2. Стилістична функція оказіональних слів

Вітчизняні мовознавці (О.А.Земська, В.М. Виноградова, Ер.Ханпіра та інші) розглядають оказіональне слово як один з активних засобів створення комічності, гротеску, версифікації, а також як засіб стилізації (186, 31). У цьому випадку правомірно говорити про його художньо-стилістичні функції. У літературознавчому словнику - довіднику зазначено, що стиль - це сукупність ознак, які характеризують творчу манеру письменника. Індивідуальність митця, його світогляд, бачення навколишнього середовища впливають на зображально-виражальні засоби твору, які, поєднуючись в єдину художню систему, формують стиль письменника. Естетичний досвід поета зумовлює оригінальність його стилю.

Авторські новотвори виступають невід'ємною частиною не лише окремих контекстів, разом з канонічними словами вони значно впливають на стильову визначеність усього твору. Г.О.Винокур зауважував: "З боку стилістичного вживання немає ніякої принципової різниці, чи стилістичний засіб є узуальним, чи оказіональним, тому що існує відкритий ряд поєднань на узуально-оказіональній лінії стилю... Для реалізації якого-небудь стилістичного прийому вони відрізнятимуться один від одного..." (26, 13). Самі по собі, будучи лише фактами мовлення, оказіоналізми не належать до жодного зі стилів. Вони можуть виявляти стилістичну належність внаслідок їх незвичайної побудови за малопродуктивними чи непродуктивними моделями, коли до творення оказіональної одиниці залучаються компоненти з яскраво вираженою стилістичною прикріпленістю, що зумовлює їх вплив на стилістичну визначеність усього тексту. В.В.Виноградов зауважував: "...у стилістиці художньої літератури експресивні якості мовлення стають засобами формування стилю, створення характерів та складних літературних композицій" (23, 53). Крім цього, розглядаючи питання стилістичної функції авторських новотворів, слід звернути увагу на той факт, що експресивно-емоційне забарвлення таких мовленнєвих одиниць - це результат дії кількох факторів: семантичного забарвлення твірної основи, від якої утворений оказіоналізм, словотвірної моделі, за якою він побудований, контексту і мовленнєвої ситуації, які уточнюють його словотвірне значення. Кожний з цих факторів по-своєму впливає на стилістичну визначеність оказіонального слова, введення якого у поетичний дискурс повинно бути стилістично виправдане: з одного боку - це результат суб'єктивного сприйняття поетом навколишнього середовища, а з другого - елемент стилю усього твору. Так, вплив твірної основи на стилістичну визначеність оказіоналізму полягає у тісному зв’язку внутрішньої форми слова із семантичним змістом лексичних інновацій. Особливо яскраво це простежується на відонімних утвореннях: гайдамакобандерівці, кравчукісти, покучманіти.У цих новотворах лексичне значення зумовлюється семантикою твірної основи, завдяки чому їх зміст зрозумілий і без словесного оточення, а відповідно передається авторська оцінка зображуваного. Функціонування оказіоналізмів у межах контексту й органічне їх співіснування з іншими його одиницями зумовлює безперечний їх взаємовплив. Оказіональні слова, завдяки своїй екстравагантності, образній насиченості, виділяються на фоні інших мовленнєвих одиниць, привносять додаткові відтінки у контекст твору. Іноді стилістичне забарвлення оказіонального слова може нейтралізуватися навколишнім контекстом, наприклад, коли новотвір із книжним афіксом використовується автором поруч із словами розмовного нашарування. Але, відповідаючи стилістичному забарвленню тексту, оказіоналізм одночасно і виділяється на фоні інших мовних одиниць, і взаємодіє складним чином із забарвленням усього контексту. Наприклад, використані у словотвірній структурі оказіоналізмів, книжні елементи роблять новотвір на фоні інших одиниць контексту особливо виразним, характеризуючи індивідуальний підхід поета до зображення об’єктивної дійсності. Стилістична різноманітність лексичного складу повинна органічно зливатися з ідейним змістом твору, зумовлюватися і визначатися ним.

