3.Етика науки і технології

Стрімкий розвиток науки, технології і зближення інформатики з природничими науками призвели до істотного прогресу в галузі генетики і біотехнології. Тепер концепція живої матерії (і людське життя) розглядаються в новому світлі завдяки досягненням біологічних наук і розвитку медико-біологічних і генних технологій.

З цього питання ЮНЕСКО повністю виконала свою роль, виступивши з ініціативою Загальної декларації з проблем геному людини і прав людини. Ця декларація встановлює баланс між гарантіями поваги до прав людини і необхідної свободи досліджень. Серед етичних принципів, визначених у цій декларації, основне місце посідає вільний обмін знаннями і науковою інформацією в галузі геному людини. Мета ЮНЕСКО полягає у формуванні загальних принципів біоетики.

4.Етика навколишнього середовища

Коітіро Мацуура виступив з ініціативою щодо здійснення нової програми, спрямованої на розробку глобального методу оцінки водних ресурсів і створення системи моніторингу поточних тенденцій. Вона передбачає участь 24-х організацій системи Організації Об'єднаних Націй і розробку механізмів врегулювання конфліктів, що пов'язані з водними ресурсами.

5.Етика міжкультурного діалогу

Глобалізація міжнародного суспільства повинна стимулювати плюралізм, мета якого - діалог і взаємне збагачення країн та особистостей.

Для міжкультурного діалогу має великі наслідки глобалізація торгівлі. Для справжнього діалогу необхідна наявність гармонійного і справедливого багатовекторного потоку культурної продукції і різних за походженням послуг. Не можна обмежити велику частину людства лише споживанням імпортної культурної продукції. Правила міжнародної торгівлі повинні передбачати створення простору, в якому всі жителі планети могли б займатися творчістю і самовираженням через продукцію і послуги культурного призначення, і робити це в умовах справедливості і неупередженості.

Торгівля і технології активно впливають на індивідуальну своєрідність, предмети культурного призначення представників всіх культур. Культурне розмаїття означає також здатність виготовляти і поширювати широкий спектр предметів культурного призначення.

Стратегія ЮНЕСКО відносно інформаційного суспільства визначена на сьогодні у декількох документах різного рівня і ступеня важливості:

1. “ЮНЕСКО і інформаційне суспільство для всіх”;

2. “Вступ до кіберери; оновлений мандат “Загальної програми з інформації”, грудень 1996;

3. “Виконання рішення 150ЕХ/3.5.1 з проблем, що виникають у зв’язку з інформаційними магістралями: роль ЮНЕСКО”, квітень 1997;

4. резолюція 29 с/36;

5. Основна програма IV: На шляху до комунікаційного та інформаційного суспільства для всіх [2].

Два основні напрямки діяльності ЮНЕСКО щодо втілення цієї стратегії:

1. інтелектуальний і етичний мандат ЮНЕСКО, який вимагає, щоб організація зосередила увагу на компонентах, які складають інформаційне суспільство, включаючи доступ до інформації та етичні аспекти;

2. внесок ЮНЕСКО в побудову інфраструктури інформаційного суспільства (“Інфоструктура”) буде пов’язаний головним чином з підготовкою кадрів, розробкою інформаційної політики, формуванням мережі здійснення дослідно–показових проектів.

Під компонентами інформаційного суспільства ЮНЕСКО має на увазі такі:

• аспекти інфоетики (доступ до інформації, недоторканність приватного життя, конфіденційність і безпека інформації);

• спостереження за політикою, правовими нормами та кодексами норм практичної діяльності в галузі інформації на національному рівні;

• сприяння доступу до інформації тих, для кого він є обмеженим, шляхом створення широкого масиву інформації, доступної у інтерактивному режимі (“глобальні кіберобщини”);

• сприяння культурному і мовному плюралізму, включаючи доступ до віртуальної “Пам’яті світу”;

• сприяння у класифікації та “фільтрації” інформації;

• увага молоді;

• представлення ЮНЕСКО на рівні WEB за допомогою вузлів Штаб-квартири.

Внесок ЮНЕСКО до побудови “інфоструктури” включає:

• підготовку кадрів переважно зі сфери інформатизації;

• підтримку у розробці національних та регіональних інформаційних політик;

• формування мереж;

• розробку дослідно-показових проектів прикладного характеру: віртуальні навчальні спільноти та лабораторії, багатоцільові центри, доступ неосвічених до інформації, спрощені інтерфейси;

• вдосконалення інфоструктур: бібліотек, архівів тощо.

ЮНЕСКО має конкретний мандат ООН в галузі розвитку комунікації і виконує Основну Програму IV “На шляху до комунікаційного та інформаційного суспільства для всіх” [2].

Ця програма оновлюється кожні два роки. На 2000-2001 рік вона має таку структуру:

Програма IV.1 Вільне розповсюдження ідей (44,7%)
	Підпрограма IV.1.1	Свобода виявлення думок, демократія та мир
	Підпрограма IV.1.2	Засоби інформації, інформація та суспільство
	Етичні, правові та соціально-культурні проблеми інформаційного суспільства
Програма IV.2 Ліквідація розриву в галузі комунікації та інформації (55,3%)
	Підпрограма IV.2.1	Розвиток комунікації
	Підпрограма IV.2.2	Розвиток “інфоструктури”

Пріоритетні регіони та теми фінансуються таким чином:

Європейський Союз у 2000 році прийняв електронну доктрину: “eEurope: An Information Society For All”[5]. Ця стратегія не передбачає додаткового фінансування, а пропонує план дій з 10 пунктів, “спрямований на створення політичного імпульсу для просунення Європейського Союзу вперед, до інформаційного суспільства”.

Цей документ констатує, що Європа відстає від США в масштабах використання Internet у зв’язку з цілою низкою невирішених проблем, а саме:

• дорогий та повільний доступ,

• недостатня комп’ютерна грамотність населення,

• невдалі адміністративні спроби введення нових послуг.

Якщо у США 25 громадян з кожних 100 мають доступ до Internet, то у ЄС – лише 9 (виключаючи лише Фінляндію та Швецію, які випереджають США). Інша картина у сфері мобільних комунікацій: тут ЄС попереду США завдяки широкому розповсюдженню стандарту GSM. Тому очікується, що користувачі країн-членів ЄС підключатимуться до Internet саме за допомогою мобільних пристроїв.

План Єврокомісії складається з 10 пунктів, базується на існуючих стратегіях ЄС і має на меті:

• сприяти введенню дешевого доступу до Internet;

• сприяти розробкам інтелектуальних транспортних систем;

• забезпечити доступ до Internet школам та людям з фізичними обмеженнями;

• надати швидкісний доступ дослідницьким організаціям та університетам;

• сприяти розробці смарт-карт на основі загальних стандартів безпеки;

• створити ринки ризикового капіталу для компаній в галузі високих технологій;

• всі школи країн-членів ЄС підключити до Internet до 2001 року;

• забезпечити комп’ютерну грамотність дітей після шкіл 2-го ступеня до кінця 2003 року;

• створити сприятливі умови для функціонування місцевих комунікаційних служб, до кінця 2001 року виділити радіочастоти для безпровідних мереж;

• сприяти розвитку E-комерції шляхом введення нового домену верхнього рівня eu.com.

Втіленню електронної доктрини буде сприяти введення до експлуатації у 2001 році панєвропейської оптоволоконної мережі (PЕC), яка повинна зв’язати 32 міста в 11-ти країнах Європи. Вартість PEC - $1,3 млрд.