, він не піддається на зовнішні впливи. Крім того, його світогляд не можна охарактеризувати, навісити ярлика, як от: «Корвин був конструктивіст». Він науковець, але не вірить в універсальні знання, він заперечує соціальні норми, але тим не менш зважає на них, перебільшує їх до абсурдності.

Упродовж роману виникають опозиції: Комаха – Ірця, Комаха – Корвин, Комаха – Тася, Комаха – Вер. Опозиція із Корвином носить суперницький характер між коханцями. Корвин бажав підкорити собі Комаху, але врешті він сам підкорився. Згодом він програв гонку за увагу Вер. Корвин програє незграбному Серафікусові, можливо тому, що Комаха щирий, попри всі свої суперечності, він не грає і не підлаштовується під людей. Він, як це парадоксально не виглядало, сильна особистість, хоч і не здатен уживатися у соціумі і сповнений необґрунтованими страхами.

Розглянувши ці опозиції, можна сказати, що Комаха парадоксальна людина, яка має складну особистість. Він не є втіленням «запереченого біологізму», адже його небажання вступати в шлюб задля народження дитини є не менш неприроднім, ніж стосунки Вер з Корвиним, які не призводить до біологічної мети статевого акту – народження дитини. Комаха нагадує водночас і сартрового Рокантена і Мерсо Камю, тим, що він гостро відчуває абсурдність буття. Комаха все таки ближчий до пана Мерсо, адже такий стан речей здається йому цілком нормальним. Тим не менш,деякі дрібниці стають для Серафікуса вирішальними: він бажає новий тип шлюбу, але боїться з’явитися на людях без краватки. Його сповнюють внутрішні суперечності.

Ми бачимо тут ще одну важливу рису, яка проявляється у сартрового персонажа – любов до музики. Для Комахи і Рокантена музика стає справжнім, ідеальним, яке протиставляється марноті реального світу. Комаха занурюється у світ музики, забуває про навколишню дійсність, зливається із музикою, опиняється поза часом. Музика стає для нього чимось на зразок перепустки до розуміння людини. Отже не можна казати, що Комаха є поверхневою людиною.

Комаха – людина нового часу, в якому речі замінюються симулякрами. Людина зараз займається примітковою діяльністю, живе у світі ілюзій, де подорож заміняється рафінованою симуляцією подорожі, втрачається зв’язок праці із її результатом. Він не є плодом і виявом якої-небудь ідеології, він змінюється, триває постійне його становлення, яке в принципі не може закінчитися. Можливо, комаха є постмодерною людиною, що живе в оточенні, яке ще не здатне сприймати це як норму.

Тут стає очевидно, що роман Домонтовича заслуговує на неабияку увагу та вивчення, адже він зачіпає дуже актуальні теми і може по праву посісти місце у світовій літературі.