1.2 Час, обстановка та типова слідова картина

Розглянемо поняття "час" як елемент криміналістичної характеристики стосовно такої категорії злочинів, як хабарництво. Час дачі хабара дозволяє встановити й інший злочин, учинений за хабар, зокрема, розкрадання державного майна, видачу незаконних ліцензій на зайняття комерційною діяльністю, зокрема, медичною, юридичною, та ін. [57, c. 48].

Установлення часу дачі хабара може сприяти визначенню тривалості злочинних дій, тобто встановленню періоду дій хабароодержувача, що набули постійного характеру. Найяскравіше своє відбиття це знаходить у банківській діяльності при наданні великих кредитів за відсутності необхідних документів в осіб, метою чого є привласнення отриманих коштів. Це ж стосується і дачі хабарів у дозвільні органи щоб одержати дозвіл для організації фіктивних фірм, підприємств-одноденок, різного роду фіктивних фінансових організацій, фондів, створення яких має єдину мету – розкрадання [4, c. 239].

При розслідуванні хабарництва встановлення часу дачі хабара дозволяє визначити причини й умови, які сприяють учиненню злочину, для з'ясування організаційної структури підприємства або установи, де мав місце такий злочин, рівня криміногенної обстановки в ньому.

Важливо відзначити й таку обставину (що теж має вагоме значення при розслідуванні хабарництва), як обмова тієї чи іншої посадової особи, коли названий час одержання хабара збігається з її тривалою відсутністю на роботі через відрядження або хворобу, що важливо для визначення її причетності до злочину.

Наступним складовим елементом "слідової картини" події злочину є місце й обстановка події.

Місце вчинення злочину, у тому числі й хабарництва (передачі хабара), є фрагментом події і містить значний обсяг інформації щодо способу вчинення злочину, характеристики слідів у широкому й вузькому смислі слова, деяких даних про особу злочинця. В окремих випадках місце злочинної події може орієнтувати слідчого на виявлення відомостей про осіб, які чули або спостерігали подію і можуть повідомити певні відомості про неї. Слід зазначити, що місце злочину зберігає цілий комплекс взаємозалежних ознак, які відбивають подію, що відбулась. "Прочитання" даних з місця події, їх правильна інтерпретація дозволяють з'ясувати характер злочину, можливі місця розташування слідів і визначити шляхи розслідування. Як справедливо зазначає І. Ф. Герасимов, "... необхідно вивчити і зрозуміти весь механізм системи, де вчинено злочин" [14, с. 9]. Глибоке вивчення всього комплексу інформації, виявленої на місці події, простежування логіки зв'язків між окремими слідами в їх дійсній або уявній схемі дозволяють відшукати ті нитки, що ведуть до розслідування злочинної події. Місце події стосовно цього становить необхідний фрагмент усієї моделі злочинної події й у цій своїй якості сприяє висуненню версій.

При розслідуванні хабарництва місце передачі хабара визначається залежно від того, який характер вона мала – упредметнений (матеріальні цінності, гроші, антикварні предмети, коштовності та ін.) або документальний (різного роду розпорядження, накази, ліцензії комерційних підприємств, дозволи на видачу позичок тощо).

Місцем передачі хабара, що має упредметнений характер, можуть бути:

– службовий кабінет посадової особи;

– квартира, дача або машина хабародавця чи хабароодержувача;

– ресторани, бари, громадський транспорт, сауни, в яких відбуваються як заплановані, так і незаплановані зустрічі хабародавця й хабароодержувача;

– номера готелів або службових приміщень, про зустріч у яких домовлялися з хабароодержувачем;

– умовні місця в парках, на вулиці, у магазині, у потязі, у будинку та інших місцях, про які заздалегідь домовилися учасники злочину;

– будь-які місця зустрічі двох осіб, при якій передавався хабар без попередньої домовленості як послуга за надалі виконувану послугу (прийняття на роботу, здача іспитів для вступу у вищий навчальний заклад, відкриття комерційного підприємства, здача в оренду престижного приміщення та ін.) [89, c. 66].

Що ж стосується хабарництва – організації й передачі хабара, який має неупредметнений характер, то місцем його, як правило, є та організація, відомство, структура, де відбувається оформлення тієї або іншої документації, характер якої має форму хабара.

