Література

1. Бондарчук О. Микола Тимошик: знайомий та незнайомий // Режим доступу : http://www.osvita.lviv.ua/textes/i1.html. 2. Тимошик М. Голгофа Івана Огієнка. – К. : Заповіт, 1997. – 231 с. 3. Тимошик М. ЇЇ величність – книга . історія видавничої справи Київського університету 1834-1999. – К. : Наша культура і наука, 1999. – 308 с. 4. Тимошик М. “Лишусь навіки з чужиною...” Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження. – Вінніпег-Київ, 2000. – 548 с. 5. Степовик Д. Явище в навчальній літературі (з приводу виходу в світ підручника Миколи Тимошика “Історія видавничої справи”) // Режим доступу : http://webcache.googleusercontent.com/search?q=cache:WMpXmWkzjHkJ:journlib.univ.kiev.ua/index.php%3Fact%3Darticle%26article%3D1264+%D0%9C%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8+%D0%A2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D1%88%D0%B8%D0%BA%D0%B0+%E2%80%9C%D0%86%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%8F+%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%87%D0%BE%D1%97+%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%E2%80%9D&cd=9&hl=ru&ct=clnk&gl=ua&client=opera.

Анотація

У статті проаналізовано найзначущі праці Миколи Тимошика з історії видавничої справи України, з’ясовано значення й роль його особистості для розвитку книговидавничої галузі України. Наголошено, що вони приваблюють новаторством, важливими концептуальними засадами, відвертістю, достовірністю та об’єктивністю документів і висновків.

Ключові слова: історія видавничої справи, монографія, підручник, новаторство.

Науковий керівник: Кравченко Олена Леонідівна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри журналістики і видавничої спави ДЗ “Луганський національний університет імені Тараса Шевченка”.

УДК 655. 532 : 087.5

В. Г. Ускова

Шрифтове наповнення дитячого видання

Дитинство – найкраща та найщасливіша пора. Безтурботність, наївність, довіра – все це допомагає дитині на початку свого дорослого життя. Тому в цей період важливо якомога більше уваги приділяти її духовному та психічному розвитку. Велику роль в цьому відіграє дитяча книга. Саме вона є першим путівником дитини, її першовідкривачем у багатьох “загадках”, які не помічають дорослі – чому сонце таке яскраве, чому в їжака є голки, як і куди ходить годинник… На всі питання дасть відповідь книга. Тут стає важливим для дитячих видань шрифт. Його можливості та великий вплив на маленького споживача аргументують багато вчених. Здавалося б, маляті все одно як саме написано те, що йому читатимуть батьки, але вже з самого початку знайомства дитини з книжкою, вона приділяє велику роль тексту, непомітно вивчаючи його. Саме через це діти, яким батьки читають з раннього віку, починають розуміти та читати самостійно набагато раніше, ніж ті, що не знайомі з книжкою до школи. Крім того, шрифтова гарнітура на сьогоднішній день подекуди має досить цікавий вигляд, привертаючи таким чином ще більшу увагу маленького реципієнта.

Актуальність статті беззаперечна, бо розвиток культурного та духовного початків, які надає книга, зараз займає особливе місце в суспільстві.

Подана стаття має на меті розглянути шрифти, які треба використовувати в дитячому виданні, їх класифікацію та види.

Завданням поданої статті є розгляд основних видів шрифтів, що використовуються в журналах для дітей та в книжках для малят.

Шрифт – “поняття збірне, що вміщує в собі наступні параметри:

• Гарнітура, кегль, насиченість, колір літер;

• Способи виділення;

• Проміжки між літерами, словами, рядками;

• Вирівнювання;

• Композиція тексту й інших елементів видання” [2, с. 6].

Кожен шрифт несе читачам важливу і неповторну інформацію. Він повідомляє визначений настрій, відношення автора і дизайнера до змісту, формує загальну тональність друкованого твору. Той чи інший шрифт може полегшити чи, навпаки, утруднити розуміння читачем повідомлення.

При виборі шрифту варто врахувати такі фактори:

1. Читабельність шрифту.

