2. Поетична функція оказіональних слів

Емоційність розглядається в естетиці як історично древніша й естетично важлива першооснова художнього образу. Всі слова у поетичному творі служать не лише для передачі якоїсь інформації, а насамперед для досягнення емоційного впливу на читача. “...Кожне індивідуальне утворення хорошого письменника - це цілісний словесний образ з цілою гамою смислових та стилістичних відтінків ” (78, 147). Питання створення образності вирішується з урахуванням ряду особливостей: художнього

методу, манери твору, ідейного задуму поета, його творчої індивідуальності, вміння уважно спостерігати за явищами навколишньої дійсності і врешті-решт від його таланту користуватися словом - основним засобом створення образу. Оказіональні слова, вжиті у творах поетами, в силу своєї виразності та емоційної насиченості використовуються як вагомий засіб створення художнього образу - цілісної пізнавальної системи. Така функція оказіональних слів є поетичною. Мистецтво створення художніх образів полягає у тому, щоб актуалізувати у свідомості читача лінгвістичними засобами систему таких екстралінгвіальних образних стосунків, які не залишать його байдужим, розбудять його емоції, привернуть увагу і сформують інтерес до зображуваного. Яскравість і семантична насиченість авторських новотворів зумовлює їх вагомість при створенні авторами художнього образу; крім того, використані у поетичному дискурсі з художньо-виражальною метою, авторські новотвори виступають словами-образами. Особливість створення оказіональних слів-образів залежить від індивідуальності поета, від хвилюючого його суб’єктивного бачення проблеми. Оказіональні слова допомагають побачити, віднайти образ самого автора, “ту цементуючу силу, яка пов’язує усі стильові засоби у цілісну словесно-художню систему. Образ автора - це внутрішній стрижневий компонент, навколо якого групується вся стилістична система твору” (23, 96).

Поети використовують такі засоби емоційного впливу на адресата, які повинні знайти запрограмований в цих засобах відгук у його душі, викликають у ній хвилювання, а відповідно - експресивний ефект. Пошук потрібних новотворів, здатних адекватно виразити авторські асоціації, - це складний і тривалий процес. Майстерність письменника і полягає у майстерності живопису образами, враженнями самого житття, а це потребує знання мови, вміння застосовувати існуючі в ній словотвірні засоби. Створення оказіональних слів - одиниць із досить складною семантикою - це здатність автора передавати загальне через одиничне в силу своїх індивідуальних спостережень, таланту. Крім того, подібні інновації неначе концентрують у собі різнорідну семантику всього твору і одночасно передають настрій ліричного героя.

Оказіоналізми можна назвати словами-образами, словами, які створюють мікрообраз усього твору. Кожне оказіональне слово-образ ніби випромінює поезію, воно співвідноситься з іншими словами контексту, тобто внутрішня його форма полісемічна, вона може нарощувати нові відтінки значення. Завдяки своїй надзвичайній образності, оказіоналізми служать засобом розгортання наскрізного образу тексту або його фрагменту, адже образ, створюваний новотвором, може співвідноситися з ідейно- естетичним змістом тексту у цілому. Конкретно-чуттєва природа художнього образу завжди оригінальна, тому що виражає почуття автора, використання у поетичних творах нетривіальних одиниць підкреслює цю суб'єктивну оригінальність. Поетів не задовольняють слова, які внаслідок частого вживання втратили образний зміст. В результаті використання оказіональних слів збагачується виразність висловлення, відбивається авторське бачення світу, що дозволяє реципієнту адекватно сприймати твір. У цих випадках "...поняття правильності - неправильності (у звичайному, академічно- нормативному своєму значенні) у поетичному мовленні зникає, оскільки у ньому факти мовної неправильності розглядаються й оцінюються не метафізично - абстрактно, а з урахуванням того конкретного художнього навантаження, яке вони на собі несуть" (86, 17-18). Іншими словами, у поетичному мовленні хибність стає художньо або зображально вагомою, оскільки відіграє характерологічну роль, тому її не можна виправити, щоб не втратити ту цікавинку висловлення, яка є причиною використання таких слів у поетичному мовленні.

