1.3 Особа злочинця

Одним з елементів криміналістичної характеристики злочинів є особа злочинця, дослідження якої належать перу багатьох учених – криміналістів, кримінологів, психологів. Їх уявлення про особу злочинця неоднозначні, як і сформовані класифікації типів злочинців, які відрізняються криміналістичною або кримінологічною спрямованістю, що вирізняє в обох психологічну структуру особистості [61, c. 97].

Звернімося до такого найбільш інформативного, найбільш значимого елемента криміналістичної характеристики, як особа злочинця в плані такого злочину, як хабарництво. У ньому особа має двосторонній характер, тому що у злочині подія хабарництва пов'язує двох осіб, які вчиняють злочин, – хабародавця і хабароодержувача. Останні, незалежно від учинюваних дій мають єдину мету – одержання певної вигоди, хоча шляхи здійснення цього різні.

При розслідуванні злочинів цієї категорії особа хабароодержувача (хабарника) становить більший інтерес, тому що вона у своїй злочинній діяльності використовує службове становище, завдаючи значної шкоди престижу держави, виконання певних функцій якої їй належить. Ця свого роду соціальна сторона злочину підриває авторитет не тільки певного державного чи адміністративного органу, а й створює враження загальної продажності і взагалі відсутності заходів для боротьби з нею[48, c. 245-246].

Особа хабарника має декілька ознак, які характеризують останнього з різних сторін: з позиції правильного розпорядження своїми владними (посадовими) повноваженнями; з точки зору моральних устоїв; з огляду на характер особи; з урахуванням схильності до всякого роду зловживань, зв'язків зі злочинними групами та ін.

Розглянемо названі позиції більш докладно, акцентуючи свою увагу на фігурі хабарника. Насамперед це посадова особа, яка має насамперед владні повноваження, що розуміються як розпорядження з її боку, обов'язкові для виконання окремими особами й організаціями. Отже, посадова особа має значний діапазон для винесення рішень, серед яких можуть бути й протиправні.

У цьому аспекті певного значення набуває психологічна сторона владних повноважень, до яких посадовець ставиться по-різному до них ставиться. В психології прийнято розрізняти три основні типи ставлень до владних повноважень, якими наділена особа [39, с. 43]. Так, перший тип характеризується вільним, не орієнтованим на законні розпорядження ставленням, що допускає порушення, які граничать зі зловживаннями або злочинами. При цьому міра відповідальності особи за допущені відступи від законних посадових рішень не є перешкодою для різного роду діяльності. Стосовно персони хабароодержувача – ця особа може систематично хабарничати за ті чи інші вигідні для нього рішення. Цій особі притаманні таки риси, як беззаборонність, безперешкодність, почуття вседозволеності щодо своїх повноважень, а також упевненість, що вона вправі вимагати хабара. При цьому право його одержання розглядається цією людиною як неодмінність, супутня її діяльності [43, c. 313]. Подібне найчастіше має місце в медичних установах, вищих навчальних закладах, в органах, які реєструють одержання ліцензій на зайняття підприємницькою діяльністю.

Другий тип вирізняється ставленням посадової особи до своїх владних повноважень з острахом, що пов'язано з побоюванням відповідальності, втрати займаного місця, посади. Така особа рідко приймає владні рішення взагалі, прагнучи їх перекласти на іншого, тим паче такі рішення, що мають протиправний характер. Як правило, такі особи залучають до цього посередників, щоб позбавити себе заздалегідь від можливої відповідальності. Стосовно хабарника такі злочини зустрічаються нечасто, при цьому ретельно маскуються уявною вимогливістю щодо прийняття будь-яких владних рішень з метою створення враження неприступності й непідкупності посадової особи. Це, як правило, пов'язано з одноразовим одержанням хабара, однак у великих розмірах на різних рівнях підрозділів, а то й керівників міністерств.

Третій рівень психології ставлення посадовців до своїх владних повноважень характеризується як норма, тобто розпорядження владою в параметрах і межах, установлених законодавством і посадовими функціями. Особи, які ставляться до своїх посадових обов'язків достатньо відповідально, а свої функції розглядають як функції державного рівня, вкрай рідко бувають суб'єктами злочину цієї категорії. Стримуючими чинниками тут служать висока мораль і законослухняність, які зазвичай переступити неможливо. Таке ставлення до владних повноважень може мати місце на всіх рівнях, пов'язаних із займаною посадою [61, c. 63].

