Тема 7. Соціально-політична структура суспільства

План

1. Суспільні групи як суб’єкти політики.

2. Підходи до соціальної структури на рівні великих груп. (СРС)

3. Суспільно-політичні організації та рухи, їх функції.

4. Політичні партії.

5. Партійні системи. (СРС)

6. Виборча система. (СРС)

Законодавство:

1. Конституція України.

2. Закон України “Про об'єднання громадян” від 16.06.1992р.

3. Про політичні партії в Україні. Закон України від 05.04.2001.

1. Суспільні групи як суб’єкти політики.

Соціальна структура - сукупність усіх соціальних груп даного суспільства, що певним чином взаємодіють між собою.

Види соціальної диференціації

• горизонтальна – групи, які існують паралельно, не підпорядковуючись одна одній (етноси, демографічні групи, регіональні спільноти тощо);

• вертикальна – формуються внаслідок соціальної нерівності (класи, соціальні верстви тощо).

Соціальні групи розрізняють за суб’єктністю

• Базові (первинні) суб’єкти - (нації, класи, релігійні спільноти тощо) – виникають стихійно, власні інтереси виявляють опосередковано.

• Вторинні суб’єкти – (політичні партії, громадські організації та рухи, групи тиску) – створюються як специфічні інститути здійснення або впливу на неї для захисту інтересів базових суб’єктів.

• Безпосередні суб’єкти – ( владні структури, керівні органи політичних об’єднань) – безпосередня участь у прийнятті та реалізації політичних рішень.

Групи інтересів - свідомо сформовані об’єднання людей на грунті спільних потреб та інтересів, що прагнуть здійснювати вплив на владу заради відображення своїх інтересів у державній політиці.

Ознаки груп інтересів

• добровільність об’єднання

• колективний характер діяльності

• відсутність претензій на здобуття влади

• політична активність, здійснення впливу на політичну владу

Серед груп інтересів виділяють

1. Спілки інтересів – групи асоціативного типу, що створюються заради захисту і реалізації своїх інтересів

Ознаки

• чітка формальна структура

• правовий статус

2. Групи тиску - об’єднання, що безпосередньо зайняті захистом групових інтересів за допомогою активних дій у сфері політики

Ознаки

• підтримують або зривають певні політичні рішення, акції

3. Лобістські об’єднання – формально зареєстровані або тіньові спілки, які допомагають певним групам інтересів розв’язувати їхні проблеми, використовуючи свої зв’язки, минулий чи набутий авторитет у “коридорах влади”

Засоби політичного лобіювання

• виступи в комітетах та комісіях парламенту, розробка законопроектів, особисті зустрічі з законодавцями, переговори

• використання методів “public relations” для формування громадської думки

• організація кампаній тиску з місць

• прямий підкуп посадових осіб

4. Громадські ініціативи – локальні об’єднання, діяльність яких безпосередньо націлена на проведення певних політичних акцій на засадах прямої демократії

Ознаки

• розмиті організаційні форми

• не мають професійного керівництва

• формуються за місцем проживання людей, які зацікавлені у вирішенні певних питань

5. Аномійні групи – тимчасові об’єднання, що виникають несподівано як реакція на певну ситуацію

Ознаки

• короткочасне існування

• виступи дуже емоційні, ірраціональні, можуть мати насильницький характер

6. Латентні (приховані) групи

• клан (кліка)

• мафія

• групи на основі родинно-земляцьких зв’язків

Ресурси, які визначають потенційну впливовість груп інтересів

• легітимність

• значимість конкретної акції групи з точки зору суспільних інтересів, її вплив на суспільну стабільність

• фінансове, організаційне, інформаційне забезпечення групи

• чисельність, мобілізаційна здатність та активність членів

Засоби діяльності груп інтересів

• безпосередня взаємодія з владними структурами:

- забезпечення прямого представництва в правлячій еліті

- контакти між елітами, використання особистих знайомств

- використання лобістів

• опосередковані впливи через партії або громадську думку

• масові дії (протести, непокора, насильство)

3.Суспільно-політичні організації та рухи, їх функції.

Суспільно-політичні організації - масові об’єднання громадян, які виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, упорядковування суспільного життя.