2. Спосіб вирівнювання тексту

3. Ширина і відстань між шпальтами

4. Архітектура шрифту

Накреслення.

Символи будь-якої гарнітури шрифту можна видозмінити:

• Нахилом і характером вічка (пряме, курсивне і похиле накреслення),

• Насиченістю (світле, напівжирне і жирне накреслення),

• Щільністю (вузьке, нормальне і широке накреслення),

• Наповненістю (контурне, відтінене і заштриховане накреслення).

Серед інших модифікацій шрифтів, які часто застосовуються, можна назвати: підкреслення однією чи двома лініями, перекреслення, зсув тексту щодо нормального положення рядка і різноманітні їх комбінації. Підкреслення рядків застосовується для основного тексту, найчастіше – для підзаголовків, колонтитулів, прізвищ авторів та у таблицях. Великі літери виконують функціональну та декоративну функції – з них починаються речення та назви. З точки зору декоративності ці літери надають тексту особливої ваги, але такими літерами не можна друкувати об’ємні тексти через те, що такий текстовий блок надто тисне на читача – великі літери вище та ширше малих. До того ж слова, складені з великих літер, схожі одне на одне і тому читачеві важче розпізнавати такі слова. Л.М. Лисицький визнав шрифт основним будівельним матеріалом книжкової архітектури, а його головною метою була розробка таких методів оформлення, які підвищували б корисну дію видання. “Я вважаю, - писав він, - що літери, розділові знаки, які вносять порядок у думки, повинні бути враховані, але, крім цього, перебіг рядків сходиться у яких-небудь сконденсованих думок, їх і для ока потрібно сконденсувати”[3, с. 51]. Деякі видання намагаються створити розмаїтість на своїх сторінках шляхом зміни накреслення текстових шрифтів. Однак видільне накреслення погіршує зручність та швидкість читання.

Розмір шрифту.

“Літери шрифту характеризуються вертикальним розміром або кеглем та горизонтальним розміром (ширина літери). Розмірні характеристики шрифту є основним показником при підрахунках обсягу видання.

Щільність і малюнок літери гарнітури шрифту визначають кількість символів, що вміщуються на сторінці певного формату” [2, с. 16].

Проміжки як складники шрифту.

Загальне оформлення друкованого видання залежить не лише від застосовуваних шрифтів, а й від точності вибору проміжків навколо заголовків, текстів, кожного рядка абзацу, слова, літери. І занадто щільне, і дуже розріджене розташування шрифтових елементів заважає нормальному читанню. Візуально людина сприймає блок тексту як сірий прямокутник. Абзацні, міжрядкові та міжлітерні проміжки у монолітному тексті виконують функцію внутрішнього членування без розбиття його на частини. У дрібних кеглях проміжки збільшуються, але великі кеглі тяжіють до щільності складання.

Проміжки у поєднанні зі шрифтами утворюють такі види:

• Відступ – проміжок, що позначає абзац;

• Відбиття – збільшення міжрядкового простору між абзацами;

• Втягування – звуження формату набору;

• Апрош – між літерний проміжок;

• Міжслівні проміжки;

• Спуск – відступ зверху великого значеннєвого розділу;

• Поля – білий простір навколо формату набору;

• Інтерліньяж – проміжок між рядками.

Класифікація шрифтів.

Форма шрифту надає тексту різні змістові відтінки, комбінації його накреслення та просторових форм фіксують увагу на певному слові або фрагменті тексту, що дає змогу інтерпретувати текст засобами складання.

Всі шрифти в основі мають певну графічну основу: кириличну (слов’янські алфавіти), латинську (шрифту романо-германської групи), в’язь (шрифти країн арабського світу), ієрогліфічну (шрифти країн сходу). Крім того, багато народів застосовують шрифти, побудовані на своїй національній графічній основі, наприклад, Греція, Індія, Ізраїль.

Крім основних графічних ознак, для характеристики різних гарнітур і їхнього розпізнавання можна користуватися додатковими ознаками – характерними (типовими) особливостями малюнку окремих букв: форма крапок (завитків), розташування і конфігурація засічок, нижніх і верхніх виносних елементів.