Розглянемо застосування індивідуального словотвору, який у процесі творення інновацій є одним із засобів формування авторського стилю, однією з його особливих категорій. Пошук нових оригінальних слів - виразних засобів індивідуальності митця - обов'язково пов'язаний з авторським словотвором. Створюючи оказіональні слова, автори використовують узуальні словотворчі форманти, яким властива відповідна стилістична прикріпленість в узуальному мовленні. Незвичайне у стилістичному відношенні їх поєднання з твірними основами зумовлює образність, двоплановість інновацій, спричиняє їх експресивність. "Вивчаючи індивідуальну стилістику того чи іншого письменника, факти індивідуального словотвору, як правило, дослідники вважають особливою категорією стилю письменника" (187, 172). Наприклад, для поетичних творів М.Вінграновського характерне активне використання новотворів-дієслів, у яких префікс по- часто комбінується з іншими префіксами. "У цих випадках тривалість, повторюваність чи повна завершеність дії виражається особливо рельєфно, до того ж це значення ускладнюється іншими експресивними супровідними відтінками" (63, 76): “... позахолодалона ріллю, повідтуманілибереги, понанахилилисьобереги...”; “Походив по снігах, понапивсяводою”. Незвичайне поєднання твірних основ із префіксами являють дієслова-новотвори, які, в свою чергу, посилюють ритмодинамічний малюнок усього контексту. Такі новотвори, виступаючи у тексті художніми одиницями, впливають на стиль автора, відображають його творчу манеру.

Улюбленим стилістичним прийомом сучасних поетів є вживання ними в одному контексті, поруч із канонічними дієсловами, індивідуальних утворень, які органічно співіснують із загальновживаними одиницями, доповнюючи їх: “Вересниться, сниться, лебедіє...” (Г.Чубач); “Виють, регочуть, витюкують,гавкають” (Григ.); “Схолодніло, зазгшіло,треба затишку шукать...” (Брат.); “Заінилось, посивіло, зазиміло...” (Бров.).

Ще однією характерною особливістю індивідуального стилю сучасних поетів є приклади вживання поруч із канонічними однопрефіксних оказіональних дієслів. Прагнучи поновити звичайні і повторювані слова, автори заміняють їх на інновації з такими ж самими формантами: “І пересріблюється стан, Перепоблискуютьнароди...” (МВ); “Я в цьому світі вбулася,вжилася...” (Г.Чубач); “У кутку відтихну,відлютую, намовчусь у темряві німій...” (МВ); “Задзвеню по людку, замузичу..Г(Колом.). Вживані в одному контексті з однопрефіксними узуальними дієсловами, авторські новотвори семантично доповнюють їх, уточнюють зміст висловленого, виступають вагомими одиницями дискурсу.

Власне мовленнєвими утвореннями є заміна у дієсловах префікса на протилежний за значенням. Мова йде про випадки протиставлення значення пар. Наприклад, дієслова із префіксом за- протиставляються оказіональним утворенням із префіксами від-, до-, ви-: відтихну, відстелиться, відпахла(МВ); виспокоїтись(ВС); “Ще нам не все з тобою дохотіло” (МВ). Зустрічаються приклади творення за допомогою префікса синонімічного слова. Наприклад, відбувається заміна узуального слова з префіксом на- на оказіональний синонім із формантом при-: “Мішки призбираногозбіжжя у коморі...”, приобіцяв(ВС).

Досить часто стилістичне забарвлення мотивованого слова залежить від характеру поєднання твірної основи з тим чи іншим афіксом. Мається на увазі стилістична невідповідність між основою слова та формантом. Наприклад, приєднання до основи, яка має книжне або нейтральне стилістичне забарвлення, розмовного афікса робить все утворення розмовним. Така чужерідна мовна одиниця нерозривно співіснує з усім контекстом і значно впливає на стилістику поетичного твору: “Ганьбо! Ганебино! ГаньбищеіТи над нами...” (МВ); “Подаленів дощиськостороною...” (В.Бровченко); “Біля дороги вікові дуби вже вивели дуб'яткана обочі...” (Брат.); “Пурхають дієзики, бемолькиб'ються в лампу...” (І.Жиленко); “Ба, життятко\- цей пломінь летючий!” (Сам.). І навпаки, у випадках, коли до розмовної основи приєднується книжний або нейтральний формант, утворення, з одного боку, набуває відтінку книжності або нейтральності, а з другого - у його “внутрішній формі” відчувається відштовхування від книжності вихідних моделей, що надає словам додаткової експресивності. У таких випадках на стилістичну функцію оказіоналізмів впливають і твірні основи, і словотвірні засоби: “Не в позолоті палітурок, а в захалявностірядка...” (Д.Кремінь); “Рази, душе моя, рази тихеньку в'їдливість падлюцтва” (Бров.); “...в скотостіпідлі й страшні...” (Рез.); чорнобривість(В.Бров.).