До поняття "слідова картина" зазвичай включають такий елемент криміналістичної характеристики, як обстановка злочину. Обстановка при вчиненні будь-яких дій, у тому числі й незлочинних, є чинником, що сприяє здійсненню їх або перешкодженню останнім. Іноді (дуже рідко) обстановка тих або інших дій залишається непоміченою, ігнорується. Обстановка, у якій учиняється злочин, завжди певним чином психологічно впливає на особу, коли головним моментом є її стан, що є найбільш сприятливим для приховування злочину. Злочинець обирає такі умови (обстановку) для вчинення злочину, де його дії не були б об'єктом спостереження – ні випадкового, ані навмисного. У цьому плані злочин завжди поєднаний з таємницею, яка приховує і дії, й наміри злочинця [82, c. 25].

Обстановка, у якій учиняється злочин, майже в усіх випадках відбиває дії злочинця, що знаходить свій прояв у перестановці тих чи інших предметів, меблів, у наявності слідів рук, взуття, мікрослідів, а на відкритій місцевості – слідів транспорту, а також у діях, пов'язаних з інсценуванням події.

Щодо розслідування хабарництва обстановка як відбиття діяльності злочинця, має досить обмежений характер. Як правило, вона пов'язана з місцем передачі хабара й істотних змін, пов'язаних з цією дією, не має. Разом із тим обстановка обирається і хабародавцем, і хабароодержувачем таким чином, щоб вона не порушувала звичного ритму діяльності посадової особи, не викликала підозри з приводу спілкування двох осіб, виключала появу можливих свідків. Незважаючи на такі запобіжні заходи, при аналізі обстановки одержання хабара можна знайти деякі зміни в обстановці – відкриті без потреби дверцята сейфа, висунуті шухляди письмового столу, запнуті штори вікон удень, щільно закриті двері – при тому, що вони зазвичай залишаються напіввідчиненими, тощо. Як правило, хабароодержувач прагне створити обстановку, яка певним чином сприяла приховуванню одержання хабара, тому нерідко переграє – нагромаджує зайву кількість паперів на столі, шукає місце для приховування принесеного (грошей або коштовних речей) особливо у випадках, коли він ці позиції заздалегідь не придумує й обирає місця спонтанно [63, c. 148].

Передача хабара найчастіше відбувається в умовах неочевидності, багато в чому утруднюючи розслідування цього злочину. Водночас, мають місце випадки, коли особи, які раптово з'являються, стають свідками злочину, а їх показання згодом є важливим доказом у справі. До обстановки досліджуваного злочину входять сліди, пов'язані з появою злочинця, його пересуванням по місцеві, де відбувається подія, його діями по передачі тих чи інших об'єктів. Це, в основному, сліди взуття, рук, мікрочастинки. Стосовно цього варто вважати правильним зауваження Р. С. Бєлкіна, який зазначав, що "обстановка на місці злочину є частиною обстановки злочину, яка крім матеріальної обстановки включає поведінку учасників події, психологічні стосунки між ними та ін." [5, с. 139-140].

До загальної слідової картини основним компонентом входить комплекс найбільш типових слідів, наявність яких і визначила найменування загальної схеми – "слідова картина події злочину". Ті або інші сліди за їх характеристикою, яка зазвичай відбиває найтиповіше, що є наслідком злочину, належить до такої дії, як огляд місця події.

У той же час поняття "місце події" стосовно такого злочину, як хабарництво, не існує, тому що в криміналістичному плані місце події передбачає наявність матеріальних змін, пов'язаних з подією злочину. При вчиненні хабарництва його учасники, як правило, не спричиняють матеріальних змін на місці, і тому, як і низка інших злочинів (образа, розкрадання шляхом використання документів тощо), місця події як такого цей злочин не має. Тому дії, що вчиняються, обмежуються поняттям "подія злочину". Останнє не виключає й можливості виявлення окремих слідів, властивих слідчому огляду, до яких можна віднести сліди пальців рук на предметах хабара, взуття в приміщенні й на місцевості, транспортних засобів. Найтиповішими слідами, що становлять слідову картину при розслідуванні хабарництва, можуть бути:

– гроші й коштовні речі, передані хабароодержувачеві;

– чеки, товарні ярлики, етикетки від предметів, переданих хабароодержувачеві;

– сліди речовин з предмета хабара на одязі хабароодержувача – мікрочастинки, що відокремилися, пушинки, волосся, нитки (в одному випадку були виявлені на одязі хабарника частки волосся переданої як хабар ведмежої шкіри);

– сліди рук хабародавця на окремих предметах обстановки кабінету хабарника при його заяві, що названа особа ніколи не відвідувала його кабінету;

– сліди пальців рук на предметі хабара хабародавця й хабароодержувача, при їх заяві, що вони не перебувають ні в яких взаємовідносинах;

– сліди в транспортних засобах осіб, які брали участь у передачі й одержанні хабара – у машині хабародавця або хабароодержувача при запереченні подібної зустрічі й передачі хабара;

– сліди взуття на місцях зустрічі, транспортних засобів, слини на залишених недокурках сигарет [60, c. 56].

