1 Модуль

Тема 1 Особливості розвитку поезії 20-30-х років хх ст.

1.Поетична творчість є.Плужника, в. Свідзінського, м. Бажана. Поезія а. Малишка

ЄВГЕН ПЛУЖНИК (1898—1936). Псевдонім — Кантемирянин.

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 р. у слободі: Кантемирівці Воронезької губернії в родині дрібного купця: Закінчивши гімназію в м. Боброві, у 1918—1920 pp. жив на Полтавщині, працював учителем, вів театральний гурток, був актором. У 1920 р. Плужник переїхав до Києва, де навчався в Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті (1920-1921рр.).

У 1921р. він вступив до Київського музично-драматичного інституту ім. Лисенка, але вищої освіти не здобув. У 1923 р. під псевдонімом Кантемирянин Плужник опублікував перші вірші в газеті «Більшовик» і журналі «Глобус». У 1926р. вийшла його збірка «Дні». Поет став членом літературного угруповання «Ланка».

У 1927 р. з'явилась збірка його поезій «Рання осінь», наступного року був надрукований його перший і єдиний прозовий твір — побутово-психологічний роман «Недуга» (про любов комуніста, керівника підприємства Івана Орловця до жінки з ворожого йому буржуазного світу. Заводської);

Перша збірка поезій Є. Плужника, про яку схвально відгукнувся М. Рильський, свідчила про появу в українській літературі одного з найвизначніших поетів XX ст. Його лірика вирізняється навіть серед найдобірніших зразків української поезії 20—30-хрр. Це лірика напруженої, схвильованої, але абсолютно не патетичної образної думки, лірика стислого, психологічно насиченого висловлювання, що вкладається здебільшого в кілька строф. Перша збірка поезій «Дні» була відгуком на події 1917—1920 pp., але Плужник на перше місце поставив не класові чи політичні проблеми, а ідею абсолютної цінності людського життя, несхитний протест проти жорстокості й безглуздого розливу людської крові.

Поезія збірок «Рання осінь» (1927) та «Рівновага» (1933) — лірична, а точніше,— переважно інтимно-особистісна, глибоко психологічна за характером. Є. Плужник — великий майстер передавати особливості різних станів душі людини. Настрій збірок «Рання осінь» та «Рівновага» суттєво відрізняється від збірки «Дні»: здебільшого це медитативні, елегійні твори: наприклад, «Дивлюсь на все спокійними очима, давно спокійним бути я хотів...», «Вчись у природи творчого спокою...». У цих збірках багато творів пейзажної лірики, яка неодмінно, хоча б на рівні підтексту, співвідноситься з долею людини.

Отже, за досить коротке творче життя Євген Плужник встиг сказати дуже багато, а це і є ознака талановитості майстра.

Творча діяльність в.Свідзинського

Перша збірка поезії В.Свідзинського «Ліричні поезії» датована 1922 р. Як поет він сформувався якось потаємно, неквапливо, писав небагато, друкувався ще менше. Натомість ретроспективно він постає у своїй творчості дуже вимогливим до себе, винятково стабільним і цілковито відчуженим від сучасного йому літературного побуту. Ця таємничість творчої особистості Свідзинського знайшла глибоке потрактування у Василя Стуса як «…спосіб шляхетної герметизації власного духу… В цій позиції єдиний його порятунок і надія на вижиття. Замкнутися, щоб зберегтися. Змаліти, щоб не помилитися у власній суті. Стати збоку, щоб не бути співучасником…». Така позиція, проте, прирікала його на недоброзичливість критики, а це, в свою чергу, унеможливлювало вихід до читачів, бо критика в радянській літературі певною мірою перебирала функції цензури. Так серед тогочасних рецензентів були такі активні учасники літературного життя, як І.Дніпровський (Г.Кобзаренко — псевдонім, під яким вийшла рецензія на збірку В.Свідзинського) та Валер'ян Поліщук (рецензія підписана ім'ям Василій Сонцвіт). Перший, як зазначає І.Дзюба, побачив у ній камерність, суто інтимну поезію та переробки народних пісень і загалом висловив невдоволення відірваністю автора-«мрійника» від громадського життя. Другий також відзначив вузькість тематики і відсутність громадянських мотивів, але водночас сказав прихильне слово про щирість цієї лірики.

Наступна книжка В.Свідзинського «Вересень», що вийшла 1927 року, дістала в пресі різко негативну оцінку. Відомий і авторитетний тоді критик Яків Савченко вважав В.Свідзинського поетом, який спізнився на багато років: «Я не хочу вгадувати, на скільки саме років запізнився прийти в літературу Свідзинський, але ясно, що його творчість, світовідчування й світогляд — цілковито поза нашою добою».

Останнім публічним звітом поета перед сучасниками стала збірка 1940р. «Поезії», видана у Львові стараннями Ю.Яновського і за його редакцією. Із віршів, які В.Свідзинський запропонував до збірки, 43 були повернені автору, десятки залишилися поза збіркою. Вірші поета, які не ввійшли до збірки «Поезії», а мали скласти наступну — «Медобір», були широко відомі харківським поетам. Проте у полум'ї війни згоріли майже всі рукописи поета. Жодної поезії 1941 року до нас не дійшло. Лише 96 поезій В.Свідзинського вивіз в еміграцію поет Олекса Веретенченко, які й видав з додатком інших віршів окремою збіркою під авторською назвою «Медобір» 1975 року. 1961 року видано збірочку вибраних поезій Свідзинського в Едмонтоні Яром Славутичем. Це внесок української еміграції у збереження спадщини поета, якого режим намагався ліквідувати в усіх розуміннях.

Щоправда, і в Україні, всупереч усьому, таки з'являється видання творів В.Свідзинського. Так, видавництво «Радянський письменник» 1986 року здійснило видання «Поезії» Володимира Свідзинського. До видання повністю ввійшли збірки «Медобір», «Вересень» та «Поезії» (1940 р.). Бракувало лише першої збірки «Ліричні поезії» (1922 р.). Тривалі пошуки поетичної книжки були безрезультатними. Коли видання 1986 року було вже у верстці, вдалося натрапити на слід одного-єдиного примірника «Ліричних поезій» В.Свідзинського. Власником збірки був харківський письменник Андрій Чернишов. Проте настійні благання упорядника В.Яременка і обіцянка редакції компенсувати передачу примірника виданням якогось твору А.Чернишова не вмовили (з якихось невідомих причин) власника надати збірку для вміщення її у виданні «Бібліотека поета». Але два вірші Свідзинського, «Вітер» і «Темна», Чернишов все ж таки надіслав. Ними і була представлена у виданні 1986 р. перша збірка поета.

Свій архів А. Ф. Чернишов заповів музею М.Коцюбинського у Чернігові