Ознаки суспільно-політичних організацій

• добровільність об¢єднання

• наявність більш-менш чіткої структури

• ієрархічність

• чітко встановлені і зафіксовані в програмних документах форми членства

Типологія суспільно-політичних організацій

• за кількісним складом - великі і малі;

• за процесом прийняття рішень - централізовані і децентралізовані;

• за розміщенням у політичній системі - формальні і неформальні;

• за сферами діяльності - в економічній сфері, в соціальній сфері (об¢єднання з захисту соціальних прав, об¢єднання соціальних досягнень, групи взаємодопомоги), у сфері науки, культури і релігії, у сфері дозвілля і відпочинку.

Суспільно-політичні рухи - структурно-неоформлені масові об¢єднання громадян і організацій, діяльність яких, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних завдань, після вирішення яких вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації.

Ознаки суспільно-політичних рухів

• виражають інтереси не окремих соціальних верств, а прагнення широких мас до змін;

• учасники руху можуть мати різні ідеологічні орієнтації;

• не ставлять собі за мету завоювання влади, а звільнення від чогось, зміни у свідомості людей та ціннісних системах;

• використовують різноманітні методи та форми діяльності, велику роль в них відіграють емоції учасників руху;

• характеризуються спонтанністю, невизначеністю розвитку.

Типи суспільно-політичних рухів

• за основними носіями - класові, расові, національні, молодіжні;

• за територіальним впливом - регіональні, національні, міжнародні;

• за суспільною вагою - незначні та масові;

• за метою:

• трансформаційні – спрямовані на радикальні зміни у суспільстві;

• реформаційні;

• порятунку – звільнення людей від шляхів, які розцінюються як гріховні;

• альтернативні – спрямовані на зміну самих індивідів, що є учасниками руху.

Функції суспільно-політичних організацій та рухів

• висловлюють та формулюють інтереси певних груп чи широких верств населення;

• активізують та інтегрують населення;

• формують нові суспільні цілі та цінності;

• оновлюють політичну систему;

• формують громадську думку.

Моделі взаємодії та захисту групових інтересів

• Клієнтелізм – стосунки, які грунтуються на обміні благами між суб‘єктами (патроном і клієнтом) з неоднаковим суспільним статусом і силою впливу;

• Громадянське суспільство.

4. Політичні партії.

Політична партія (від лат. рars (partis) – частина, галузь) - спільність людей, об´єднаних ідеологічно та організаційно з метою завоювання, утримання і використання державної влади для реалізації інтересів тих суспільних груп, які вони репрезентують.

Етапи становлення політичних партій

• аристократичні угрупування - протопартії античного світу та європейського середньовіччя, найчастіше були тимчасовими об’єднаннями для підтримки певних знатних осіб, сімей;

• політичні клуби - елітарні об’єднання політиків-однодумців чи парламентські фракції (торі, віги; федералісти, республіканці; роялісти, жирондисти);

• масові партії – на їх появу вплинуло: розширення виборчих прав; розвиток робітничого руху.

Функції політичних партій

• Маніфестні:

• представницька і соціалізуюча діяльність;

• організаційна діяльність;

• ідеологічна діяльність;

• владно-кадрова діяльність;

• посередницька діяльність.

• Латентні:

• гарантування привілеїв членам партій та їх прихильникам;

• здійснення можливості суспільного піднесення через партійну машину представникам непривілейованих суспільних груп;

• забезпечення привілеїв для спонсорського бізнесу в разі приходу до влади або проведення лобіювання інтересів цього бізнесу.

Типологія політичних партій

• за політичним темпераментом:

• ліві, центристи, праві.

• за юридичним статусом – легальні, нелегальні;

• за характером внутрішньої субординації – централізовані, децентралізовані;

• за ідеологією – ліберальні, консервативні,

комуністичні тощо;

• за організаційною структурою – масові, кадрові;

• за владним статусом:

• урядові і опозиційні;

• парламентської більшості і парламентської меншості;

• за концепцією американського політолога С. Коена:

• авангардного типу;

• парламентські;

• партії виборців;

• «партії-клуби».

• за способом організаційного оформлення:

• ідеологічні;

• прагматичні;

• харизматично-вождистські.