Національний університет «Одеська юридична академія»
Івано-Франківський факультет
кафедра кримінального права, процесу та криміналістики
Курсова робота
на тему:
Методика розслідування хабарництва
Виконав: студент 4-го курсу, групи ПР-
спеціальності 6.03010101 «Правознавство»
Керівник: к.ю.н., доцент Томин С.В.
м. Івано-Франківськ – 2013 року
ЗМІСТ
ВСТУП..........................................................................................................................с. 3
РОЗДІЛ 1. КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХАБАРНИЦТВА.........с. 5
1.1 Способи вчинення та приховання злочину.........................................................с. 5
1.2. Час, обстановка та типова слідова картина........................................................с. 8
1.3 Особа злочинця....................................................................................................с. 15
1.4 Предмет хабара....................................................................................................с. 21
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ПОЧАТКОВОГО ЕТАПУ РОЗСЛІДУВАННЯ СПРАВ ПРО ДАЧУ ХАБАРА................................................................................................с. 26
2.1 Типові слідчі ситуації та криміналістичні версії на початковому етапі розслідування........................................................................................................................с. 26
2.2 Допит заявника.....................................................................................................с. 28
2.3 Допит свідків........................................................................................................с. 32
ВИСНОВКИ...............................................................................................................с. 39
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................с. 41
ВСТУП
Актуальність теми. У будь-якому демократичному суспільстві людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнані найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідні положення зафіксовано у статті 3 Основного закону України [41], що засвідчує її намагання здійснити якісний перехід від тоталітарної до демократичної правової держави.
Забезпечення захисту прав та законних інтересів людини і громадянина в усіх сферах суспільного життя є основним напрямком розбудови правової системи України. Враховуючи те, що злочини – це найбільш суспільно небезпечні посягання на права та свободи людини, особливого значення набуває діяльність органів та осіб, наділених правом здійснювати кримінальне судочинство.
У зв’язку з цим украй важливо якісно і в стислі терміни здійснити перегляд національного законодавства, привівши його основні інститути у відповідність до європейських і світових стандартів. І в цьому напрямку вже зроблено істотні кроки. Так, Верховною Радою України прийнято такі законодавчі акти, як: Кримінальний кодекс, Кримінальний процесуальний кодекс, Цивільний кодекс, Кримінально-виконавчий кодекс, Сімейний кодекс, Кодекс адміністративного судочинства, Цивільний процесуальний кодекс, Земельний кодекс та ін.
Значну увагу у процесі удосконалення чинного законодавства приділено реформуванню системи кримінально-правових та кримінально-процесуальних заходів протидії злочинності, особливо таким ганебним її проявам як корупція та хабарництво.
Хабарництво в сучасних умовах стало чинником, який становить реальну загрозу національній безпеці України. Це явище негативно впливає практично на всі сфери суспільного життя: соціальну і правову, економіку, політику, управління, громадську свідомість, міжнародні відносини. Хабарництво підриває авторитет демократичних інститутів держави, дезорганізовує роботу органів влади та управління, дискредитує їх діяльність, негативно позначається на суспільній моралі, гальмує процес розвитку державності [68, c. 2].
Запорукою підвищення ефективності протидії корупції та хабарництву є удосконалення норм, які врегульовують процес досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ про хабарництво.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у формуванні теоретичних засад методики розслідування хабарництва, визначенні його криміналістичної характеристики, а також плануванні й організації розслідування.
Відповідно до зазначеної мети були поставлені й вирішені такі завдання:
1) виявити специфіку криміналістичної характеристики хабарництва;
2) проаналізувати способи вчинення таких злочинів з огляду на нові види хабарництва;
3) визначити способи приховування хабарництва;
4) сформулювати типові слідчі ситуації, що виникають при розслідуванні хабарництва;
5) з’ясувати характер висунутих слідчих версій, зумовлених наявною слідчою та оперативною інформацією;
6) розкрити особливості планування розслідування хабарництва, його ситуаційну залежність;
7) окреслити характер і систему початкових слідчих та оперативно-розшукових дій, їх ефективність;
РОЗДІЛ 1
КРИМІНАЛІСТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ХАБАРНИЦТВА
1.1. Способи вчинення та приховання злочину
Способи дачі хабара дуже різноманітні, тому що охоплюють значний діапазон устремлінь різних осіб у тій чи іншій сфері посадової діяльності.
Серед способів дачі хабара можуть бути названі наступні:
– передача за заниженими цінами державної власності підприємницьким структурам безпосередньо, без продажу через аукціони;
– дозвіл на створення комерційних структур з метою передачі в них коштів підприємства;
– укладення збиткових для держави комерційних угод про здачу в оренду будинків чи інших об'єктів;
– видача банківських кредитів і позичок без одержання зобов'язань по їх поверненню;
– приховання наданих кредитів у зв'язку з їх нецільовим використанням;
– сприяння у створенні фіктивних підприємств без їх юридичного оформлення та реєстрації у відповідних органах;
– відмова конкурентам підприємницьких структур у реєстрації за надання одноразового хабара або за їх постійне отримання чиновниками, які підтримують конкурента (особливо широко практикується в нафтогазовій промисловості й енергомережах);
– дача хабара адміністративним, податковим органам за підтримку недобросовісної конкуренції з боку окремих підприємців;
– видача пільгових ліцензій для відкриття тієї чи іншої комерційної структури;
– фальсифікація матеріалів документальної ревізії, аудиторської перевірки, відомостей про оподатковувані податком кошти, фальсифікація податкових декларацій [42, с. 137-138; 45, с. 851-852].