Образна думка характеризується своєю принциповою метафоричністю. Найбільш яскраво ця властивість художніх текстів втілюється у такому класі виражально-зображальних лінгвістичних засобів, як тропи. У створенні тропів індивідуальні утворення беруть найактивнішу участь. У сучасному поетичному мовленні широко розповсюдженим художнім прийомом є використання метафор, епітетів, порівнянь, створенню яких сприяють оказіональні слова. Оригінальні тропи підвищують інтерес читача до зображуваного у тексті. Художнє відображення дійсності в об'єктивних образах співіснує з яскраво емоційним ставленням автора до цієї дійсності. Широке використання поетами слів у метафоричному значенні шляхом залучення їх у нові, незвичайні для них змістові та синтаксичні зв'язки зумовлює оригінальність висловлення. Слова вступають не в ті зв'язки, яких можна було б чекати від них як від потенційних слів. Наведемо декілька прикладів реалізації оказіональних слів у ролі яскравих засобів образності твору: дроздоголосийбатько (Зат.); зморозенадуша (ІД); круглавийдень (ВС); московиті плями (Яр); шепітливіруки (МВ); обраділийстеп (ВС); солодкавабаба (ІД); обвагітнілийзміст (Горд.); розкроненевікно (Зат.); шаристіморя (Р/в); човнастийбриль (Яр); терпеннийпапір (Влад.); вижонгльовуватисловами (Бров.) і т.і. Характерно, що метафоризовані сполуки оказіональних слів із канонічними не втрачають своєї образності навіть за межами художнього тексту: Відношення метафори до контекстного оточення подвійне. У ряді випадків метафоризовані сполуки намагаються поширити свій вплив на безпосереднє словесне оточення, підкоряючи широкий контекст. Органічно вплітаючись у художній твір, семантично поетичні оказіональні слова, які здатні виконувати функцію самостійного окремого мікрообразу, набувають змістового прирощення. Вони детерміновані, з одного боку, попереднім вживанням мотивуючого слова, а з іншого - контекстними зв'язками з іншими елементами поетичної системи, необмеженістю асоціацій, у тому числі і чисто зовнішніх, пов'язаних із звуковою близькістю мотивуючого слова з іншими словами, припускають множинність інтерпретацій оказіонального слова, що надає мотивуючому слову образності. Таким чином, допомагаючи утворювати метафоричні сполуки, які сприяють розкриттю можливостей таланту поетів, інновації створюють неповторну своєрідність художнього твору, забезпечують його життєвість за законами краси.

Вдало створений оказіоналізм може співвідноситися з ідейно-естетичним змістом усього тексту в цілому. Так, введений у текст, новотвір І.Драча корова-помставиступає одним із наскрізних образів твору і найважливішим засобом розкриття чорнобильської теми: “Натреновані гуманісти прив’язали корову-помсту...” (ІД). Розкриваючи актуальні проблеми сьогодення, поети вживають новотвори, обумовлені потребою створити художній образ дійсності: “Світ мій ще не згас у цей пекельний кінецьсвітнийчас” (ЯР); держава-пшорама(В.Базилевський); вік-самовбивця(І.Лобовик). Виконуючи поетичну функцію, новотвори виступають складовими індивідуальної авторської системи естетичного відтворення у поезії об’єктивної дійсності. Нове слово є реалізацією бачення поетом особливостей оточуючої його дійсності, воно художньо мотивоване. У введений в поетичний контекст новотвір автор вкладає глибокий зміст, часто розгортає метафоризацію, що лягла в основу інновації: “А квітень в дикому весношумі...” (Клим.); “Хоч спраги нам не втамувати, життєволетуне спинити” (Дор.); “...це щастям в пропадайрокахбуло...” (ІД); “...квіткослівниймій зов” (Влад), в результаті чого кожний такий новотвір можна розікласти у цілу образну картину. У цих випадках новотвори дорівнюють образу.

Почуття, емоції входять складовою частиною до самої структури образу, і це виявляється в інших паралінгвістичних характеристиках тексту, в їх фонетичних, ритмічних, акцентних, мелодійних параметрах тощо. У ряді випадків створення оказіоналізмів стимулюється прагненням поетів до збагачення рими з метою естетичної організації звукового матеріалу. Входячи в образну тканину вірша як засіб створення оригінальної рими, такі інновації, виділяючись інтонаційно, несуть у тексті важливе змістове навантаження: "Отак в останній золотій відпрузімалі хвилини досипали друзі" (ЯР); "Коли з- під зоряних захмариндодому повертавсь Гагарин..." (Бров.); "Свобода й правда - змоги бойові - на згин останній сталінській людві"(ЯР); "І шелест і нешелестіньстелить вашу тінь..." (МВ); "Де ж бо ти Полтавщино, предківська прославщиноТ(ЯР); "Рано-вранці сміттярісміття сіють на зорі..." (ІД); "Ці рядочки, товариство, - не пуста сентенція: де комерцією пахне - там і конкуренція" (Карп.); "Моя могила стала на моїй дідизні, а не в далекій і чужій чужизні"(ЯР); "Румунський злодій, виродок, хамчук завдав чесноті стільки мук" (ЯР).