“Текстові шрифти призначені для складання великих обсягів тексту, титульні – заголовних компонентів, титулів, обкладинок, колонтитулів. Текстова гарнітура відрізняється від титульної зручністю читання й розміром. Титульним шрифтом може стати будь-який текстовий при зміні насиченості, кегля, накреслення, застосування різних ефектів (тінь, контур тощо), але найпридатніші для складання заголовків акцидентні гарнітури, оскільки розробляються для великих кеглів” [2, с. 35].

Критерієм вибору гарнітури для основного тексту є, по-перше, її читабельність, а по-друге, привабливість. Найчастіше вибираютьпрсті й апробовані гарнітури типу Times New Roman, Arial, Courier New. Але їх часте застосування призвело до того, що текст, складений найуживанішими гарнітурами, стає нецікавим для читача (а тим більше дитини-читача), надто примітивним і звичним. До гарнітур, кі відповідають вимогам основного тексту, належать шрифти, які:

• Не привертають увагу самі по собі;

• Мають символи округлої й овальної форми;

• Забезпечують достатній контраст між малими і великими буквами;

• Мають середню насиченість.

У друкованому тексті зорово допомагають очам орієнтуватися засічки. Саме тому шрифт без засічок для тексту десятим чи меншим кеглем застосовується лише для врізів чи коротких текстів. Гарнітури без засічок у випадку їх застосування для основного тексту мають відповідати таким умовам:

• Мати досить помітні товсті і тонкі штрихи символів;

• Мати вічко літери злегка видовженої форми і бути не занадто маленькими по висоті.

При проектуванні дитячого видання продуманий вибір таких параметрів як, кегль, гарнітура, насиченість, написання шрифтів, інтерліньяж є надзвичайно важливим – як з боку функціонального, так і з боку естетичного. Дитина, що лише починає опановувати науку читання, що читає поволі і невпевнено, не повинна мати труднощі з розрізненням окремих шрифтових знаків. Тому у виданнях для читачів-початківців доцільно використовувати такі гарнітури шрифтів, які завдяки своїм графічним ознакам – стилю, ритму, пропорціям – робили б текст максимально читабельним. Малюк не повинен зустрічати труднощі у розпізнаванні літер або їх розташуванні.

“Важливим моментом у виборі гарнітурі шрифту є спосіб написання літер. Не завжди виправданим у виданнях для дітей є використання в основному тексті заголовкового чи капітельного шрифту. Не слід зневажати й насиченістю гарнітури, бо надмірне використання жирного та напівжирного графічного оформлення. У дитячих виданнях будь-які виділення чітко встановлюються стандартом. Так, у виданнях для дітей до 10 років частина тексту може бути виокремлена шрифтом іншого накреслення вічка, рисованим шрифтом, фарбами інших кольорів. Найчастіше це – напівжирне накреслення шрифту основного тексту, або курсивного накреслення основного тексту зі збільшенням кеглю на 2 п. Висота літер рисованого шрифту у виданні для дітей до 5 років не може бути меншою за 20 п. зі збільшенням інтерліньяжу до 6п.” [2, с. 81].

Декоративні, графічні чи мальовані гарнітури у виданнях для дітей до 5 років мають бути великого розміру – не менше 16 п., до 10 років – не менше 14п., причому для поліпшення сприйняття бажано збільшувати інтерліньяж не менше ніж на 6 п. Основний текст на кольоровому фоні або на кольорових ілюстраціях у виданнях для дітей до 5 років має бути відтворений шрифтом рубаної гарнітури світлого широкого прямого накреслення кеглем не менше 20 п. ємністю не більше 5 знаків зі збільшенням інтерліньяжу не менше 4 п., для дітей віком від 6 до 9 років – не менше 16 п. місткістю не більше 6,4 знаку зі збільшенням інтерліньяжу не менше 4п., віком від 11 до 14 років – кеглем не менше 12 п.

Естетика дизайну в книгах для дітей не повинна бути занадто агресивною, а представники старших поколінь виявляють консерватизм у смаках, що дизайнер має враховувати.