На даний час хабарі досить поширені у вищих навчальних закладах. Хабарі даються за вступ у престижні вузи, особливо на бюджетні відділення чи окремі факультети, у зв'язку з тим, що при цьому, на відміну від платних відділень або факультетів, не потрібно платити великі суми, давши хабар. Хабарі даються за розподіл випускників до структур, які зазвичай розташовані у великих містах і досить добре забезпечують молодих фахівців наданням квартири, високою оплатою роботи тощо.
Хабарництво має місце в органах юстиції, де на різних рівнях (у тому числі й у Міністерстві юстиції) вирішуються питання про видачу ліцензій на зайняття певною діяльністю, за хабарі відкриваються квоти для окремих областей для організації приватних нотаріальних контор. Нерідко за хабарі надаються місця суддям, які прикриваються вигаданими постановками до резерву, а для нотаріусів – здачею іспитів для одержання посвідчення, яке дозволяє зайняття нотаріальною діяльністю – як державною, так і приватною.
Ліцензування на право займатися адвокатською діяльністю з відповідною здачею іспиту в комісії колегії адвокатів також часто здійснюється за хабарі за попередньою домовленістю.
Хабарництво, що ретельно приховується його суб'єктами –хабародавцем і хабарником, є досить очевидним, хоча і складно доказуваним злочином. Дійсно, якщо звернутися до результатів злочинного діяння, стає очевидним, що воно не може мати місця в законних правомірних формах. Зайняття відповідальної посади особою, мало підготовленою до цього, всупереч іншим гідним особам викликає не тільки здивування, а цілком природну підозру про те, що в цьому разі не обійшлося без хабара. Це ж положення стосується всіх інших обставин, пов'язаних з необґрунтованим одержанням значимих результатів за відсутності до того правомірних можливостей [32, c. 10].
Способи приховування хабара вирізняються двома групами чинників: з одного боку, суб'єктивними інтересами й можливостями хабародавця, з іншого – об'єктивною обстановкою, що сприяє хабарництву або перешкоджає йому. Залежно від названого хабарництво набуває найрізноманітнішого характеру. Водночас способи його приховування багато в чому залежать від сфери діяльності осіб, де факти хабарництва мають місце. Незважаючи на різноманіття структур, де ті чи інші вигоди можуть бути одержані за хабарі, способи їх приховування досить типові і полягають, головним чином у наступному:
1. Підробка в документах або створення нових документів, що відбивають прийом на роботу, просування по службі, створення нових посадових структур.
2. Створення фіктивних реєстраційних документів, що фіксують, відображають одержання квартири, оформлення кредиту та ін.
3. Виправлення дат, підробка підписів у документах, що фіксують створення приватних підприємств, комерційних структур тощо.
4. Підробки, що допускаються в письмових документах, пов'язаних зі вступом у вищі навчальні заклади (виправлення помилок у творах з метою завищення екзаменаційної оцінки; передача екзаменаційного білету, по якому буде відповідати абітурієнт; заміна суб'єкта, який екзаменується, на іншу особу, яка має високий рівень підготовки, та ін.).
5. Особисті вказівки (довірчі) відповідальному секретареві про необхідність прийняти певних осіб до вищого навчального закладу, маючи на меті посадову залежність останнього від ректорів, проректорів та інших відповідальних осіб.
6. Створення неправомірних управлінських рішень про надання монопольного права торгівлі нафтопродуктами або електроенергією шляхом оформлення протоколів неіснуючих зборів, видання наказів, розпоряджень, що явно суперечать наявній практиці.
7. Створення документів на аукціонну ціну будинків і споруд при передачі їх комерційним структурам як явно збиткових, однак прихованих неіснуючими недоліками останніх і відсутністю бажаючих запропонувати вищу ціну на аукціоні.
8. Поширення відомостей про сувору дисципліну в тій чи іншій установі, законослухняність їх керівників, непідкупність окремих чиновників, що створює маскувальну "ширму", яка дозволяє широко здійснювати хабарництво під її прикриттям [9, c. 17].
Слід зазначити, що наведені чинники не вичерпують усіх можливих варіантів приховування дачі хабарів; більше того, названі форми удосконалюються, при тому що законодавство, яке регулює ринкові відносини, недосконале, має безліч прогалин, що використовуються окремими особами в злочинних цілях.
Об'єктивними чинниками, що визначають приховування хабарництва є відсутність суворої регламентації діяльності підприємств та установ, недостатній контроль з боку вищих органів або повна його відсутність, зміни в законодавчих актах, які створюють умови для використання окремих прогалин з метою одержання нібито правового підґрунтя для приховування злочинної діяльності.
Хабарництво, незважаючи на свій латентний характер, має певні ознаки, які виступають підставами для його виявлення й подальшого розслідування. Ці ознаки можуть мати різний характер і в криміналістичній літературі розбиваються на декілька груп. До останніх, зокрема, належать:
– специфіка зв'язків посадової особи з представниками комерційних структур і підлеглими особами;
– відкриття нових підрозділів, відділів зі значним числом вакансій при загальній тенденції до скорочення штатів;
– повідомлення осіб та анонімні заяви про наявні випадки хабарництва;
– документи, виявлені в результаті перевірок, ревізій та інших видів контролю, у яких знайдено виправлення, виконані різним шляхом (підчищення, дописка, травлення тощо), а також документи, що мають фіктивний характер;
– документи, що викликають сумнів щодо своєї достовірності (видача крупних позик на неіснуючих осіб, ліцензій на створення неіснуючих комерційних структур тощо) [36, c. 77].