Оказіоналізми допомагають побудувати звукоряд і варіювати його. Емоційні виражальні паралінгвістичні звукові засоби створюють у поетичних творах той фон, на якому у тексті існують мовні одиниці: "...скипілись в серці падьі висота. Тут паверх, паниз, пажиттяі паскін..."(ВС); "То калина горить мов світлінь,мов борінь,мов любов..." (Півт.); "Безбеситьсявітер і сердиться віхола" (Влад.); "Заіншось,посивіло, збіліло..." (Бров.); "...бо я наболів, налюдинив,наскавулів" (Рубч.). У випадках використання новотворів у парі із канонічними словами, як от: безбеситься, сердиться; наболів, налюдинив, наскавулів,-в результаті звукової і семантичної близькості посилюється їх образність, зумовлюється самобутнє слухове сприйняття твору. Оказіоналізми виступають опорними для всього вірша, вони здатні вести за собою інші слова, а також впливають на фонові засоби цілої над фразової єдності, зупиняють увагу на основних моментах висловлення. Творчий процес образотворення нерозривно пов'язаний із процесом словотворення, тому в наведених прикладах помітну роль відіграють префікси - яскравіше виступає їх роль як засобу художньої виразності, вони є засобом створення експресивно-стилістичних синонімів до узуальних слів, від яких відрізняються евфонічною яскравістю, більш вираженою оціночністю.

Цікавим є використання у складі віршованого мовлення оказіональних безафіксних іменників. Евфонічні можливості таких слів знаходять своє застосування. їх односкладність створює особливу виразність, рельєфність звучання звуків. Звідси їх широке вживання і як центру звукового повтору, і як засобу забезпечення фонічності вірша: "І вже ніяка радісна бувальне скрасить ночі місячну вуаль..."; "Який нестрим\"(ЯР); "Ти чув тривожний безрух...'';"...той голий накрик...'';"Все поглинає хлань" (ВС); "Вітру синьо-голубий огин...'';"І дотліва вогнева тліч..."(МВ). —«

На інструментовку поетичного твору в окремих випадках може впливати використання такої словотвірної моделі, яка, завдяки своїй образності, здатна виступати наскрізною для усього твору і є опорним компонентом для інших слів контексту. Це можна побачити на прикладах однопрефіксних дієслівних утворень: “А далі думка попетляла, покривобочилисліди...” (Борт.); “Обірвали б, ніби струни, - на одній спробуй перегратись, перебратись, переколобродить...” (ВС); “І пересріблюється стан, перепоблискуютьнароди...” (МВ). Подібні деривати привертають до себе увагу не лише своєю структурною незвичайністю, але й семантичною місткістю, яка дозволяє їм виступати головними засобоми створення образності у творі.

Виступаючи одним із засобів створення художнього образу, оказіоналізми є необхідним компонентом характеристики персонажа. В українській сучасній поезії знаходимо приклади використання авторських новотворів з метою підкреслення особливостей характеру, надання негативної оцінки зображуваному тощо. Тому не випадковим явищем у новотворенні є використання "промовляючих" імен, за допо-могою яких одним словом передається й оцінюється зображуване автором явище: "Дні завідьмлюютьдушу у камінь" (Рубч.); "Чи вже й твої праукраїнські кості в московській ом'ясилисякорості..." (ЯР); "Не потюрмитися,не скам'яніти нам..." (Сок). Наведені приклади новотворів передають становище української нації за часів її перебування під московською владою. Політичний характер носять відонімні утворення В.Шукайла: "Всі колишні кравчукістивраз покучманіли"та Яра Славутича: “горбачовіяда ”.

Поява інновацій націоналістичного та політичного характеру диктується потребами сьогодення, вони виступають засобом нищівної критики сучасних суспільних вад і в поетиці різних митців виконують не лише художньо-характерологічну, але й художньо-оцінну функцію. Авторські інновації відрізняються посиленою експресивністю, суб'єктивністю у сприйманні світу через новотвір: "Нікого в світі, жодного безхатька,не допускав до стайні чи двора" (ЯР); "Хлопчак - шмаркатий гітлерчукнас пригостив..." (Бров); "Так навчилися ми, затрибуннідобродії у бездомного пса позичати очей" (Бров); "Свобода й правда - змоги бойові - на згин останній сталінській людвії"(ЯР); "...в скотостіпідлі і страшні..." (Резн.); "Ми проклянем орду скажених ненаситців..."(Дор). Національний мотив присутній здебільшого у відонімних новотворах: "Оплакуючи українську кров, пролиту лютими москвинчаками" (ЯР). Використання свіжих нових слів з відтінком оцінності супроводжується наданням їм більш глибокого змісту. Автор виступає не лише як естет, але й як оратор, який, оперуючи величезним мовним потенціалом, вдається до активного використання оригінальних форм з метою об'єктивного відображення реалій.