Сліди хабарництва можуть мати, як уже зазначалося, упредметнений і документальний характер. Останнє має місце за обставин, коли передачі хабара знаходять своє відбиття в певних документах, що підтверджують незаконну діяльність (дії) посадової особи або вуалюють певні протизаконні дії за надані послуги чи вигоди. До таких документів, які розглядаються як сліди в широкому смислі слова, можуть бути віднесені:

– ощадні книжки, поштові перекази, квитанції комісійних магазинів, листи про купівлю коштовних картин тощо як дій, що свідчать про передачу хабара;

– протоколи засідань, посвідчення про відрядження, які відбивають факти незаконних дій, учинених за хабар;

– рахунки ресторанів, готелів, документи про одержання путівок, у тому числі й зарубіжних, що відбивають рівень взаємовідносин хабародавця й хабароодержувача;

– документи, які фіксують одержання квартири, кредиту, одержання або купівлю автомашини та ін. (так звані реєстраційні документи);

– розпорядження, кредити, протоколи засідань про надання монопольного права торгівлі електроенергією, нафтопродуктами (так звані управлінські документи);

– документи, що відбивають дії хабародавця в інтересах хабароодержувача, зафіксовані в бухгалтерських документах про одержання незаконної премії, заробітної плати, видачу позики, путівки для відпочинку тощо (так звані бухгалтерські документи);

– особисті записи хабародавця й хабароодержувача, які фіксують ті чи інші обставини, пов'язані з одержанням або дачею хабара (листи, записки), у тому числі й такі, в яких факт хабарництва закамуфльовано іншими найменуваннями (передав рибу, фрукти, послання від особи та ін.);

– телефонні переговори, одержані в результаті оперативно-розшукової діяльності [28, c. 31].

Особисті документи можуть бути виявлені в основному при обшуку як у хабародавця, так і в хабароодержувача, тому необхідно орієнтувати слідчих на одержання такої інформації при його проведенні.

Перелік документальної інформації, наведений нами, хоча й широкий, але він не вичерпує всіх тих документів, які можуть мати значення при розслідуванні злочину цього виду. Поряд з цим слід зазначити, що обрання необхідного напрямку у виявленні й вилученні документів завжди повинно збігатися з тією галуззю, в якій відбувається розслідування, а також із предметом доказування по даній справі. Однак з цього загального положення є виняток: у процесі розслідування злочинів іншої категорії можуть бути виявлені документи, які свідчать про хабарництво. До таких злочинів зазвичай належать розкрадання, зловживання службовим становищем, зловживання владою та ін.

Положення, наведенні нами, про документальні й упредметнені об'єкти, які мають характер слідів (у вузькому й широкому розумінні цього слова), або ті, які несуть на собі сліди, означають, що вони можуть мати самостійне значення доказів, однак найчастіше можуть використовуватися у взаємозв'язку з іншими, що підвищує їх доказову цінність. Як правильно зазначається в криміналістичній літературі, виявлені на місці події сліди при вмілому їх прочитанні відіграють важливу роль у побудові уявної моделі злочину (Зноска). Такій побудові передує аналіз слідів хабарництва та їх взаємозв'язків, а саме – вивчення слідів:

а) з метою одержання повного уявлення про їх характер та особливості;

б) у їх причинних зв'язках з навколишнім оточенням, з особами, які можуть бути причетними до злочину, та обставин, що сприяють його вчиненню;

в) у їх сукупності – для висновків і припущень про їх взаємозв'язки, ставлення до події злочину, висунення версій про особу хабародавця й хабароодержувача, про характер взаємозв’язків останніх і цілей учиненого злочину [85, c. 49].

При розслідуванні хабарництва, як і при розслідуванні інших злочинів важливо знати, що в процесі аналізу й оцінки доказів можуть бути допущені помилки, які призводять до хибних припущень і висновків. Тому на всіх етапах побудови уявної моделі події злочину необхідно співвідносити її з реально існуючими слідами й речовими доказами, які у сформованій моделі відіграють роль фрагментів дійсної події. Цю думку підкреслює М. І. Єникеєв, зауважуючи, що "загальна модель злочину є орієнтовною підставою для просування слідчо-пізнавального пошуку до мети розслідування, вона дає напрямок для вироблення планів дії й пошуку необхідних засобів їх реалізації" [25, с. 383].