Подібні новотвори, входячи в образну тканину твору, виконують різноманітні стилістичні функції, вони збільшують загальну образність твору, надають більшої індивідуальності авторському стилю. Стилістично насичені, авторські новотвори сприяють підвищенню художнього значення інших одиниць контексту. Цікавими є приклади авторських новотворів, у яких спостерігається поєднання іншомовних кореневих морфем із власне українськими формантами: “У нейлонових спіжоненихроках...” (МВ); “Пнеться у душу жура - уніформованацісарська рать” (ІД); “У мові вод усепланетних”(МВ). Стилістичне використання авторських новотворів у поданих прикладах виправдане: поєднання в одному слові власне українського та іншомовного словотвірних компонентів значно впливає на семантику оказіоналізмів, що надає їм, порівняно з узуальними словами контексту, можливості не тільки розкрити зміст цілого контексту, але й надати своєрідного колориту висловлюваному.

Стилістичні можливості словотвору виявляються у використанні письменниками тих чи інших формантів, які додають словам певних відтінків залежно від того, як вони співіснують з основами слів. У творах сучасних українських поетів поширеним прийомом стало використання’ суфіксів, за допомогою яких у канонічному мовленні утворюються загальні та абстрактні назви, які мають книжне забарвлення і створюють колорит емоційної нейтральності. Вони є продуктивними в офіційно-діловому, науковому, книжному стилях і використовуються з метою надання стислості вислову. Авторські новотвори створені за аналогією до таких слів, але, функціонуючи у художньому мовленні, мають зовсім інше призначення. Виконуючи естетично-художнє завдання, вони значно впливають на загальну експресивність контексту. Велику кількість таких оказіоналізмів складають слова з формантами -нн(я), -тт(я):пекельні муки бороття,дні взаємнення,ярість жахтіння(ЯР); “Збезлюдненняклубів торкнулась газета” (Сам.); “Цей панта рей минаннянеокрає, для нас останню пісню доспівав” (ЯР); “...демократія покори і свобода німувань” (ВС); “Вина невинності в невизбуттяналий” (МГ); “І залишається непроминаннябез життя” (ББ); “. ..одоленняз високої долі” (Півт.); “...віття хитається над старим парканням” (Колом.); “Реве повесінняв оглухлім яру...” (ВС); “Всі ваші дні як птахів перелеття...” (МВ); “Твій образ... над самотиннямзасіяв моїм” (Дор.). З наведених прикладів видно, що особливістю авторських новотворів на -нн(я), -тт(я)є те, що твірною основою може виступати не лише дієслово, а й інші частини мови, зокрема іменники, прикметники. Це підвищує відсоток незвичайності, нетривіальності вислову. Такі одиниці тексту у поетичному дискурсі мають інше, відмінне від книжного стилю, призначення: вони посилюють вплив на комуніканта за рахунок своєї експресивності.

Досить продуктивним у книжній та нейтральній лексиці є суфікс -ств(о), який надає словам значення узагальненості. В межах авторського словотвору цей афікс має зовсім інше стилістичне призначення - слова набувають експресивного, а іноді навіть фамільярного забарвлення: “Лишив би своє жайворінство- і знов до мужицьких наруг...” (МВ); “Всепрощенствапопросить - і пам'ять розстане жорстока” (Півт.); “Чого загнав мене, могутній Боже, у те малецтво?”(ЯР); “Коли мені саме моцартіанствобуло за закон?” (ІД); “...над тщемальствомтщенародів в світі деруть удень...” (МВ).

Частими є випадки використання у поетичних творах оказіональних слів на позначення дітей, предметів, які утворюються внаслідок приєднання зменшувально-пестливих суфіксів. На думку дослідниці В.М.Виноградової, такі слова зберігають у своїх значеннях "образ" цих номінацій, ніби накладаючи нове значення на старе (25, 162). Розглянемо це на деяких прикладах: “Малесеньке американенядо мене простягає рученята”; “Коли звелося більшовиченя”(Бров.); “Біля дороги вікові дуби вже вивели дуб'яткана обочі...” (Брат.); “.. .жайвороняткарідного поля”; “А за вікнами журавлятконебо голкою прошиває” (Сам); “Диви, яке моторне картоплятко(Зат); “Налякані конятка цокали Хрещатиком” (І.Жиленко); “...зеленим носом ловить сніженя” (МВ); “Димно дихають в сивих снігах сосеняточкаі сосенята...”(МВ); травиченя(Бров); шовковенятко, стеженятко, хмаренятко, зоренятко(МВ). У деяких випадках, як наприклад, у словах француженятко, американеня, більшовиченяі т.і. суфікси здрібнілості у поєднанні з книжними основами надають об'єктові зображення зневажливих, іронічних і сатиричних відтінків.