Характерною ознакою багатьох поетичних творів є наявність в них композитів. Таке активне використання композитів з боку виконуваної ними у текстах поетичної функції може бути пояснене більшою семантичною, комунікативною й експресивною місткістю порівняно зз простими утвореннями. Сама природа таких утворень дає можливість образно, відповідно до художнього задуму, передавати різноманітні відтінки явищ, понять, подій у творі. На образність композитів впливає також їх незвичайна валентність. Поєднання в одному слові двох лексичних одиниць, кожна з яких має власне значення й образні можливості, не є випадковим. Поєднуючи два слова в одне смислове ціле, автор досягає поставленої мети. Тонке відчуття естетичної природи слова зумовлює влучне комбінування двох компонентів, які у складі композита виступають двома мікрообразами, що виступають твірними цілісної семантично ускладненої одиниці, залученої до створення художнього образу твору. “Кожне нове вживання слова залежить від умов прояву тих сторін його значення, які відповідають даному котексту” (211, 74). Автор називає два зв’язки, і це пробуджує уяву комуніканта, викликає відповідні асоціації. Такі утворення здатні породжувати своєрідний підтекст, який створює глибину і повноту об’ємного висловлювання: “Нехай-но і помру — та він за мене відтонкоголосить...'”(ВС); “О скільки минуло Добридневихднів” (Чуб.); “Ми часто видумками тішим персонолюбієсвоє”; “Це щастя в пропадайрокахбуло...” (ІД), іноді компоненти композита семантично дублюють, взаємодоповнюють один одного, їх зміст ніби нашаровується один на одного, що відповідає художньому задумові твору: “...медом мені твій танцескік” (ВС); “Бездонна, безмежна, тьмочисельна(природа...)” (ІД); “...мовчать суворосердінаші друзі” (Горд.) Нестандартність поєднання є специфічною реалізацією тієї мети, яку ставить перед собою автор у пошуках нового слова-образу: “Губ твоїх чорно-сонячнийлід” (ІД); “Як прохопитись чорнокриллям під сонцем божевільно-білим'’'’(ВС); “Боса йде на вогонь кривомудрий...” (ІД); “Мій світ не той, щоб в мрійновтомугратись...” (Бров.). В результаті поєднання в одне смислове ціле далеких за змістом слів і відповідно нашарування смислових і емоційних відтінків відбувається своєрідне переосмислення їх значення, що змушує працювати асоціативне мислення. Саме таким несподіваним зіткненням в одному складному слові несумісних основ "досягається найбільший художній ефект. Поетичність таких утворень залежить від того, наскільки всебічно й образно вони відтворюють дійсність. З одного боку, ці слова є значеннєво місткими, а з другого - семантично багатоплановими. Компоненти композитів, які відірвані від своїх звичайних семантичних зв’язків і виступають засобом досить своєрідних комбінацій, демонструють читачеві можливості створення чогось абстрактного, що не підкоряється чіткому сприйняттю, іншими словами - сприяють пробудженню художньої уяви, естетичного смаку: “Ярим барвоспадомв наших жилах кров тече князівська...” (ЯР); безоглядно-голінебеса (ВС); безсило-зеленібарви (00); “Квіткослівниймій зов...” (Влад.). Вводячи у контекст оказіональний композит, поет досягає живообразності, оживлює оповідь, що сприяє її легкому засвоєнню.

Таким чином, спираючись на можливості структури і семантики системних одиниць мови, поети створюють лексичні інновації, викликані потребою сформувати чи розвинути художній образ. Не знаходячи в узуальному мовленні яскравого і семантично насиченого засобу для створення оригінального художнього образу, поети вдаються до утворення інновацій. Оказіональні слова - це засіб створення поетичної мови, вони увиразнюють художні образи твору. Образність оказіонального слова, вжитого у поетичному контексті, виступає суттєвою ознакою, засобом представлення його значення. Художньо-образні чинники, що породжують новотвір, найрізноманітніші, але всі вони служать потребі увиразнити оповідь, вплинути на емоційне сприйняття читача.