Відповідно до класифікації українського стандарту, “видання для дітей поділяються на чотири групи залежно від вікової категорії читачів:

– І група – видання для дітей віком до 5 років включно;

– ІІ група – видання для дітей віком від 6 до 10 років включно;

– ІІІ група – видання для дітей віком від 11 до 14 років включно;

– ІV група – видання для дітей віком від 15 до 18 років включно” [2, с.  83].

Проте сучасна дослідниця книжок для дітей Емілія Огар зазначає: "Подібна класифікація є занадто узагальненою: адже у своєму психофізіологічному розвитку та соціалізації дитина проходить занадто більше етапів. Дорослішання її супроводжується доволі динамічним розвитком інтелекту, зміню світогляду, етичних уподобань та інформаційних потреб, мотивів читацької поведінки. Тому видавець повинен орієнтуватися на більш деталізовану вікову диференціацію реципієнтів дитячої книги. Що точніше при підготовці видання враховано особливості кожного вікового етапу розвитку дитини, то ефективніше воно впливатиме на свого читача" [1, с. 31].

Вважається, що дитина готова до контактів з книжкою вже у дворічному віці. Зрозуміло, що перші контакти з виданням здійснюються за посередництва батьків, до того ж, у не традиційній формі – через гру з книжкою, як з іграшкою. З двох-трьох років дитина починає гортати книжки, озвучувати зображене на ілюстраціях або повторювати те, що запам'ятала, тобто імітувати читання. Вже дошкільником дитина може спокійно опанувати вміння читати, а в молодшому і старшому шкільному віці вдосконалювати свої вміння. Згідно з цим, треба враховувати і шрифтову організацію при виготовленні книги для дітей віком від 9 до 16 років (молодшого і старшого шкільного віку). Особливо це стосується навчальної літератури для першокласників. Тут важливо використати “правильну” гарнітуру, бо саме в період першого року навчання дитина запам’ятовує написання літер. У вітчизняних букварях та читанках традиційно використовувалась Букварна система написання літер. Сьогодні нема конкретного шрифту для усіх видавництв, що займаються випуском абеток, і це призводить до розбіжностей думок серед фахівців цієї галузі. Однак, не дивлячись на такі розбіжності, існують певні вимоги до шрифтового оформлення навчальної літератури для дітей. У такому виді літератури використовуються рубані шрифти, адже вченими було доведено, що дитина сприймає такий тип швидше і скоріше його запам’ятовує. У заголовках використовують кегль не більше, ніж 36, бо в іншому разі заголовок настільки привертає увагу дитини, що їй важко сконцентруватись на основному тексті, який не повинен бути меншим 16 кегля. Окрім того, велику роль треба приділити кольору, яким написаний текст. У багатьох сучасних видавництвах використовуються дуже яскраві фарби, найчастіше у світлих тонах, проте не зважають на те, що це лише розосереджує увагу маленького реципієнта та позбавляє його можливості нормально сприйняти поданий матеріал. Найбільш добре розуміють діти темні тони (темно зелений, коричневий, синій, чорний) і майже повністю відволікають від читання яскраві фарби (бузковий, яскраво рожевий, жовтогарячий, салатовий). Але вже для середнього і старшого шкільного віку вимоги змінюються. Наприклад, основний шрифт зменшується до 10 – 12 кегля і написання літер може бути різноманітним. Але не треба забувати, що книгу читатиме дитина.

Отже, шрифт – одна з найважливіших ланок у створенні дитячої книжки. Коли редактор починає працювати над архітектонікою видання, він неодмінно стикається з проблемою шрифтового виконання майбутньої книги. Важливим у процесі технічного оформлення є врахування психології того читача, на якого спрямоване видання. Для дітей до 5 років найчастіше використовують рубані шрифти та великий кегль, що дає їй змогу не лише правильно сприймати ту чи іншу літеру, а й запам’ятовувати кожну з них. Для більш дорослих дітей умови якісного сприймання змінюються прямо пропорційно – кегль зменшується, літери округляються.