Експресивні суфікси -ищ(е), -ар-, -ун, які привносять у загальний зміст слова відтінок зневажливості чи згрубілості, в основному функціонують у розмовному мовленні. Українськими поетами вони використовуються з метою вираження емоційних відтінків суб'єктивного ставлення автора до оточуючого середовища, до різноманітних явищ у житті. Використання таких слів виступає одним із виразних засобів мовної авторської характеристики, яка створюється усією сукупністю стилістичних прийомів. Крім того, ці емоції бувають різного характеру, як позитивними, так і негативними. Приєднуючись до нейтральних основ, новотвори сприяють підвищенню загальної експресивності контексту: “...спіткнувся у чистім полі вороний гривун” (ЯР); “Домів долинних вечорове стлище...”(МВ); страхун(МВ); “І темна неміч, нищий трепетун...” (ЯР); “Не прибутки від бицюри - тільки збитки й немалі!” (Брат.); ‘Таньбище\Ти над нами...” (МВ); “...робім кострищедля спалення...” (Карп.); “...не лети із мого серця в летищедалеке...” (МВ); “Домів долинних вечорове стлище...”(МВ).

Поширений у сфері професійної лексики формант -ар- не додає особливого емоційного відтінку загальновживаним словам, але при формуванні з цим суфіксом авторських новотворів у словах з'являється відтінок експресивності, фамільярності: “Де ж той Жученко, названий Славутич, палкий луг ар...”(ЯР).

Щодо стилістичних можливостей, префіксальні індивідуальні утворення поступаються суфіксальним. Для оказіональних іменників характерне поєднання префіксів пра-, па-, уз-,які надають словам відтінку пафосності, урочистості, піднесеності, з емоційно нейтральними основами, різними за характером частиномовної належності. В результаті у новоутворених словах з'являється відтінок піднесеності, урочистості, а відповідно збагачується поетичне мовлення: “І разом з тобою розшукаємо все - до найменшого панігтя...”(ВС); “Мені туди - до твого трудового пракоріння” (ІД); “...скипілись разом падьі висота. Тут наверх, наниз, пажиття і паскін.. У(ВС); “...зойк довічний з пралонадобра...” (Григ,); “ 3 лона непам'яті в пахолодьтиші...” (ІД); “Місяць оздоблює у злоб'яскель” (Рубч); “І проходять по узмежкуділовиті хлібороби” (ЯР); “В глухому замурованім узвишші...” (ВС)

Іншомовні форманти анти-, архі-, які надають словам книжного відтінку, приєднуючись до нейтральних слів, утворюють інновацїі, що впливають на функціонально-стилістичне та емоційно- експресивне забарвлення усього контексту. Дослідниця В.М.Виноградова зауважувала, що експресія таких утворень базується на макаронічному об'єднанні звичайної основи й іноземного книжного афікса (25, 165). Розглянемо деякі приклади таких утворень: антидіри(МГ); антисебе(ВС).

На стилістику контексту впливають і такі авторські інновації, в яких своєрідно переплітаються риси традиційного словотвору і специфічні риси авторського словотвірного стилю. Досить цікавими у цьому плані є оказіональні складні прикметники, які у тексті виконують важливу експресивно- стилістичну функцію. Такі слова доповнюють оповідь, викликають різні асоціації у реципієнта, тісно співвіснуючи з іншими словами: “О вікодавняЗапорозька Січе! (ЯР); “Заходить доля тихо на орбіту високоточнихдум і почуттів” (МВ); “Губи смажив вогнегроннийжар” (ЯР); “А ми, братове впертовусті...-нерозукраїнені набираймося терпіння” (Колом.); змарнілолистітуї (Григ.); “Боса йде на огонь кривомудрий..Г(ІД); “Ранку осяйночолий,ранку смагляволиций’’'’(Сам); . .квіткослівниймій зов” (Влад.). Подібні слова точно відображають почуття автора, оживлюють оповідь, значно доповнюють зміст контексту. Поєднані в одному слові дві основи, взаємодіючи між собою, утворюють семантично насичену одиницю мовлення, яка, виконуючи відповідні ідейні і стилістичні функції, формує у адресата уявлення, запрограмоване автором.