Отже, психологічним моментом, який сприяє вчиненню хабарництва, є деформація особи, відступ від прийнятих у суспільстві моральних принципів, адаптація до середовища, яке ігнорує існуючі уявлення про законність і мораль заради здійснення своїх корисливих намірів.

Моральна сторона особи хабароодержувача (як і хабародавця) нині зазнає певних змін, пов'язаних з можливістю одержання вигоди, що становить матеріальний інтерес. Особа переконується в тому, що прийняті нею незаконні рішення дають їй матеріальні блага, в окремих випадках дуже значні – у вигляді автомашин, сімейних путівок для відпочинку за кордоном, у престижних комфортабельних готелях тощо. Поступово рівень її моральних підвалин знижується, перевагу беруть життєві блага, які мають не примарний, уявний характер, а несуть справжній, відчутний добробут. Психологічно рівень можливостей, які приносять бажане без особливих турбот, захоплює і починає превалювати над моральними цінностями, які людину більше не приваблюють. Одержання хабарів стає звичним, майже нормою її поведінки й переходить у вищу стадію, коли в основі отримання хабара лежить вимагання. При цьому моральні принципи вже не мають жодного значення, а головним є нажива, якій підлегла і супроводжується вся діяльність особи [87, c. 35].

Примітним у цьому плані є те, що не тільки цілком ігнорується існування законних соціальних і моральних заборон, а й зовсім зникає страх перед відповідальністю чи можливими негативними наслідками. Домінує вседозволеність, безвідповідальність, яка нівечить не тільки хабарника, а й його оточуючих, підлеглих осіб. І нерідко цілі структури грузнуть у цих злочинах, виконуючи оплачувані ролі пособників, посередників, осіб, які поширюють відомості про великі можливості того чи іншого чиновника та його готовність за винагороду виконати певні прохання [73, c. 94].

Чимале значення у визначенні рис особи хабарника має його характер. Характер як комплекс якостей особистості у ставленні до праці, до інших людей і до самої себе, багато в чому сприяє вчиненню особою тих чи інших протиправних дій. Щодо цього головну роль тут відіграють такі негативні риси характеру, як зневага до праці, зарозумілість, неповага до інших людей, стимулювання своєї посадової й інтелектуальної переваги, відсутність у колективі дружніх відносин з підлеглими тощо. Характерологічні риси негативної спрямованості можуть приваблювати осіб досліджуваної категорії до вчинення хабарництва. У тих же випадках, коли риси характеру мають позитивну спрямованість, вони служать бар'єром, який перешкоджає вчиненню протиправної дії [15, c. 84]. Ось чому вивчення особи злочинця в аспекті її характерологічних властивостей може сприяти з'ясуванню причин та обставин учинення злочину, а в процесі розслідування – встановленню слідчим психологічного контакту при виконанні слідчих дій, а також правильній оцінці інформації, одержуваної від цієї особи.

При вивченні характеристики особи хабарника привертає увагу така його риса, як схильність до всякого роду зловживань, обходу закону, вишукуванню прогалин в останньому для вчинення дій, які зовні мають законний характер. Такого роду схильності мають своїм джерелом і формою подальший розвиток конформізму, який має місце в нормальному і злочинному середовищі. Явище конформізму ще не було предметом спеціального дослідження, однак у криміналістичній і психологічній літературі вже знайшло своє відбиття. Так, у психологічній літературі, яка стосується форм поведінки злочинців, неодноразово зазначалося, що в осіб, які вчиняють злочини, спостерігається "стабільність" лінії поведінки, а їх діяння, як правило, не змінюють свого характеру, зміна так званої "кримінальної спеціалізації" – явище досить нечасте, що пояснюється конформною поведінкою, пристосованістю особи до тієї чи іншої ситуації.

У соціологічній і психологічній літературі конформізм визначається як соціально-психологічний феномен, який виражається у зміні власної позиції індивіда при розбіжності її з груповим стандартом убік згоди з групою. Така поведінка, зміна позиції є одним із способів вирішення конфлікту між думками індивіда і групи (інших осіб) [27, c. 116].