Оригінальними одиницями поетичного дискурсу є авторські складні іменники та прикметників, для яких характерне поєднання різних за стилістичним забарвленням основ. Досить часто до складу одного слова автори залучають основи книжного (здебільшого це слова іншомовного походження) і розмовного характеру: бомжоінфант(І.Жиленко); “Ми часто все думками тішим персонолюбієсвоє” (Крищ.); стоглобальнийбіль (МВ); “Нехай в твій кпин стобальнобасиммревом впаде прокльон мій...”(Григ.); принцобомж(І.Жиленко); теледрімота(Бров.). Стилістична різноманітність лексичного складу вищенаведених слів органічно пов'язана з ідейним змістом твору, зумовлена і визначається ним.

Досить активним прийомом у межах авторського поетичного мовлення є використання в поезіях складених з кількох компонентів слів. Словоскладання в узуальному мовленні характерне для книжного стилю. Для поетичних творів словоскладання - це не стільки словотвірний, скільки стилістичний засіб. Такі утворення мають яскраво виражену образність. У сучасних поезіях дуже часто використовують синонімічні конструкції: обоєнько-удвох(МВ); розлука-незустріч(ВС); уривчасто-скупі(00); пустельно-голо(ВС); палючо-огненний, жорстоко-суворий(00) або антонімічні: като-жертва, чорно- сонячний(ВС); сміх-нудьга(Резн.); крикливо-нелюдимі(ІД), семантична природа яких зумовлює підвищення загальної експресивності контексту.

Серед стилістичних засобів словотвору слід зазначити також безсуфіксні утворення, які виступають незвичайними і новими на тлі загальноприйнятих норм словотворення: “Не можуть у безвідьпропасти” (Влад.); “І вже ніяка радісна бувальне скрасить ночі сонячну вуаль” (ЯР); .. ти чув

тривожний безрух”(ВС); “...все накрила білінь’'’(Луп); “...землі голосний безугав” (Бров.); блакит (ЯР); “Ні витерпунемає, ні розради...” (ВС); “Вслухались в розмову поетів - дивіньз дивовиж” (ІД); “А навкруги - золотінь, колосінь...” (Луп.); “...вітру синього голубий огин” (МВ); “Та полонила душу твою озорінь...” (Синг.); “То калина горить мов світлінь,мов борінь,мов любов...” (Півт.). Ці утворення означають абстраговану опредмечену якість, надають мовленню народно-розмовного колориту. Завдяки своїй енергійності і стислості, вони вигідно співвіснують з іншими одиницями, є показниками розмовного стилю.

У порівнянні із словотвірними, морфологічні засоби стилістики в межах авторського новоутворення незначні. В основному це приклади оказіонального використання категорії числа. У деяких сучасних поетичних творах зустрічаються випадки вживання множини замість однини: “Прости мені..., хмарино, щоденних журбмоїх...” (ВС); “Немов жаркі твої вуста - стожари сонцьвідкрило небо” (ЯР).

Проаналізований матеріал дає підстави стверджувати, що на словотвірному рівні стилістична функція оказіоналізму залежить від стилістичного забарвлення його твірної основи, від експресивних потенцій словотворчих афіксів, що беруть участь у його утворенні, а також від мовленнєвої ситуації, в яку вводиться новотвір.

Спостереження над вживанням оказіональних слів, як яскравих стилістичних засобів, дозволяє також звернути увагу на характер їх використання.