Конформність може бути визнана характерологічною рисою, залежною певним чином від природних властивостей – статі, віку, психофізичних особливостей, але головним чином вона зумовлена особливостями соціального оточення. Конформна поведінка характеризує цей соціально-психологічний феномен як свідоме прийняття людиною ідей або суджень під безпосереднім або опосередкованим тиском групи. У цьому аспекті конформна поведінка – це реалізація конформізму, "конформної спрямованості" особи [86, с. 80-81].

Стосовно злочинної поведінки конформність особи також має велике значення, нерідко виступаючи спонукальним моментом до вчинення злочину. Якщо з цієї позиції розглядати хабарництво як злочин, який усе більше уражає сучасне суспільство, як найлегший шлях придбання життєзабезпечувальних цінностей, можемо спостерігати досить широку конформність у багатьох прошарків населення. Відносна безкараність такого злочину, як хабарництво, спричинила повсюдний прояв окремих його сторін, які виражаються в тому, що будь-яке звернення людини до лікаря, юриста, педагога чи посадовця, поєднано з потребою її віддячити, висловлюваній у тій чи іншій формі. Поширення уявлення про те, що всі хабарничають, що без цього неможливо досягти якої-небудь мети (службової, майнової, кар'єрної), стало своєрідною "модою", яка зобов'язує людину підкорятися прийнятим неписаним правилам поведінки в тому чи іншому суспільстві. Правові заборони, суворість кримінальної відповідальності, що настає для осіб, які беруть і дають хабарі, втрачають ціннісну орієнтацію, яка існувала в суспільстві. Поняття про такі соціальні цінності, як мораль, обов’язок, совість, честь та інші, поступаються цинічним уявленням про те, що це химери, існуючі для романтиків. А люди, які знають життя і його "вовчі" закони, йдуть іншою, злочинною дорогою і при цьому домагаються вагомих результатів. Негативна конформна поведінка щодо цього є найпривабливішою, яка охоплює багато сфер діяльності людей, стаючи "нормою" життя. Конформна поведінка стосовно хабарництва спричиняє для суспільства найтяжчі наслідки, які розтлівають його, позбавляючи високих ідеалів і моральних цінностей [33, c. 120].

Аналіз слідчої й судової практики по справах про хабарництво свідчить про те, що особа хабарника неоднозначна. Рівень хабарників простягнувся від секретаря сільського райвиконкому до міністра. При цьому рівень хабара, його ціна прямо залежить від одержуваної вигоди – від п'ятдесяти гривень до десятків (а то й сотень) тисяч доларів. Так, опитування міністрів і депутатів з досить некоректного питання: "Чи берете Ви або інші міністри хабарі?", дало вельми неоднозначну картину. Деякі сором’язливо відмовчувалися, дехто обурювався, інші навели достатньо цікаві відомості. Деякі відповіді звучали так: (Лесь Танюк, голова Комітету з питань культури й духовності) "... На мою думку, беруть. Бо нічим іншим я пояснити не можу наявність потужних "будиночків" на дачних ділянках і не менш потужних земель, записаних часом на родину. Елементарна логіка пояснює, що таку власність не можна набути за заробітну платню міністра. І якщо це не хабарі, то використання службового становища..." (Василь Онопенко, голова Комітету з питань правової політики) "... У цілому хабарництво в Україні залишилося на тому ж рівні, а у сфері громадських послуг і в судах хабарі стали брати частіше. За даними експертів від 2 до 2,5% прибутків українських підприємств ідуть на хабарі. Неофіційні платежі, знаки "вдячності" державним службовцям і пільги для ухвалення державними органами відповідних законів є для України дещо незначною проблемою, однак адміністративна корупція досить поширена..." Ці висновки підтверджують негативну картину в процесі боротьби з хабарництвом [31, с. 13].

Таким чином, у розслідуванні хабарництва важливе місце належить криміналістичній характеристиці, окремі елементи якої (способи вчинення і приховування злочину, час, обстановка, слідова картина) у своєму взаємозв'язку і залежності створюють надійний потенціал доказової інформації, яка сприяє розслідуванню. Специфіка окремих елементів криміналістичної характеристики сприяє висуненню версій про характер події та особу злочинця.