3. Оказіоналізми у текстах можуть використовуватися з метою акцентування уваги читача на вагомих (з авторської точки зору) моментах твору. Оскільки вони є досить складними утвореннями у семантико-структурному відношенні, то незвичайне поєднання компонентів інновацій зумовлює і їх семантичну складність, такі одиниці використовуються авторами як місткі і змістовні вирази, здатні точно висловити почуття і думки поета: “...на всерозхрестілюті і жаху...” (ВС); “Самодержавство сприяло народницькому закобзаренню...” (НГ); “.. .запроміньмене з пітьми” (Синг.); “Твої сини, твоя могута,важкі волочать кайдани” (Яр). Щоб привернути увагу реципієнта, допомогти деталізувати зображуване, автори часто вживають в одному контексті узуальне твірне слово і похідний оказіоналізм. Такий прийом широко застосовує В. Затуливітер: травнішийтравень, дощішийдощ, деннішийдень. Характеризуючи одне явище чи предмет, автори у контексті використовують оказіоналізми, які вступають у синонімічні стосунки з узуальними словами лише на рівні дискурсу. Таке вживання слів, які мають відмінні семи, в одному контексті зближує їх і конкретизує вислів: “Задзвеню по людку, замузичу...” (Колом.); “...виють, регочуть, витюкують,гавкають...” (Григ.); ^иВідпрапорівмій день, відмайорів...” (ВС); “ Стоять по всьому світі бур’яни, цвіте гнилизна,грає пустоиіміддя...” (ЯР); “Все перебудеш, серцем перемерзнеш, відмислиш”(Зат.); “Здрастуй, доню, світку мій, вицвітокрум’яний” (Мал.), “Метуть сліпучі заметілі та вихровії...”(Яр); “І закмашини,і заквагони.Шпали і фари, пси і солдати...” (ВС). Таке нанизування контекстуальних синонімів посилює виражальний ефект, тим самим відображає суб’єктивну установку відправника на суб’єктивне сприйняття комуніканта. Це дає йому право вибирати і конструювати мовні засоби таким чином, щоб це відповідало суб’єктивній оцінці та доречності експресії твору.

Авторські новотвори у поетичному дискурсі можуть виконувати функцію створення контрасту. Така функція реалізується шляхом використання в одному контексті узуального слова й антонімічного йому авторського новотвору або введення в текст інноваційного юкстапозиту, в межах якого поєднуються протилежні за змістом компоненти. Наприклад, у В.Стуса наявний стилістичний прийом, побудований на основі антонімічних відношень: “ ...скипілись разом падь і висота. Тут паверх, паниз, пажиттяі паскін...” (ВС).

Для підкреслення контрастності висловлювання автори в одному контексті вживають слова, твірні бази яких не мають протилежних сем, в антонімічні стосунки вони вступають лише на рівні надфразової єдності: “Ніби все ж тут перед нами - і тщемальство,й гординствонаше...” (Колом.); “...спізнай смертельні чари, дороги добрі почезань...” (ВС); “ скільки привесненьбуло і відзимнень- відпливів...” (Рез.). Посилюють контрастність зображуваного також композити і юкстапозити, в межах яких наявні антонімічні відношення: безмовно-одномовне, бездушно-безвідмовне(Стар.); невпізнано- знане(ВС); принцобомж, бомжоінфант(І.Жил.).

4. Оказіоналізми авторами можуть бути використані з метою посилення якоїсь ознаки: безпиріжна ласка (Борт.); громопаднийудар (ІД); доларницькекрило (ЯР); закайданованийсон (Григ.); забензинені, загазоліненідерева (ІД). Такий прийом ще більше увиразнює експресивність твору. Отже, проаналізувавши авторські новотвори - словотвірні експресивні синоніми до книжно-нейтральних лексичних одиниць і виділивши мету їх залучення до поезій як стилістичних засобів, можна зробити висновок, що вони детерміновані подвійно - системними відношеннями у мові і функціональними потребами в них; вони виражають різні відтінки експресії і є стилістично виправданими.

Розглядаючи стилістичні функції авторських новотворів поетичного мовлення, ми акцентували увагу на словотвірному аспекті, який щільно пов’язаний із стилістичним забарвленням творів. Пошук нових слів здійснюється поетами в межах словотвірної системи мови, а це, в свою чергу, пов’язано з пошуком нових виражальних засобів індивідуального стилю. Оскільки в узуальній лексиці елементи одного визначеного стилю або визначеної експресивно-стилістичної забарвленості тісно пов’язані, то в процесі створення стилістичних оказіоналізмів ці зв’язки порушуються, -змінюються асоціації, утворюється різка зміна стилістичних сфер, яка своєю несподіваністю і новітністю породжує зміну емоцій, створює потрібний ефект. Стилістична функція оказіоналізмів є природньою, оскільки новотвори існують у художньому контексті, характеризують стиль одного чи кількох митців. Можна сказати, що поетичні інновації стилістично виправдані: у поетичному дискурсі вони служать для вираження різних емоцій автора і, відповідно, викликають зворотні відчуття у адресата. Оказіоналізми співіснують з усім контекстом твору, вони відповідають стилістичному забарвленню всього тексту. У свою чергу, виконуючи стилістичну функцію, авторські новотвори допомагають намалювати поетичну картину, створити емоційне звучання вірша.